Чому держава не виділяє коштів на видання книжок в України? Інтервю з Олександром Красовицьким

На бібліотечні закупівлі у 2022 році можуть не виділити кошти з держбюджету — про це написала народна депутатка від фракції “Голос” Інна Совсун у Фейсбуці. Суспільне Культура поспілкувалося з Олександром Красовицьким, директором видавництва “Фоліо”, про ситуацію з фінансуванням бібліотечних закупівель і розвитком галузі в цілому.

Цьогоріч у проєкті держбюджету на 2022 рік на забезпечення діяльності Українського інституту книги, підтримку книговидавничої справи та популяризацію української літератури у світі заклали 152,5 млн грн. Це майже така ж сума, як і минулого року — у 2021 під цю статтю виділили 151,6 млн. Чому ж може не вистачити грошей на бібліотечні закупівлі?

Бо в цьому році виділені кошти на видатки споживання, і не виділено жодної копійки на видатки розвитку. Бюджетна система побудована таким чином, що гроші є двох типів – споживання та розвитку. Закупівля книжок – це гроші, які йдуть за статтею “розвиток”, а не “споживання”. І це вирішує законодавець, а не той, хто отримує гроші. Тобто, УІК (Українського інституту книги) не може своїм рішенням сказати: “О, ми маємо 150 млн, ми зараз їх переведемо на закупівлю”. Ні. Це в бюджеті. Там стоїть нуль.

І це важлива історія, бо це відбувається щорічно. Така сама ситуація була декілька разів за останні 10 років. Оскільки я спостерігаю за цією ситуацією як мінімум з 1999 року, відколи існує програма “Українська книга”, я можу сказати, що за цей час було чотири роки, коли були нулі взагалі по всіх програмах, і майже всі інші роки ми вимушені були упродовж року добиватися змінення статей, переносу грошей з однієї на іншу, додавання, змін бюджету тощо. Я вважаю, що це знущання над всією культурною сферою і конкретно над книжковою, коли законодавець тільки через скандал виконує свої обов’язки.

Чому склалася така ситуація?

Завжди в України було дві різних програми по закупівлі книжок, які виконували абсолютно іншу ідеологічну і технічну функцію. Перша програма називалася “Українська книга”, нею опікувалося Держтелерадіо. Чому вони? Бо їм підпорядковані державні видавництва, ліцензування в галузі, Книжкова палата, тощо.

Програма “Українська книга” — це була програма замовлення книжок, вона спочатку називалась “соціально значущих видань”, і це було правильно. Замовлення книжок, в яких зацікавлена держава. Тих, які би не з’явилися на ринку, якби не було державного фінансування. Наприклад, складних перекладних видань, видань, пов’язаних з ювілеями українських класиків та інше.

Ця програма існувала до створення Українського інституту книги, була їм передана, і навіть у статуті УІК є програма “Українська книга”. Я вважаю, що це правильно. Але в різні роки ця програма з різних причинах не працює, і в кінці кожного року гроші з цієї програми або пропадають, як це було, наприклад, у 2019 році, або передаються на закупівлю, за рахунок чого збільшується сума закупівлі книжок.

Друга програма — це програма бібліотечних закупівель, яка завжди існувала в Міністерстві культури, бо бібліотеки підпорядковані Міністерству культури. Ця програма до появи Інституту книги, тобто до 2017 року, працювала при бібліотеці ім. Ярослава Мудрого, яка тоді називалася Парламентська бібліотека. Вона була побудована на пропозиціях видавців по закупівлі, книжки закуповувались в кількості 3-5 тис однієї назви. І їх вистачало на бібліотечну систему.

При створенні УІК ця програма була передана на Інститут, і я вважаю, що це була помилка тих, хто приймав рішення, така гіперкапіталізація в одних руках. Бо у світі, де існують такі інституції, вони не займаються бібліотечними закупівлями, а займаються вивченням і стимулюванням ринку, замовними програмами, що потрібно видати, тощо. А це чисто технічна функція, яку повинна виконувати, з моєї точки зору, бібліотечна система. Але останні роки цим займався УІК.

В цьому році вони, як і в минулому, створили три експертні ради по кожному з трьох напрямків: художня, нон-фікшн і дитяча література. Відібрали якісь книжки. З моєї точки зору, закупівля по 500-600 примірників однієї назви – це дратує бібліотеки, бо більша частина бібліотек не отримає книжок. І це дратує видавців, бо вони додруковують ці наклади, а при малих накладах собівартість велика. Тобто вони виконують замовлення, майже не заробляючи грошей. Або хтось маніпулює, піднімаючи ціни, але ми зараз говоримо про чесних видавців.

Чому держава не виділяє фінансування?

Тому, що ні Мінфін, ні керівництво Міністерства культури ніколи не залучені до обговорення проблеми так, як вона стоїть – бібліотечної реформи не відбулося. Була реформа освітня, медична, бібліотечної – немає. Ми маємо розуміти, що потрібно підходити до проблеми не за залишковим принципом, “а давайте виділимо якусь кількість грошей, щоб від нас відчепилися”, бо це так виглядає всі ці роки, а системно.

Чи потрібно нам 15 тис. бібліотек? Чи ми можемо їх утримувати? Чи, може, якась інша кількість? Чи потрібні нам в бібліотеках радянські фонди, які складають 70% фондів бібліотечної системи, а ми витрачаємо колосальні гроші на їхнє збереження. На опалення, на ремонти приміщень, замість того, щоб жити за можливостями і мати стільки бібліотек, скільки ми можемо мати нормальними. Це питання не вирішується.

Завжди так: “А навіщо нам давати гроші на бібліотеки, в які ніхто не ходить?” Так давайте подивимось, чому в них не ходять. Бо там немає сучасних книжок, а є стара макулатура. Давайте назвемо все своїм іменем, що ми не маємо 15 тис. бібліотек. Ми маємо приблизно 14 тис. складів макулатури і приблизно 1 тис. бібліотек, які виконують свою функцію. Давайте створимо систему логістики, якщо вам не вистачає грошей на нові книжки – давайте ці нові книжки будуть циркулювати між бібліотеками, як це відбувається в Норвегії. Або давайте створимо бібліобуси, як у Франції, які ходять з великих бібліотек у ті міста і села, де немає бібліотек. Давайте будемо рухатись, і тоді буде зрозуміло, скільки потрібно грошей. А ця сума набагато більша за ті 20 чи 50 млн, про які йде мова останні роки.

Чи влаштовує вас, які книги закуповує УІК?

Я уже згадав про три експертні ради, з художньої, нон-фікшн і дитячої літератури. Так от, експерти розподілені, пропозиції видавців розподілені, тільки гроші не розподілені. Тому вже другий рік поспіль 70% закупівель – це дитяча література. Тому мене категорично не влаштовує такий розподіл, бо він зроблений таким чином, що дитячі видавництва отримують гроші, а всі інші отримують лише якусь кількість грошей. Думаю, що цей розподіл нечесний. Якщо ми маємо три комісії, то і гроші нехай діляться на три частини.

Чи достатньо взагалі коштів, які, наприклад, були виділені минулого року?

Приблизно в шість разів менше нормальної суми і з точки зору видавців, і з точки зору бібліотек.

Що відомо

• Український інститут книги – державна установа при Міністерстві культури та інформаційної політики України, яка формує державну політику у книжковій галузі, провадить промоцію книгочитання в Україні, підтримує книговидавничу справу, стимулює перекладацьку діяльність, популяризує українську літературу за кордоном.
• Щороку Інститут проводить конкурс відбору та закупівлі книжок, які відбирає експертна рада. Далі книжки передають в активні бібліотеки, що мають вебсайт або сторінку в соціальних мережах, проводять заходи популяризації читання та готові до змін. Списки експертних рад (які відбирають книжки), вимог до книжок і бібліотек, а також переліки книжок є у вільному доступі.
• У 2018-2020 роках за цією програмою фонди поповнили на понад два мільйони книжок на суму 247,9 мільйона гривень.