Blockchaine та відкрите суспільство: чи готова Україна до змін?

Стрімкий розвиток технологій провокує перегляд існуючого відношення до навколишнього світу, в тому числі й суспільства. Активно з’являються нові форми організації суспільних відносин (соціальні мережі, віртуальна реальність, блокчейн тощо) й інтенсивність, з якою вони з’являються, ускладнює пристосування до них уже існуючих суспільних інститутів, не говорячи про форми державного контролю. Враховуючи те, що виникнення чогось нового є природнім процесом розвитку суспільства, то напрошується висновок про застарілість і неспроможність сучасних державних інституцій пристосовуватися та враховувати такі зміни. Вірогідно, настав час докорінного переосмислення принципів та способів організації суспільства, в тому числі й на рівні держави. А, може, нове — це давно забуте старе? Спробуємо розібратися.

Віртуальний двійник

Більшість наукових досліджень технології блокчейн зводяться до двох її складових: технологічної та економічної. У той же час, мало приділяється уваги важливості такої технології та можливостям її застосування в організації суспільних відносин. Що ж до правоохоронної діяльності, то в цій сфері блокчейн згадується лише як один із способів отримання злочинного прибутку у формі біткоіна для приховування особистості злочинця та подальшого уникнення відповідальності. Втім деякі науковці (Б. Г. Розовський, М. В. Карчевський, О. І. Конашевич та інші) вже сьогодні звертають увагу на необхідність відповідного реагування державними органами на новітні загрози, на недопущення ігнорування суспільних процесів та інформаційно-технічного прогресу, що ми спостерігаємо сьогодні.

Кожен сучасний громадянин знаходиться у віртуальній мережі, оскільки залишитися сьогодні поза нею практично неможливо, адже перебуваючи ще в утробі матері, інформація про майбутню людину вноситься до різноманітних інформаційних обліків та комп’ютерних систем, переважно медичної спрямованості. З’являючись на світ, новонароджений автоматично стає суб’єктом віртуальної мережі у формі даних. Із часом у реальному світі людина росте, дорослішає, змінюється. Так само вона змінюється й у віртуальному середовищі, адже до системи вносяться нові дані про особу: медичне обслуговування, отримання різноманітних виплат, оформлення до дитячого садочка, школи, інституту, банківський рахунок, посвідчення водія тощо. Більше того, сучасний середньостатистичний громадянин самостійно вносить свої дані до соціальних мереж та комп’ютерних систем, надаючи віртуальному об’єкту окрім сухих даних, особистісних якостей. Таким чином, можемо з упевненістю сказати, що у сучасному цивілізованому світі практично в кожної реальної особи є свій віртуальний двійник.

У той же час у реальному світі для задоволення своїх потреб є величезна кількість обмежень та заборон, які відсутні в світі віртуальному. Зокрема, у віртуальній мережі відсутні кордони, нівельовані відстані, мережа позбавлена надмірного правового регулювання тощо.

Чого мережа не позбавлена, так це контролю, який здійснюється відповідним адміністратором, а рівень контрольованості залежить від самого адміністратора, адже він встановлює правила, які будуть діяти в мережі. Таким чином, кожну мережу можна, умовно, порівняти з формою організації суспільства (спілка, громада, держава і т.ін.), як і керівництво нею.

Таким чином, із розвитком мережі, її поширеністю, ускладняються й форми її регулювання, що з часом може призводити до наслідків, з якими стикаються деякі держави. Вже сьогодні ми є свідками розширення штату юридичних консультантів законодавців, адже постійно множаться правові норми, які потребують свого узгодження з уже існуючими. І чим далі, тим цей процес більше ускладняється. Надмірна зарегульованість веде до неузгодженості законодавства, що, в свою чергу, призводить до порушення прав фізичних та юридичних осіб та до певного хаосу. Надалі спроби кожного із суб’єктів суспільства захистити лише свої права та свободи, міра для яких у кожного своя, провокують запровадження репресивних засобів з боку держави для врегулювання ситуації. Результати таких дій можуть бути різними — від зміни влади чи запровадження авторитарного правління до розпаду держави як такої.

Вдалою історичною ілюстрацією вищенаведеного процесу є Римська імперія. Зароджуючись у ІІ–І ст. до н.е. як місто-держава, Рим став вдалим прикладом успішної реалізації прямої демократії як форми державного правління, яка до цього мала місце в Афінській республіці ще з V століття до н.е. і вважається найбільш ранньою відомою прямою демократією.

Усі державні посади були виборні, а сам державний апарат зведений до мінімуму. У Римі не було ні поліції, ні прокуратури, ні спецслужб. З усіх інструментів державного впливу у них була лише армія.

Така система управління була надзвичайно ефективною для забезпечення добробуту громадян і скоро це оцінили й жителі інших територій навколо Риму. В I–II ст. н.е. Римська імперія стала стрімко зростати за рахунок того, що на всіх завойованих територіях місцеве населення стрімко організовувалося за принципом римських муніципій. По суті, імперія віддавала управління державою на аутсорсинг, тобто управлялася через самокеровані міста, організовані за римським зразком. По суті, на початковому етапі Римська імперія була мережею саморегульованих міст, які на низовому рівні були класичним прикладом горизонтальної системи. І саме за такої системи Римська імперія стало розвивалася.

Не заглиблюючись в історичні дискусії щодо причин розпаду Римської імперії, навряд чи хтось заперечить, що одним із найважливіших чинників, який прискорив занепад імперії, було перевантаження системи управління факторами, на які вона на той момент не була спроможна реагувати. Більше того, людський фактор у вигляді зростаючих апетитів місцевої знаті спровокував відмову від однорівневої саморегульованої міської мережі. Наслідки загальновідомі.

Блокчейн і сучасне суспільство

Чим далі розвивається суспільство тим складніших та сучасніших форм організації воно потребує. Сучасне ж інформаційне суспільство, представниками якого ми є, вочевидь потребує такої форми його організації, яка змогла б поєднати як реальну, так і віртуальну його сторони. Саме для таких цілей може слугувати технологія блокчейн.

За своєю суттю — це нова технологія, однорівнева мережа, в якій немає одного виділеного центру і в якій валідність трансакцій гарантується криптоалгоритмом і, відповідно, всіма учасниками мережі.

Сьогодні найвідомішим прикладом технології блокчейн є заснована на цьому принципі криптовалюта біткойн — мережева валюта, яка повністю анонімна, в той же час її неможливо вкрасти, адже увесь ланцюг трансакцій із кожним біткойном зберігається в кожного з учасників мережі, а нова трансакція підтверджується історією попередніх трансакцій.

Щоб проілюструвати принцип роботи технології блокчейн можна привести наглядний приклад. Уявімо, що у великій залі (відповідній мережі) присутні багато людей, які одночасно спостерігають за тим, як дві особи обговорюють умови договору між собою і підписують контракт. Усі бачать, як учасники переговорів досягають згоди й поміщають підписаний контракт до склянного блоку, який закривається та опломбовується підписами усіх присутніх. Після закриття блок неможливо відчинити, проте можна з нього читати. Будь-які дії в кімнаті одразу помітні, а невиконання умов відразу стає відомим усім учасникам мережі. При цьому, будь-які дії із запакованим контрактом фіксуються в автоматичному режимі й так само поміщуються в блок, поверх того, який уже є і так само підтверджується всіма учасниками, в жодного з яких немає адмініструючих прав. А тепер цей примітивний приклад помножте на можливості комп’ютерних систем та програм з обробки даних та отримаєте приблизне уявлення про принцип роботи технології блокчейн.

Сучасні пропозиції щодо застосування технології блокчейн в основному зосереджені на захисті інформаційної ідентифікації, адже поміщений до мережі числовий блок (можна помістити будь-яку оцифровану інформацію) неможливо жодним чином змінити або знищити. Наприклад, автор картини, оцифрована копія якої поміщена до системи блокчейн, завжди зможе підтвердити своє авторство.

Проте сам принцип цієї технології є надзвичайно важливим для розвитку відкритого інформаційного суспільства. Сьогодні ми є свідками монополізації та локалізації певних інформаційних ресурсів. Більшість баз даних належить державі, яка встановила монополію на їх використання, аргументуючи це необхідністю їх захисту та надаючи, нібито, гарантії такого захисту.

У той же час будь-яку базу даних можна зламати та добути конфіденційну інформацію або спотворити її. Системи захисту створюються людьми, а тому й люди можуть їх зламати. Так, нещодавно інформаційні системи всього світу стали об’єктом нападу вірусу Petya.A, найбільше від якого постраждали інформаційні системи України. Паралізувалася робота багатьох державних органів та установ, так само як і більшості державних банків. На цьому фоні курс біткойна лише виріс, а сама технологія, за час існування з 2009 року, жодного разу не стала жертвою злому чи іншого несанкціонованого впливу.

Якщо ж зберігати інформацію у блокчейн, то вона стає невразливою до зовнішнього втручання. Крім того, відпадає потреба в посередництві, яка є основою державного впливу. Адже в разі покупки транспортного засобу договір потребує нотаріального посвідчення, а факт підтвердження володіння потребує реєстрації в сервісному центрі МВС. У разі ж фіксування інформації за допомогою блокчейн у формі токена (цифрового вираження будь-якого матеріального чи нематеріального об’єкта) посередники не потрібні.

Припустимо, що державні бази даних були об’єднані за допомогою технології блокчейн. Одна особа придбала автомобіль і зафіксувала інформацію в блокчейн. Така інформація автоматично стала відома всім учасникам мережі, тобто всьому суспільству і ніхто не зможе її відмінити чи спотворити. В такому випадку кому потрібно щось доводити? Нікому! Усі члени суспільства знають, що громадянин А. володіє автомобілем Б і все.

У невеликих суспільних групах така система діє постійно й не викликає жодних запитань. У сім’ї діти не вимагають від батьків щоразу показувати їм документи, щоб підтвердити своє батьківство, або учні в класі не змушені щотижня підтверджувати, що вони саме з цього класу.

Якщо ж група збільшується, наприклад, до величини міста чи області, то навіть такі елементарні питання, як підтвердження статусу породжують складнощі. Для зарахування на роботу потрібно надати документи про освіту, підтвердити родинні зв’язки, судимість чи її відсутність тощо. Технологія блокчейн, разом із всеохоплюючою інформатизацією та автоматизацією суспільства робить його, з одного боку, максимально відкритим, з другої — надзвичайно захищеним. У разі, коли все відкрите, то його надзвичайно складно вкрасти. Як непомітно взяти щось зі столу, коли цей стіл посеред кімнати й усі навкруги на нього дивляться? Це неможливо.

Основна перевага блокчейна в тому, що це система однорівнева без будь-якого адміністрування. В усіх учасників мережі рівний доступ до бази даних. Якщо я вважаю, що інформація є для мене надзвичайно важливою, то я можу її захистити паролем і доступ до неї буде лише в того, хто знає такий пароль. А будь-які спроби підібрати код фіксуються. Це як намагатись оперному співаку непомітно покашляти на сцені під час арії.

Запровадження принципу технології блокчейн на загальнодержавному рівні, безумовно, має беззаперечні переваги. Але чи готове суспільство до таких змін ментально? Гадаю, що ні.

Сучасний рівень корумпованості та олігархізації державного апарату не дозволить запровадити подібну технологію. Адже навіть заповнення елементарних електронних декларацій державними службовцями не можуть забезпечити вже протягом року. В Україні не існує єдиного інформаційного центру, який би дав змогу відстежувати фінансові потоки громадян, щоб контролювати рівень незаконного збагачення чиновників. Навіть елементарні бази даних правоохоронних органів не мають єдиного скоординованого центру, що вже говорити про зміну технології накопичення та обробки інформації.

Але існує надія на більш розвинені держави. Успішне запровадження технології блокчейн на державному рівні хоча б деякими країнами буде мотивувати інших. Зокрема, шлях яким розвивається Швейцарія дуже надихає. Так, сучасна Швейцарія — це рідкісний приклад країни з інструментами прямої демократії. Безпосередньо громадяни можуть пропонувати зміни до будь-якого закону чи навіть Конституції. З 521-го референдумів, в 216 випадках предметом голосування була ревізія Конституції і в 148-ми — предметом були законопроекту, закони або схвалення будь-якого договору. Народ теж не пасе задніх, дві сотні референдумів ініціював саме звичайний швейцарець. Для народної ініціативи, за швейцарською Конституцією, необхідно 100 000 підписів громадян. Предметом може бути, зокрема, перегляд Основного закону. Додатково, швейцарці можуть використовувати право на факультативний референдум. Він стосується міжнародних угод, рішень федерального рівня, вступ до союзів та міжнародних організацій. Для цього треба підтримка ініціативи з боку 50000 чоловік або 8 кантонів.

Більше того, саме Швейцарія є країною, яка намагається йти у ногу з часом і свої інструменти прямої демократії перевести у цифровий формат, що має назву електронної прямої демократії (ЕПД) або прямої цифрової демократії (ПЦД). Електронну пряму демократія іноді називають такими термінами, як управління відкритого коду чи спільне управління.

Покищо це експериментальна система і повністю ще не реалізована, у більшості випадків застосовується як інноваційні грантові проекти, але цей процес набирає обертів, а технологія блокчейн значно розширює горизонти для застосування такої системи.

Крім Швейцарії й інші країни стали на шлях цифрової демократії: Австралія, Швеція, Великобританія. Зокрема, першою основною партією прямої демократії, яка була зареєстрована у виборчій комісії якоїсь країни є британська партія Народна Адміністрація Прямої Демократії (People’s Administration Direct Democracy Party). Ця партія розробила і опублікувала повну схему законодавчого впровадження реформи ЕПД. Заснована музикантами і політичними активістами, Народна Адміністрація виступає за використання Інтернету та телефонії для забезпечення більшості виборців можливостями створювати, пропонувати і голосувати з усіх політичних питань. Проект Народної Адміністрації публікувався в різних формах починаючи з 1998 року. Народна Адміністрація — є першою у світі партією прямої демократії, зареєстрованою у форматі, що дозволяє голосувати.

Є перші невеликі кроки й в Україні. Першим напрямом використання технології блокчейн є електронні аукціони eAuction 3.0, які сьогодні тестуються у Білій Церкві, Одесі та Херсоні. Зокрема, мер Білої Церкви Генадій Дикий зареєстрував проект рішення щодо запровадження eAuction.

Більше того, розпочались обговорення застосування технології на платформі блокчейн (e-Vox) для організації та проведення виборів.

Основна проблема, яка сьогодні не дозволяє застосувати технологію блокчейн та розроблені на її основі програми у державному управління — це відсутність нормативно-правової бази.

І знову ж таки, ми повернулися до того, з чого розпочали — надмірна правова регламентація суспільного життя не дозволяє врегулювати суспільне явище, яке вже існує.

Надія тільки на те, що стрімкий розвиток інших держав не дозволить в Україні ігнорувати новітні технології, і ми будемо розвиватися, хоч з певним запізненням.

Олексій Бочковий, провідний фахівець НДЛ з правових та організаційно-тактичних проблем ОРД, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник (Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка), спеціально для ЮВУ

Джерело: ЮВУ