Борис Бабін: «Нам потрібно зробити так, щоб для Росії Крим став токсичним»

Сімнадцятого серпня новим представником Президента України в Криму був призначений Борис Бабін — відомий юрист-міжнародник, який до цього працював завідувачем сектора Інституту законодавства Верховної Ради України та Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини. Був також експертом ad hoc ОБСЄ та експертом Української морської незалежної профспілки.

За кілька днів до призначення Б. Бабіна на посаду під Представництвом Президента в Криму, яке тимчасово знаходиться в Херсоні, протестували активісти — вимагали звільнення його попередниці Наталії Попович. Вона, на думку лідерів Меджлісу Рефата Чубарова та Мустафи Джемільова, працювала недостатньо ефективно. Попович до останнього не хотіла йти з посади й заявляла про тиск з сторони АП — нібито, Президент хоче її звільнити, щоб призначити на цю посаду ставленика Меджлісу. До слова, в представництві вона пропрацювала три роки — її призначив ще в.о. президента Олександр Турчинов. На призначення Бабіна відреагували й російські ЗМІ — обурювались із приводу самого лише існування Представництва українського Президента в Криму.

Про те що ж по собі залишила Н. Попович, як представництво президента в Криму виконуватиме свої функції не маючи доступу до півострова та наскільки реально змусити Росію, зокрема, припинити будівництво Керченського мосту читайте в нашій розмові з Борисом Бабіним.

— Борисе Володимировичу, Вашу попередницю Наталію Попович звинувачували в тому, що за три роки вона майже нічого не зробила. На ваш погляд, дійсно все так погано в роботі Представництва Президента в Криму?

— Головна проблема, з якою я зіткнувся — це те, що представництво не вело роботу з громадськістю і через це громадськість була незадоволена. Зокрема не звітувало суспільству навіть про ті функції, які більш-менш виконувало (аналітичну функцію, наприклад). Також були певні політичні питання, бо Попович була призначена ще коли Турчинов був в. о. Президента України. А вже третій рік роботи Петра Порошенка на цій посаді. Тож, можливо, не зовсім політично вірно було представляти його позицію. Не забуваймо, це не орган виконавчої влади, це орган політичний.

— Сама Попович говорила, що на неї тиснули…

— Знаєте, в мене вже був подібний досвід, тому скажу наступне. Якщо державний службовець відчуває певний тиск, він завжди має просте знаряддя — написати заяву на звільнення з обґрунтуванням. Це — найпростіше. Якщо на тебе тиснуть, це не ділові відносини. Але якщо на людину тиснуть, а вона залишається на посаді, мабуть щось тут не те.

 Сьогоднішні пріоритети представництва

 — Ви вже визначили свої пріоритети на цій посаді?

— У нас в пріоритетах — експертно-аналітична робота та опрацювання тих доручень, які поставленні главою держави. Це насамперед опрацювання стратегії деокупації Криму, питання координації органів влади щодо Криму, які існують на материку, посилення аналітичної роботи й ефективне спілкування з громадськістю.

— Як Ви плануєте ефективно спілкуватися з кримською громадськістю, адже у Вас немає доступу на півострів?

— Якщо я не можу поїхати до Криму, то Крим може приїхати до мене. По-перше, ми спілкуємось з людьми напряму. Із заявниками — це сотні осіб на місяць, які приносять нам свої проблеми. Друге — ми моніторимо відкриті джерела щодо Криму, спілкуємося з моніторинговою місією й координуємо діяльність усіх органів з питань Криму, які утворені в Україні. Це, повірте, надає можливість змалювати певну картину того, що відбувається. Аналітика — важлива й ми будемо цей функціонал посилювати.

— За три роки представництво не створило «гарячої лінії» чи хоча б сторінки у Facebook. А що робити тим людям, які не можуть з якихось причин приїхати з Криму в Херсон і написати заяву, отримати допомогу, поспілкуватися?

— У нас уже запроваджується «гаряча лінія». Цього не було зроблено за три роки, а ми зробимо. Звісно, що «гарячої лінії» недостатньо. Тож ми запроваджуємо постійний e-mail контакт, розширюємо потенціал нашого сайту, заводимо групу у Facebook. Будемо працювати і в інших соцмережах.

— На даний час у представництві заповнено лише 13 посад із 28. Коли будуть оголошуватися конкурси на вакантні посади?

— У нас є певна проблема. Поки пані Попович працювала в представництві, змінилося законодавство про держслужбу. І в ньому, ну…, трохи забули прописати ситуацію з постійним представництвом. Тому у нас виникла проблема з призначенням керівника справами, який відповідатиме за кадрову політику. Зараз ми з’ясовуємо це питання з Національним агентством з питань держслужби. Відповідно до їх роз’яснень, ми зможемо призначити в. о. керівника справами й почнемо оголошувати конкурси. Але мусимо якийсь час почекати, адже не можемо незаконно оголосити конкурс. У нас політичними посадами є я та заступники. Всі інші — конкурсні.

— Як думаєте, скільки часу це займе?

— Я очікую, що місяць.

— Коли Президент Вас представляв, то анонсував зміни до Конституції. Ви входите в робочу групу щодо напрацювання цих змін. Про які саме зміни мова?

— Ідеться про зміни до розділу  Х Конституції, які стосуються Автономної Республіки Крим. Півострів незаконно анексували, і зараз є деякі досі не прописані конституційні норми. Ми маємо підвести їх під вимоги міжнародного права й міжнародних стандартів з прав людини та корінних народів. Це дуже важливо, має бути реальна експертна робота.

— Там буде врахована позиція Мустафи Джемільова, який пропонує, щоб у Конституції України був виписаний статус кримських татар, як корінного народу Криму й створена кримськотатарська автономія на півострові?

— Я вважаю, що створення органів національного самоврядування кримськотатарського народу — це цілком прийнятно. Є речі, які недоцільні. Наприклад, перейменування самої автономії. Ми бачимо шляхи організації цього механізму й уже незабаром запропонуємо це для обговорення.

— А коли ми зможемо побачити ці зміни?

— Засідання робочої групи очікується у вересні. Тож десь у середині вересня ви це все й побачите.

 «Ми — морська країна, третій рік війни на морі, а в нас немає Морської адміністрації»

— Президент також заявив, що тепер ви будете входити в робочу групу по деокупації Криму. У липні минулого року відбулася перша міжвідомча нарада з цих питань. Ще тоді були обговорені такі проблеми, як будівництво Керченського мосту, перетин адмінкордону тощо. всі ці проблеми досі не вирішені. Зокрема, Україна лише цього місяця почала готувати позов проти Росії щодо збитків, які будуть завдані будівництвом Керченського мосту. Але чому ми досі не подавали і не плануємо подавати позов проти Росії щодо самого будівництва? Чимало юристів кажуть, що ми цілком могли б його виграти.

— Навряд чи все так просто. Справа у тому, що в 2003 році між Україною та Росією була підписана двостороння угода з питань статусу Азовського моря та Керченської протоки. Обидві країни на той момент вирішили, що ці води є внутрішніми історичними водами двох країн — України та Російської Федерації. Це було ще за Президента Кучми. Це вкрай ускладнює прямий міжнародний позов щодо порушення Конвенції з морського права ООН.

— Але ж Росія порушила цю двосторонню угоду не запитавши нас, чи погоджуємось ми з будівництвом моста.

— Так, безумовно — це порушення договору. Але вирішувати дане питання ми маємо відповідно до норм міжнародного права, суто в двосторонньому порядку. Ми не можемо йти в якийсь міжнародний суд із цього приводу. Якщо б Леонід Кучма з Путіним не підписали цей двосторонній договір, ми б зараз могли спокійно звертатися в Міжнародний трибунал з морського права, в інші інституції. На сьогодні ці можливості реально обмежені.

По друге, є питання збитків. Є прямі збитки, а є втрачена вигода. Сьогодні всі чомусь говорять лише про втрачену вигоду — про те, що в порти Маріуполя й Бердянська заходитимуть менше суден, бо габарити Керченського мосту будуть перешкоджати судноплавству. Це, безумовно, факт. Але цей факт буде доволі складно довести.

Натомість, є прямі збитки про які всі мовчать. Ну, наприклад, усі судна, які проходять Керченську протоку з 2014 року незаконно оплачують лоцманські та канальні збори Російській Федерації. Через це судновласники отримують прямі збитки, але дане питання не обговорюється. Всіх усе влаштовує, бо в нас немає Морської адміністрації. Ми — морська країна, третій рік війни на морі, а в нас немає Морської адміністрації. Мабуть, це унікально.

А чинні органи виконавчої влади — Мінінфрастуктури та Укртрансбезпека — не можуть знайти спільну мову із судновласниками. Це для них так само важко, як злітати на Венеру. В цих умовах приватний бізнес користується цією протокою. Тому буде дуже важко готувати позови. Ну точно не з цим керівництвом органів влади з інфраструктури.

За ООНівською статистикою, до початку російської агресії під українським прапором було торгівельного тоннажу приблизно на 500 тисяч тон. Після анексії Криму та захоплення суден, станом на 2015 рік ми скоротили його до 400 тисяч тонн. А вже з 2015 до 2017 року (за відносно мирні часи та за чинного керівництва Мінінфраструктури) ця кількість скоротилася до 250 тисяч тонн. Тобто агресія Путіна нанесла шкоди українському судноплавству менше ніж менеджмент сучасного Мінінфраструктури.

То як тепер говорити, аби щось зробити з будівництвом Керченського мосту? Цей процес (подання позовів проти Росії щодо будівництва Керченського мосту) дуже важко організувати без судновласників.

— Але позов готується, зараз збирають докази.

— Та немає ніякого спеціального позову з питань Керченської протоки. Є процес у разовому арбітражі при Міжнародному трибуналі з морського права. Його ведуть американські юристи, найняті МЗС з питань Чорного моря. Чорне море — конвенційне, ми можемо судитися з Росією, це не Керченська протока й не Азовське море. Я так розумію, що основна увага там присвячена незаконному видобуванню нафтопродуктів на шельфі. Проблема в тому, що цей процес та позиція України в ньому є конфіденційними. Відповідно до умов процедури провадження в найближчі два роки ми не дізнаємося про те, що саме в арбітражі Україна вимагає від Росії. А оскільки ми не знаємо цього, то можна говорити про що завгодно й ніхто не зможе це перевірити. Я вам зараз можу, наприклад, сказати, що починаю збирати докази в міжгалактичний трибунал і збиратиму їх 20 років…

— А над чим зараз реально працюватиме група з деокупації?

— Не скажу, бо не знаю, поки я ще не брав у ній участь. На сьогодні будь-яких спеціальних дорожніх карт щодо робочої групи я не маю. Можливо, мені доручать координацію цієї роботи. Зараз я з’ясовую, чи є якісь напрацювання, документи робочої групи. Але на сьогодні найбільш стратегічне питання для мене — це конституційна комісія, яка збирається у вересні з питань змін Розділу Х Конституції України.

— Одне з актуальних питань — це проблеми пов’язані з перетином адмінкордону, видача паспортів, реєстрація цивільних станів людьми, які залишилися в Криму. Наприклад, люди скаржаться, що їм доводиться покілька разів їздити туди-сюди за паспортом, а не і усіх є така можливість. Чи можна якось полегшити цю процедуру, вирішити саму проблему?

— Тут основна проблема, на жаль — людський та управлінський фактор. Найбільше питань на сьогодні викликає Державна міграційна служба. Бо ця служба на Херсонщині (а саме вона приймає на себе основне кримське навантаження) не розрахована на таку завантаженість. Є й суб’єктивна проблематика — люди хочуть заробити. Є величезний бізнес посередників, які заробляють на кримчанах, возять їх до паспортних столів, до підрозділів міграційної служби і назад. Це величезний бізнес і найближчим часом попит на ці послуги буде. Ми можемо лише протидіяти цій корупційній складовій.

— Як Ви плануєте це робити?

— Побачите. Сподіваюся, скоро всі побачать, як це працює. Це не моя компетенція, я не правоохоронний орган, але сподіваюсь, що відповідні органи будуть плідно працювати над цим питанням. Поки в мене така надія є.

«Росія зараз не просто так витрачає шалені кошти, аби мінімізувати свій програш у суді ООН»

— Цікаво, але як ви бачите план деокупації в глобальному розумінні? Наприклад, ми виграємо позов проти Росії в Міжнародному суді. РФ подивиться на це рішення в просто не буде його виконувати. А наша прокуратура, жоден із наших органів немає доступу до Криму. Як тоді можна деокупувати півострів?

— На мою думку, судові виграші для нас не самоціль. Нам потрібно зробити так, аби для Росії Крим став токсичним, небезпечним у неправомірному користуванні та володінні, щоб вона була змушена від нього відмовитися. Для цього потрібно докласти комплекс зусиль. У тому числі це й наявність низки судових рішень у міжнародних інстанціях, які є обов’язковими для всього цивілізованого світу.

Ми знаємо, що певний час РФ не буде добровільно виконувати рішення суду. Нас цікавлять інші країни — наші партнери. Саме вони дозволяють нам ефективніше впливати на державу-агресора через засоби міжнародної політики, через санкції та інші заходи. Цивілізовані країни поважають рішення суду. Тому, якщо рішення буде на нашу користь,  політика щодо агресора зміниться. Це просто слід зрозуміти. Ми не надаємо належного значення міжнародним судовим процесам, бо десятиріччями в нас паплюжилася повага до суду. А міжнародні трибунали, інституції не просто так існують, і не просто так Росія зараз витрачає шалені кошти, аби мінімізувати свій програш у суді ООН.

— Коли Президент вас представляв, він чітко сказав, що однією із функцій представництва буде збір порушень прав людини в Криму і захист прав людини. Це функції, які частково дублюються офісом Омбудсмена, прокуратурою Криму. Для чого це дублювання?

— Я б не казав, що це дублювання. Це різні функції. Наприклад, завдання пані Лутковської — це захист прав людини та звітування про їх порушення. Прокуратура зараз має подвійний функціонал — з одного боку організовує розслідування злочинів, які вчиняються в Криму (теоретично, будь-яких, практично —злочинів проти нацбезпеки, людяності або прав людини). З іншого боку вони організовують розслідування, збирають докази для міжнародного кримінального суду. Але тут ідеться здебільшого не про права людини, як такі, а про порушення гуманітарного права, про воєнні злочини й злочини проти людяності.

Також у нас є окремі провадження в Міжнародному суді ООН щодо расової дискримінації і фінансування тероризму. Над цим працюють юристи, найняті МЗС України. Окремо ми працюємо в арбітражі при Міжнародному трибуналі з морського права. І ще, до того ж, ми маємо як мінімум два великих міждержавних позови щодо Криму в ЄСПЛ.

— Але коли глава держави, що Ви будете захищати права людей, що саме малося на увазі?

— Ви побачили скільки органів у нас діє в цій площині?. А тепер поставте собі питання, хтось координує їх діяльність? Це й буде моїм завданням — координувати роботу органів, які працюють з міжнародними інстанціями, та роботу правоохоронних органів, які працюють із Кримом. Тут маємо цілий комплекс питань і проблем.

 «Не слід жити у світі ілюзій. За нинішньої ситуації ми маємо не говорити про Крим, ми маємо рятувати Україну»

— Продовжуючи тему захисту прав людей у Криму, нещодавно минуло два роки з часу засудження Олега Сенцова. Виникає враження, що про нього у владних кабінеті усі забули. Чи наразі шукаються шляхи його обміну?

— Я вам так скажу. У мене є така впевненість, але не буду казати чому, що ніхто нічого не забув. Утім на сьогодні я й мій апарат не бере участі в будь-яких переговорах щодо заручників. Я не знаю чи це погано, чи добре. Можливо, ситуація в майбутньому зміниться.

— Нещодавно я прочитала слова Ільми Умерова, які мене сумно вразили. В інтерв’ю «Крим. Реалії» він сказав наступне: «Офіційний Київ не повинен забувати питання повернення Криму, забирати його з порядку денного. Наприклад, на святкуванні Дня Незалежності Президент України м’яко відійшов від теми, не сказавши ні слова про Крим. Гадаю, це неправильна, боягузлива позиція, пов’язана зі страхами на доволі високому рівні». Якщо він про це говорить, то, мабуть, люди в Криму не відчувають достатньої підтримки з боку держави.

— Я вам так скажу. Я не політик, я юрист і для мене головне не слова, а вчинки. За 5 діб до Дня Незалежності президент призначив мене та мого заступника на посади, дав нам доручення. Що це, якщо не увага до Криму? Що тоді має бути увагою до Криму? Коли окремі політикани вийдуть і скажуть: «Давайте всі на Севастополь! Біжимо!», як у п’єсі Подерев’янського? Це несерйозно. Казати, що проблема Криму на другому місці? Так, безумовно, в умовах зовнішньої агресії, коли на Донбасі війна, коли проти нас — другий у світі ядерний потенціал, головна проблема — це захист материкової України. Не слід жити в світі ілюзій. Ворог сильний, підступний. В такій ситуації ми маємо не говорити про Крим, ми маємо рятувати Україну, ми маємо вести оборонну війну проти РФ. Якщо переможемо — буде деокупація і Криму, і Донбасу, якщо програємо цю війну, не буде України, не буде кому плакати, чи сміятись. Це реальність. Ми маємо робити все, щоб захистити інтереси громадян України в Криму, але головне завдання — це врятувати Україну.

 «Говорити, що ми можемо врятувати людей в окупаційному суді — це верх ідіотизму, їх треба на когось обмінювати»

Ви кажете, що повинні робити все, щоб захистити права наших громадян у Криму. Але давайтеподивимося на ситуацію  на прикладі конкретних людей. Як можна повпливати на долю того ж Ільми Умерова чи Ахтема Чийгоза?

— Щодо конкретних людей. Обидва згаданих вами заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу є дуже поважними людьми. Зрозуміло, що зараз проти них ведуться політичні процеси. Наше завдання на сьогодні зробити так, щоб увесь світ побачив — це політика, це фейк, а не правосуддя. Ми це робимо. Велике навантаження лежить на адвокатах та юристах. Також є й політична складова — це інформування міжнародної спільноти.

Але, щоб реально їх витягти, їх треба на когось обмінювати. Росіяни ж просто так їх не віддадуть. Говорити, що ми можемо врятувати людей в окупаційному суді — це верх ідіотизму. Всі розуміють, що в Росії немає судів, немає правосуддя. Це просто театр, в який вони грають для своїх потреб. Найкращий спосіб їх звільнити — коли українська армія буде в Сімферополі. Але зрозуміло, що це станеться не сьогодні й не завтра. Інший спосіб – це обмін. У нас фактично неоголошена війна, вони — фактично заручники в цьому конфлікті. Тому інших шляхів я не бачу.

Знаєте, є в російського керівництва й незрозумілі пропозиції. Із серії — віддайте нам Крим, а ми вам щось дамо натомість. Це для нас неприйнятно. Доля окремого індивідуума не може бути на терезах долі двох мільйонів кримчан, які сьогодні в окупації.

Окрім усім відомих заручників — поважних людей, які безумовно страждають, є й інші заручники. Їх багато, й про них ніхто не пише, не піаритися на них, не отримує гранти. Наше завдання їх усіх врятувати. Це як у лікарні на війні — ми не можемо дозволити собі лікувати лише одного хворого — у нас сотні поранених, ми маємо надати всім допомогу. Є два мільйони заручників, які перебувають під владою неадекватної істоти. Що вони будуть робити далі — це питання, це велике питання.

Загроз і небезпек, пов’язаних із Кримом, зараз більше ніж достатньо. Деокупацію Криму ми маємо почати із встановлення державного ладу на тих територіях України, що де-юре підконтрольні уряду, а де-факто не дуже. Це і є наше головне завдання й головна проблема.

Джерело: LB.ua.