Чому НАБУ не бачить очевидного?

Спільна діяльність Укргазвидобування у дзеркалі судової практики

Позитивне для Нафтогазу рішення трибуналу при Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма дає підстави зробити парадоксальний висновок: виявляється українцям легше перемогти Газпром у закордонному суді, аніж виграти справу в його агентів у своїх «рідних» українських судах. Підтвердженням тому є постанова Київського апеляційного господарського суду від 5 грудня, яким Публічному акціонерному товариству «Укргазвидобування» відмовлено в задоволенні позову про припинення дії кабального договору про спільну діяльність з ТОВ «Карпатигаз». А оскільки основна боротьба з фірмами-паразитами, які висмоктують державний газ, ще попереду, ми пропонуємо читачеві аналіз судових баталій із ними протягом останніх двох років.

Схеми спільної діяльності

Після того, як у 1977 році в Україні були видобуті рекордні 70 млрд кубометрів природного газу, даний показник почав невпинно падати і, опустившись у 1991 р. до відмітки 20 мільярдів, вище неї вже не піднімався. Не було потреби: основним газовим краєм для Радянського Союзу, а потім і пострадянського простору, став Західний Сибір, де видобувати цю сировину було економічніше, аніж у будь-якому іншому місці, тож в Україні експлуатувалися лише ті родовища, де при мінімальних капіталовкладеннях можна було отримати максимальну кількість природного газу.  Його в нас видобувалося мало, зате операційна собівартість 1000 м³ не перевищувала 30 доларів США, і така дешевизна не могла залишити байдужими вітчизняних можновладців, які перетворили галузь на своєрідну годівницю. За часів президентства Кучми, дочірня компанія Нафтогазу Укргазвидобування почала укладати невигідні для себе договори про спільну діяльність із різними приватними фірмами, за кожною з яких стояла та чи інша персона з близького оточення глави держави. Ця схема благополучно пережила дві революції й лише на початку 2016 року керівництво «Нафтогазу» разом із НАБУ почали ворушити це осине гніздо.

Найвідоміший з цих  структур є три товариства з обмеженою відповідальністю, які постійно згадуються у зв’язку з кримінальними провадженнями, пов’язаними з діяльністю так званої злочинної організації народного депутата Олександра Онищенка, який нині переховується в Іспанії. Це  — «Надра Геоцентр», фірма «Хас» і «Карпатнадраінвест», які місцем своєї дислокації чомусь обрали невеличку Миронівку в Київській області. Ми назвали їх у тому порядку, в якому хронологічно були ухвалені рішення місцевих господарських судів за позовами Укргазвидобування про розірвання з ними договорів про спільну діяльність.

Отже, ТОВ «Надра Геоцентр» уклало з Укргазвидобуванням договір про спільну діяльність (без утворення юридичної особи) 19 листопада 2007 року (нагадаємо, що прем’єр-міністром України тоді був Віктор Янукович, міністром палива і енергетики — Юрій Бойко, а головою правління НАК «Нафтогаз України» — Євген Бакулін, причому двоє останніх нині є народними депутатами від Опозиційного блоку). Внеском Укргазвидобування у спільну діяльність були 38 свердловин, пробурених на 18 нафтогазоконденсатних родовищах Полтавської та Харківської областей, вартість яких незалежним (тобто кишеньковим) експертом була оцінена у 107 млн грн. Внесок ТОВ становили грошові кошти, майно і майнові права, а також матеріальні й нематеріальні активи, оцінені в 209 млн грн. Відповідно до вкладів ділилися й прибутки.

Комерційний смисл даної угоди полягав у тому, що організатори оборудки отримували газ дуже дешевої собівартості й за копійки продавали підконтрольним ним фірмам, тобто самим собі, і ділилися з державою цими копійчаними прибутками. А потім продавали цей газ за реальною ринковою ціною промисловим споживачам, ділячись чималою різницею з усіма зацікавленими особами, від яких залежало благополучне існування даної схеми. Цікаво, що вона відносно безболісно пережила Революцію Гідності. Правда, один із «батьків-засновників» даної схеми — Юрій  Бакулін у березні 2014 р. все-таки був заарештований, але в травні того ж року звільнений з під-варти, а ще через півроку, у зв’язку з обранням до Верховної Ради, взагалі звільнений від кримінального переслідування. Проте навіть у цей короткий проміжок часу епізод з «Надра Геоцентром» у вину йому поставлений не був, так само як і не було поставлене питання про доцільність спільної діяльності з цією й іншими подібними їй фірмами-«присосками».

Із цього можна сміливо робити припущення про те, що окремі впливові особи в новому керівництві країни дуже швидко одержали свою долю в прибутках даної схеми, технічним оператором якої був Олександр Онищенко, який до лютого 2014-го був народним депутатом фракції Партії регіоні, а потім переметнувся спочатку до групи «Економічний розвиток», а вже в новому складі Верховної Ради — до «Волі народу». Але наприкінці 2015 року у верхах, напевне, нарешті зрозуміли, що колишнього достатку російського газу вже не буде ніколи, а тому треба більш економно використовувати газ вітчизняний. Причому, судячи з послідовності подій, що розгорнулися навколо онищенківських фірм, організаторам схеми запропонували забратися геть тихенько та любенько, а коли вони відмовилися, почалися спочатку позови до господарських судів, а згодом — обшуки та арешти.

Вирок суду у кримінальному провадженні став доказом у господарській справі

У позовній заяві про розірвання договору про спільну діяльність, поданій Укргазвидобуванням у лютому 2016 р. до Господарського суду Київської області було названо сім пунктів претензій до ТОВ «Надра Геоцентр», головним з яких став продаж спільно видобутого в 2015 році газу за цінами, значно нижчими від ринкових. Як доказ були надана інформація про середню митну вартість імпортного природного газу за аналогічний період, а також ціни, за якими продавали цей товар інші оператори, які свого часу теж уклали договори про спільну діяльність з Укргазвидобуванням. Зазначимо, що серед них були названі товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз», «Цефей» і «Діон»: пройде час і до цих трьох фірм з боку Укргазвидобування теж будуть позови про розірвання спільної діяльності, але тоді, в лютому 2016-го, вони ще були названі як своєрідний приклад для наслідування.

Проте суддю Андрія Кошика, який розглядав справу, даний аргумент не переконав. Зате йому більше припав до вподоби аргумент відповідача, який навів умови договору, в одному з пунктів якого було сказано, що оператор спільної діяльності повинен продавати газ на біржі за максимальними цінами, що склалися в день проведення аукціону з подальшим наданням Украгазвидобуванню копій аукціонних свідоцтв. Як повідомили суду представники «Надра Геоцентру», газ продавався на біржі «Львівська універсальна» за максимальними цінами на цей товар, що склалися в день проведення аукціону, про що свідчать копії аукціонних свідоцтв, надані в подальшому як Укргазвидобуванню, так і суду, який також міг у цьому переконатися. Крім того, сторона відповідача навела інший пункт договору, який постановляв, що ціни реалізації має контролювати комітет управління спільною діяльністю, склад якого в рівній пропорції формується обома учасниками. Саме цей орган має встановлювати мінімальну ціну реалізації газу, але на той період часу, коли здійснювався продаж газу на біржі, комітет цю саму нижню  планку не встановив. А відтак, мовляв, претензії щодо заниженої ціни продажу газу є неправомірними.

Погодившись із цими та іншими аргументами «Надра Геоцентру», 5 квітня 2016 р. суд в особі пана Кошика ухвалив рішення відмовити позивачеві в задоволенні позову про розірвання договору про спільну діяльність. Але, судячи з усього, в керівництві Укргазвидобування задовго до цієї дати зрозуміли, що все йде саме до такого фіналу, а тому на його чи то прохання, чи то вимогу новостворене Національне антикорупційне бюро значно активізувало слідчі дії за кримінальним провадженням, відкритим ще в грудні 2015 р. і в березні 2016-го почалися перші обшуки в Миронівці, а в червні того ж року – перші арешти по всій країні. Тож коли того ж місяця Київський апеляційний господарський суд почав перегляд рішення судді Кошика, представники Укргазвидобування і Генеральної прокуратури, які приєдналися до справи, навели два вагомі докази махінацій плутяг із ТОВ «Надра Геоцентр».

Першим із них був вирок генеральному директору товарної біржі «Львівська універсальна» Василю Пігуляку, який 19 липня 2016 р. за службове підроблення та зловживання повноваженнями (статті 366, 364¹)  був засуджений Шевченківським районним судом Львова до двох років умовного позбавлення волі. Уклавши з прокуратурою угоду про визнання винуватості, цей чоловік докладно розповів, як він на замовлення шахраїв облаштовував на папері фіктивні аукціони з брокерами й учасниками торгів, яких насправді не було, а потім видавав підроблені протоколи і свідоцтва. Другим аргументом була довідка, складена 13 червня 2016 головними державними аудиторами департаменту контролю у галузях промисловості, енергетики, транспорту та фінансових послуг Державної аудиторської служби України. В ній, зокрема, зазначалося, що різниця між реальною ринковою вартістю того обсягу природного газу, який був проданий ТОВ «Надра Геоцентр» у період із січня 2014 по червень 2015 років, і сумою, отриманою ним за цей самий обсяг, відповідно до інформації, що містилася в наданих Укргазвидобуванню аукціонних свідоцтвах, становила 1,2 мільярда гривень. Тобто такою була сума збитків, завданих державі тільки протягом півтора року спільної діяльності з лише одною фірмою, що діяла під «чуйним» керівництвом Онищенка й за мовчазного потурання керівництва держави. Такі докази виявилися переконливими для колегії суддів Київського апеляційного господарського суду, яка постановою від 9 серпня 2016 р. скасувала рішення судді Кошика й ухвалила нове, яким задовольнила позов Укргазвидобування про розірвання договору з ТОВ «Надра Геоцентр». Постановою Вищого господарського суду України від 16 листопада 2016 р. це рішення було залишене без змін.

Газ продавався нижче собівартості

Низка наступних процесів за аналогічними позовами Укргазвидобування пройшли для останнього значно веселіше. Так, рішенням Господарського суду Києва від 20 травня 2016 року було розірвано його договір з ТОВ «Фірма «Хас», укладений ще аж 4 лютого 2004 року, коли, до речі, Юрій Бойко був ще лише головою НАК «Нафтогаз України», а Євген Бакулін — генеральним директором її дочірньої компанії «Укргазвидобування». За його умовами воно передавало у спільну діяльність право на користування 21-ю свердловиною, розташованою на 11 нафтогазоконденсатних родовищах, а її оператор фірма «Хас» повинна була реалізовувати видобуту з них сировину на тих же умовах, що й «Надра Геоцентр».

Під час цього процесу представники позивача навели один дуже вагомий доказ, який важко було проігнорувати. Так, згідно аукціонних свідоцтв, фірма «Хас» у лютому 2015 року продавала природний газ по 2 640 грн за 1000 м³, у той час, як згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг гранична (максимальна) ціна на цей товар у вказаний період становила 5 700 грн. З одного боку, начебто, й нічого, оскільки НКРЕКП встановлює стелю ціни, а не її поріг. Але з іншого виходить, що фірма «Хас» продавала природний газ за ціною нижче собівартості. Адже, згідно ст. 263 Податкового кодексу України, фактичною ціною для природного газу вважається ціна, яка дорівнює граничному (максимальному) рівню ціни для промислових споживачів, який встановлюється НКРЕКП для певного періоду часу. Це, звичайно, не означає, що підприємець має продавати газ за такою ціною: насправді він може реалізовувати його за скільки хоче, але податки з нього стягуються виходячи саме з орієнтирів НКРЕКП. А оскільки такий податок як плата за користування надрами становив у лютому 2015 р. 55% від вартості товарної продукції, то фірма «Хас» мала сплати з кожної тисячі кубічних метрів природного газу податок у сумі 3135 гривень. А вона, судячи з даних аукціонних свідоцтв, продавала його по 2640 грн, тобто за суму меншу за податок, тобто нижче собівартості. Виходячи з цього суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору про спільну діяльність, метою якої було одержання прибутку. А який може бути прибуток, якщо оператор спільної діяльності продає газ у збиток їй?

Так само без проблем рішенням Господарського суду Києва від 19 серпня 2016 р. було на користь Укргазвидобування вирішено спір із третьою фірмою Онищенка — ТОВ «Карпатинадраінвест», яке також під патронатом панів Бойка і Бакуліна в далекому 2004 році уклало з ним договір про спільну діяльність. Це рішення, як, до речі, й попереднє, було залишене без змін постановами господарських судів апеляційної та касаційної інстанцій. Що ж стосується кримінального боку даної історії, то протягом 2016–2017 років судами України було ухвалено близько двох десятків обвинувальних вироків різним учасникам злочинної організації Онищенка, які грали другорядні ролі в її діяльності. До того ж, всі ці вердикти були винесені шляхом затвердження угод про визнання винуватості між прокурорами і обвинуваченими, причому останні всі без виключення були засуджені до умовного позбавлення волі. Останній із них було ухвалено 22 листопада ц.р. Солом’янським районним судом Києва стосовно такої собі Катерини Гарчевої, роль якої полягала в тому, що вона вела бухгалтерський облік низки фіктивних ТОВ, яким фірми Онищенка продавали газ за заниженими цінами. Вона визнала себе винною у створенні злочинної організації та фіктивному підприємництві (статті 255, 205 ККУ), за що одержала покарання у вигляді п’яти років умовного позбавлення волі й 51 тисячі грн штрафу.

У числі інших приватних фірм, які мали з Укргазвидобуванням невигідні для останнього договори про спільну діяльність, але при цьому не стали об’єктом уваги з боку НАБУ, варто назвати ще два ТОВ: «Цефей» і Виробничо-комерційна фірма «Діон». Перше з них уклало з Укргазвидобуванням договір відповідного змісту 15 вересня 2004 р., а 16 січня 2017 р. він був розірваний рішенням Господарського суду Києва (докладніше в № 48 нашої газети у статті «Шахрайське сузір’я Цефея»). Що стосується «Діону», то звільнитися від збиткового співробітництва з ним було набагато складніше. Так, рішенням того ж Господарського суду Києва від 22 березня 2016 р. Укргазвидобуванню було відмовлено в задоволенні позову про розірвання договору про спільну діяльність із ним від 29 червня 2004 р. Але 7 листопада того ж року постановою Київського апеляційного господарського суду це рішення було скасоване й натомість прийняте нове, яким спірний договір було таки розірвано. Постановою Вищого господарського суду України від 11 січня ц.р. даний вердикт було залишено без змін.

Карпатигаз працює на Кремль, а правоохоронцям нема до цього діла

Проте найбільший подив викликає відсутність уваги з боку НАБУ та інших правоохоронних органів не до «Цефея» та «Діона», а до іншої комерційної структури, яка називається ТОВ «Карпатигаз». В новітній історії спільної діяльності Укргазвидобування з приватними фірмами епізод із нею є найбільш підозрілим: складається враження, що це підприємство займається не лише хитрим привласненням державного газу, а й, будучи своєрідним філіалом Газпрому, коїть різноманітні економічні диверсії з метою гальмування розвитку вітчизняного газовидобування. І справа, звичайно, не в тому, що директор Карпатигазу Борис Синюк тривалий період свого життя перебував на різних посадах у штаті цієї російської компанії: є більш вагомі підстави для підозр у тому, що очолюване ним товариство працює на Кремль.

Позов про розірвання договору про спільну інвестиційну і виробничу діяльність з Карпатигазом від 24.03.20104 р. було подано Укргазвидобуванням до Господарського суду Києва в лютому 2016 року — одночасно з позовами до інших подібних йому ТОВ. У мотивувальній частині позову було викладено дві претензії. Перша полягала в тому, що партнер невчасно зробив свій внесок у спільну діяльність у сумі п’ять мільйонів гривень, внаслідок чого не була виконана програма робіт на свердловинах. Друга — Карпатигаз, будучи відповідно до умов договору оператором спільної діяльності, на якого була покладена функція реалізації видобутої сировини, продавав природний газ за заниженими цінами, внаслідок чого Укргазвидобування лише протягом січня-лютого 2015 року недоотримав прибуток у сумі 8,6 млн гривень.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суддя Оксана Грєхова зробила доволі парадоксальний висновок: виявляється ,позивач не навів жодних доказів того, що названі ним порушення умов договору з боку відповідача є настільки істотними, що можуть бути причиною розірвання договору. Адже, відповідно до положень ст. 651 Цивільного кодексу України, договір, який уклали між собою Карпатигаз і Укргазвидобування, може бути розірвано в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін лише в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. А істотним визнається лише таке порушення договору однією стороною, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, виходячи з логіки пані Грєхової, Укргазвидобуванню недостатньо було надати докази того, що спільна діяльність із відповідачем для нього збиткова, — треба було детально розписати, що завдана йому шкода має занадто значний характер. Саме тому 18 квітня 2016 року Господарським судом Києва було ухвалене рішення не на корить позивача. Його аргументація не витримувала жодної критики, у зв’язку з чим 31 серпня того ж року суд апеляційної інстанції скасував його й ухвалив нове рішення, яким була задоволена позовна вимога Укргазвидобування про розірвання збиткового для нього договору про спільну діяльність. Та, на жаль, 14 листопада 2016 р. даний вердикт було скасовано постановою Вищого господарського суду України, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції, де вона вже рік як не може вирішитися.

Проте Укргазвидобування, не бажаючи нести втрати від збиткового для нього договору за той період часу, доки буде переглядатися неприйнятне для нього рішення, звернулося до Господарського суду Києва з новим позовом, тільки цього разу вже не про розірвання договору, а про визнання його припиненим. Така норма є в статті 538 Цивільного кодексу України, де, зокрема, сказано, що в разі невиконання однією зі сторін договору взятих на себе зобов’язань або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає своїх зобов’язань, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. А підстав вважати, що Карпатигаз не виконає своїх зобов’язань, тобто не заплатить за одержаний від Укргазвидобування природний газ, було більш ніж досить. Передусім це програшні для Карпатигазу господарські справи зі «Сбербанком Росии», в якого воно взяло багатомільйонні валютні кредити й не повернуло — про цю (не інакше як задуману в Кремлі) махінацію докладно писалося в № 47 нашої газети за цей рік. Тож зрозуміло, що тепер усі виручені Карпатигазом гроші за продаж видобутого Укргазвидобуванням природного газу будуть спрямовуватися не Укргазвидобуванню, а на погашення штучних боргів «Сбербанку Росии».

Ситуація, погодьтесь, доволі пікантна, але чомусь ні детективи Національного антикорупційне бюро не відкривають кримінальних проваджень стосовно керівників ТОВ «Карпатигаз», ні оперуповноважені НАБУ не проводять обшуки в офісах «Сбербанку России», ні слідчі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури не притягають до кримінальної відповідальності колишніх посадових осіб Укргазвидобування, які підписували із «Сбербанком Росии» завідомо невигідні для держави договори поруки. Виявляється, всі перелічені органи цілком влаштовує такий стан справ, коли розкрадається державний газ, так необхідний для набуття Україною енергонезалежності. Як влаштовує він, на превеликий жаль, і Адміністрацію Президента України.

Тож нема чого дивуватися, що 14 вересня ц.р. Господарський суд Києва в особі судді Артема Привалова відмовив Укргазвидобуванню в задоволенні його позову про припинення збиткового для нього договору з Карпатигазом, а Київський апеляційний господарський суд своєю постановою від 5 грудня залишив це рішення без змін.

Юрій Котнюк, ЮВУ

Джерело: ЮВУ