Білявка на міністерстві: як українські казнокради використали втемну Європейський суд

У серпні правоохоронні органи України нарешті оголосили в розшук колишнього народного депутата від «Народного фронту» Георгія Логвинського, підозрюваного у справі ТОВ «Золотий мандарин ойл» – тої самої, в межах якої НАБУ обвинувачує колишню заступницю міністра юстиції Наталію Бернацьку (Севостьянову) в тому, що вона під виглядом виконання рішення Європейського суду з прав людини організувала викрадення з держбюджету України 54 мільйони гривень. Попри те, що ця історія широко висвітлювалася в засобах масової інформації, за кадром лишилося чимало цікавих подій, що відбувалися в рамках пов’язаного з нею судово-господарського процесу.

Невдала спекуляція

Пані Бернацька в своїх численних коментарях усіляко намагалася запевнити публіку в тому, ніби НАБУ її переслідує за те, що вона виконала рішення ЄСПЛ від 2.10.2015 р. у справі «Золотий мандарин ойл проти України», хоча насправді їй закидають інше, а саме те, що це шкідливе для країни рішення, ухвалене шляхом укладення мирової угоди, взагалі з’явилося на світ, бо якби не ініціатива тодішніх високопоставлених чиновників Мін’юсту ЄСПЛ ніколи б його не прийняв. А почалося все в далекому 2008 році, коли група бізнесменів опинилися в ситуації, про яку в народі кажуть, що пішов за шерстю, а вернувся стрижений. Будучи, як їм здавалося, достатньо наближеними до влади, ці ділки придбали зі складів Держрезерву за цінами значно нижчими ринкової, велику партію мазуту, який зберігався в резервуарах двох столичних теплоелектроцентралей, підпорядкованих Акціонерній компанії «Київенерго». Поки тривав пошук вигідного покупця на цей товар, вони, як і належить у подібних випадках, уклали з нею договір зберігання, та коли знайшли й попросили зберігача здійснити відвантаження палива, той відмовився це зробити, мотивуючи це тим, що, нібито, всі під’їзні шляхи постійно зайняті цистернами, з яких у резервуари зливається привезений ними мазут.

У зв’язку з цим три компанії, в тому числі й «Золотий мандарин», звернулися до Господарського суду Києва, який 21 квітня 2009 року ухвалив рішення, яке зобов’язувало відповідача повернути цим компаніям-поклажодавцям їхній мазут, але «Київенерго» й не думала його виконувати, раз за разом надсилаючи відписки про те, що немає технологічної можливості це зробити. Тоді позивачі, змирившись із тим, що заробити на цій оборудці їм уже не вдасться, вирішили хоч повернути назад своє, у зв’язку з чим звернулися із заявою про зміну способу виконання судового рішення. Вона й була задоволена ухвалою ГС Києва від 12.05.2009 р., резолютивна частина якої гласила, зокрема, про те, що з «Київенерго» має бути стягнуто на користь ТОВ «Золотий мандарин ойл» 54 мільйони гривень.

Саме через невиконання цього рішення в подальшому й розгорівся неабиякий сир-бор за участі ЄСПЛ. Причому тут мав місце певний парадокс: якщо відповідач не виконує добровільно рішення суду, позивач має звернутися до органів Державної виконавчої служби Мін’юсту із заявою про його примусове виконання, і якщо вже ті, протягом розумного строку, не зможуть або не захочуть захистити його законні інтереси, тоді вже він може звернутися до Європейського суду з прав людини уже з позовом проти держави. В даній же ситуації все було навпаки: у вересні 2013 р. «Золотий мандарин» звернувся із заявою до ЄСПЛ і тільки в травні 2015-го – до органів ДВС.

Протекція з боку партії Яценюка

Хоча треба визнати, якби він звернувся до них не тоді, а одразу ж, тобто в травні 2009 року, результат був би той же. Справа в тому, що якраз тоді Верховній Раді заманулося прийняти Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», відповідно до положень якого встановлювався мораторій на примусове виконання судових рішень про стягнення з них коштів. «Київенерго» опинилося в числі щасливчиків, які отримали таку недоторканість, завдяки якій господарські суди фактично дозволили цій компанії не виконувати згадане вище рішення ГС Києва, принаймні, до 2017 року. Саме тому двоє інших позивачів, які одразу ж звернулися до органів ДВС із заявою щодо примусового стягнення коштів з відповідача, спіймали облизня.

Проте в третього позивача, а саме «Золотого мандарина», була інша вагома причина не подавати заяву до органів ДВС й не світитися в реєстрі виконавчих проваджень: справа в тому, що він купляв мазут не за свої, а за позичені в «Родовід Банку» гроші, які останньому звісно ж не повернув. У зв’язку з цим на рахунки позичальника було накладено арешт, тож навіть якби «Київенерго» й виконало рішення суду та переказало йому ці 54 мільйони, вони б усе одно транзитом через нього потрапили б до згаданого вище й на той час уже націоналізованого банку. Ось опинившись у такій ситуації «Золотий мандарин» у вересні 2013 року й подав до ЄСПЛ заяву проти держави Україна. Судячи з усього він це зробив суто для годиться, мало сподіваючись на те, що воно чимсь йому допоможе. Таких заяв тоді в Європейському суді накопичилося близько 5 тисяч і не кожна з них із точки зору тамтешнього права заслуговувала на те, аби бути задоволеною.

Але доля розпорядилася так, що саме ця заява була задоволена й саме ця справа стала чи не найвідомішою з тих, що коли-небудь розглядалися Європейським судом щодо України. Секрет полягав у тому, що до «Золотого мандарину» мали якесь відношення певні впливові особи з партії «Народний фронт», якій у 2014 році дістався портфель міністра юстиції. Детективи НАБУ переконані, що такою впливовою особою був Георгій Логвінський, чия дружина Ганна Юдківська у 2010–2022 роках була суддею ЄСПЛ від України. На їх думку, саме Логвинський переконав міністра юстиції Павла Петренка посприяти в цій справі, а той доручив зайнятися нею своїй заступниці Наталії Севостьяновій, яка, в свою чергу, надала відповідні вказівки Урядовому уповноваженому з питань ЄСПЛ Борису Бабіну, котрий уже організував укладення мирової угоди між державою Україною та ТОВ «Золотий мандарин», яка була підписана 22 липня 2015 р. За її умовами уряд в особі Мін’юсту зобов’язався виплати заявникові 54 млн грн, а той у відповідь знімав свої претензії, викладені в заяві до Європейського суду. Саме ця угода (декларація про дружнє врегулювання) й була затверджена рішенням ЄСПЛ від 2.10.2015 р.

Регресні вимоги до банкрута

Кримінал, на думку НАБУ, полягав у тому, що держава не порушила прав «Золотого мандарину», а відтак не було жодної необхідності укладати з ним мирову угоду. Так, заяву про примусове виконання рішення суду це товариство подало лише 20 травня 2015 року, а вже через два дні департамент ДВС Мін’юсту почав процес стягнення боргу з «Київенерго». Згідно положень Закону «Про виконавче провадження» держвиконавець був зобов’язаний провести виконавчі дії протягом шести місяців, і лише після цього можна було ставити питання про порушення прав стягувача з боку держави. Але чиновники міністерства уклали мирову угоду з ним у липні того ж року, тобто через два місяці. Детективи вважають, що «Золотий мандарин» повинен був стати в загальну чергу й терпляче чекати, коли держвиконавці, нарешті, зможуть витягти з боржника ці 54 мільйони. Тут незайве буде нагадати, що контрольний пакет акцій «Київенерго» належав Рінату Ахметову, юристи якого доволі успішно добивалися в судах дозволу на відстрочення виплат боргів, про що свідчить гіркий досвід інших товариств, які теж у 2009 році виграли справу проти нього, але так ні копійки за цим рішенням і не отримали. А «Золотий мандарин», бач, здогадався зайти з «чорного ходу» й усе отримав, правда не зі свого боржника, а з держави.

Кримінальне провадження за фактом заволодіння державними коштами шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 ККУ) було відкрите ще 1 червня 2017 року, але тільки в січні 2020-го детективи НАБУ зважилися пред’явити підозри шістьом зловмисникам, у тому числі Наталії Бернацькій і Борису Бабіну. Їй Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід у вигляді застави в сумі 7 мільйонів гривень, Бабіну ж суд вирішив запобіжний захід не обирати – очевидно з огляду на те, що той активно співпрацював зі слідством. НАБУ хотіло також пред’явити підозру й Георгію Логвинському, але оскільки його дружина мала статус судді ЄСПЛ, то відповідно до Генеральної угоди про привілеї та імунітет Ради Європи, згоду на це мав дати Європейський суд з прав людини. А він своїм рішенням від 6.07.2020 р. в наданні такої згоди відмовив, тож НАБУ повідомило про підозру Логвинському лише в липні 2023 року, коли Г. Юдківська вже рік як не була суддею ЄСПЛ, та й то заочно, оскільки сам колишній народний депутат, за даними детективів, постійно перебуває в Ізраїлі.

В цьому кримінальному провадженні ще триває досудове розслідування, а от по лінії господарського судочинства суди всіх трьох інстанцій уже ухвалили по кілька рішень у справі за позовом Міністерства юстиції до «Київенерго» про стягнення 54 мільйонів гривень у рамках регресних вимог (справа № 910/22855/17). Тут варто зазначити, що після того, як у лютому 2016 року в рамках виконання рішення ЄСПЛ з держбюджету на користь «Золотого мандарину» було перераховано виграну ним суму, керівництво даного відомства протягом двох років аніскілечки не турбувалося про те, аби компенсувати цю втрату за рахунок «Київенерго» як первісного боржника, з вини якого, власне, й сталася ця халепа. В статті 1191 Цивільного кодексу України чітко вказано, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної в цьому особи. Так от позов щодо виконання регресного зобов’язання було подано Мін’юстом лише 14 грудня 2017 року.

Це сталося через тиждень після того, як детективи НАБУ в рамках зазначеного вище кримінального провадження провели перші обшуки в кабінетах Міністерства юстиції та за місцем проживання деяких його співробітниць. Тоді про підозри нікому повідомлено не було, проте у відомстві Петренка зрозуміли, що вони «під ковпаком» Антикорбюро, й почали щось робити для того, аби вивести себе з під удару. Якби їм вдалося стягнути з «Київенерго» ці 54 млн грн, кримінальне провадження одразу ж би втратило підставу, оскільки держава заплатила гроші заявнику за рішенням ЄСПЛ, але при цьому отримала ці ж самі гроші назад від свого боржника, а відтак сума заданих бюджету збитків дорівнює нулю. Але не так сталося, як гадалося: попри те, що Господарський суд Києва і Північний апеляційний господарський суд двічі приймали рішення про задоволення позовних вимог, Верховний Суд щоразу знаходив причину скасовувати їхні вердикти й направляти справу на новий розгляд. Тим часом «Київенерго», передавши активи іншій компанії Ахметова («ДТЕК Київські електромережі») й лишивши собі самі пасиви у вигляді боргів, перейменувалося в Акціонерне товариство «К.Енергія» й тихо змінило юридичну адресу з Києва на Курахове Донецької області, де в листопаді 2019 року оголосило себе банкрутом. Тож навіть у випадку задоволення позовних вимог Мін’юсту держава з того отримає небагато.