Бюджетне відшкодування ПДВ: найновіша судова практика ВСУ

Двадцять восьмого лютого колегія суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-3237а16, вказала, що відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПК) бюджетне відшкодування — це відшкодування від’ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, в тому числі автоматичне бюджетне відшкодування в порядку та за критеріями, визначеними в розділі V цього кодексу.

Алгоритм дій державних органів щодо відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) ПДВ врегульовано у статті 200 ПК.

Важливо. Відповідно до пункту 200.7 статті 200 ПК платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається в податковій декларації.

Відповідно до абзацу другого пункту 200.15 статті 200 ПК після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний подати органу Державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Кабінет Міністрів України постановою від 17 січня 2011 року № 39 затвердив порядок, яким визначено механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування ПДВ. За змістом пункту 9 вказаного порядку протягом п’яти операційних днів після отримання висновку орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування ПДВ з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК і Порядком взаємодії, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається в податковій декларації, в п’ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Важливо. Норми ПК та Порядку взаємодії не передбачають бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю.

Колегія ВСУ наголошує, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості у спосіб, що не передбачений законом. Аналогічний висновок міститься в Постанові ВСУ від 07.06.2016 року по справі № 806/2256/15 (№ в ЄДРСРУ 58976421).

За таких обставин необґрунтованим є посилання Вищого адміністративного суду України на те, що прийняття судом рішення про стягнення з бюджету на користь платника податків заборгованості з ПДВ (незважаючи на те, що існує встановлена законом процедура бюджетного відшкодування) є ефективним способом відновлення порушеного права, який забезпечує погашення такої заборгованості перед ним.

Висновок. Отже, рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим, а правильним способом захисту позивача є вимога про визнання бездіяльності ДПІ протиправною та зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

P.S. Пунктом 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Заява № 70297/01) від 18.10.2005 р. передбачено, що Високий Суд погоджується, що асигнування для виплати державою боргів із державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні рішень судів (див. вищезазначене Voytenko judgment (980_223), параграф 42), однак відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання (п. 48 рішення).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 19.11.2012 р. у справі № 5015/166/12) .

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.