in , ,

Чи здатна вогнестрільна зброя стати конституційною гарантією безпеки.

Правові засади врегулювання обігу вогнестрільної зброї як конституційна гарантія забезпечення національної безпеки України: безпекова платформа

У даній статті ми проаналізуємо сутність понять «зброя», «вогнестрільна зброя», «зброя спеціального призначення», «цивільна зброя», «зброя військового призначення», «зброя, якою користуються правоохоронні органи та спеціальні служби», «нагородна зброя». Наш інтерес до цих понять спричинений тим, що вже понад тридцять років вказані питання є дискусійними й неврегульованими в чільному законодавстві України.

Звісно, що така ситуація породжує різного роду тлумачення в освітніх закладах, наукових установах і сфері практичної діяльності (Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України та Служби безпеки України тощо). Вважаємо, що оскільки на сьогоднішній день у нелегальному обігу, за різними даними, перебуває три – п’ять мільйонів вогнестрільної зброї, то очевидно, що це не приватна чи цивільна справа. Отже, відсутність чіткого врегулювання в чинному законодавстві України питань, які стосуються зброї, Закону України «Про зброю», є загрозою національній безпеці країни. А тому в даній статті нами пропонуються деякі положення, спрямовані на покращення поточної ситуації в Україні.

Петро БІЛЕНЧУК, голова Наглядової ради Українського комітету по боротьбі з корупцією

Олександр КРАВЧУК, начальник відділу Управління стратегічного аналізу та прогнозування Міністерства внутрішніх справ України

Питання безпеки людини і суспільства

Необхідність правового врегулювання, недопущення й припинення незаконного виготовлення та обігу вогнестрільної зброї, її складових частин і компонентів зумовлена потребою убезпечення кожної держави, регіону та світу в цілому від загроз їх народам, соціально-економічному розвитку та праву на мирне життя. Такими висновками керувалася Організація Об’єднаних Націй, затверджуючи Резолюцією 55/255 Генеральної Асамблеї від 31.05.2001 р. Протокол проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, який доповнив Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Незважаючи на те, що Україна приєдналася до вказаного міжнародного договору Законом України від 2 квітня 2013 року № 159-VII (набрав чинності 04.07.2013 р.) на сьогодні його положення враховані лише фрагментарно й недостатньо повно імплементовані в чільному законодавстві України. Очевидно, що причиною такої ситуації є суттєві правові прогалини, більше того, в чільній Конституції України чітко встановлений дієвий правовий механізм, відповідно до якого ці процеси регулюються виключно законами. Такий правовий механізм включає низку положень Конституції України, в яких визначено що:

  1. Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1).
  2. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (стаття 3).
  3. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу (стаття 5).
  4. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8).
  5. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (стаття 9).
  6. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом (ч. 6 ст. 17).
  7. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (стаття 19).
  8. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ч. 1 ст. 42)
  9. Виключно законами України визначаються правовий режим власності та правові засади підприємництва (пункти 7 та 8 ч. 1 ст. 92), порядок і умови набуття та припинення права власності, а також заборони та обмеження щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами цивільних прав (ст. 41, пункти 1 та 2 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ст. 178 Цивільного кодексу України).

Оскільки життя і здоров’я, недоторканість і безпека людини найвища соціальна цінність, що визначає спрямованість і зміст діяльності держави то фактично власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. 4 ст. 13 Конституції України).

Сучасний стан врегулювання обігу вогнестрільної зброї в Україні

Як не дивно, на сьогодні тільки в постанові Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-XII «Про право власності на окремі види майна» передбачені деякі аспекти правового врегулювання обігу вогнестрільної зброї, зокрема:

  • у переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, заборону набуття громадянам України зброї та боєприпасів до неї за винятком мисливської, спортивної і пневматичної зброї;
  • згідно зі спеціальним порядком набуття права власності громадянами на окремі види майна — набуття права власності громадянами України на окремі види вогнестрільної зброї (мисливську, газові пістолети й револьвери) холодну та пневматичну (калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду) зброю з дозволу органів внутрішніх справ при досягненні ними визначеного віку.

Очевидно, що саме наявність правових прогалин у регулюванні сфери обігу вогнестрільної зброї зумовило прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12 жовтня 1992 року № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему».  Згідно з цим положенням МВС України  отримало повноваження визначити порядок видачі дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорону, перевезення й використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття підприємств, майстерень і лабораторій (абз. другий пункту 9). Тоді, як порядок обігу вогнестрільної зброї у військових формуваннях, спецслужбах та правоохоронних органах регулюється законами, постановами Кабінету Міністрів та іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, в складі яких останні знаходяться (пункт 11).

Видача таких дозволів, ліцензій та їх дублікатів віднесена до адміністративних послуг згідно з пунктами 2—10 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами МВС України, Національної поліції та Державної міграційної служби України, і розмір плати за їх надання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2007 року № 795.

Зазначимо й те, що в Україні тривалий час точиться дискусія щодо прийняття закону про зброю, зокрема в даний час на розгляді Верховної Ради України перебуває законопроект «Про право на цивільну вогнепальну зброю» (реєстр. № 5708 від 25.06.2021 р.) та альтернативний законопроект «Про право на самозахист та володіння цивільною вогнепальною зброєю» (реєстр. № 5708-1 від 13.07.2021 р.)

Єдина державна політика у сфері обігу вогнестрільної зброї

Зважаючи на викладене, питання обігу зброї в державі потребують нагального законодавчого врегулювання. Адже згідно з частиною першою статті 19 Конституції України правовий порядок у нашій державі грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Слід зважати й на те, шо згідно з вимогами Основного Закону законодавство складається з Конституції України (ст. 8), чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9), а також законів України (ст. 6, ч. 3 ст. 13, ч. 2 ст. 14, ч. 3 ст. 17, ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 24, ч. 1 ст. 42, ч. 2 ст. 58, ст.68, ст. 92). Тоді як підзаконні нормативно-правові акти не можуть встановлювати прав та обов’язків людини і громадянина, а також суб’єкта господарювання, ані повноважень і способів їх реалізації органами державної влади та місцевого самоврядування чи їх посадовими особами.

Аналогічний підхід до тлумачення терміну «законодавство» висловив в окремій думці до рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98 у справі № 17/81-97 суддя цього суду в 1996—2005 роках Микола Савенко. Так, під   терміном «законодавство» він вважає за необхідне розуміти сукупність законів, прийнятих Верховною  Радою України. «Таке розуміння цього терміна буде не тільки точним, але й допоможе уникнути непорозумінь, які виникають при його застосуванні, а також при визначенні повноважень відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування тощо у сфері нормативно-правового регулювання» (https://ccu.gov.ua/docs/391).

На сьогодні очевидним є те, що держава має сформувати загальний підхід до врегулювання сфери виготовлення, придбання, обліку, охорони, перевезення, доставки, використання, дослідження, збирання (колекціонування), зберігання, торгівлі, обміну, здачі в оренду, ремонту, модифікації або пристосування, продажу, постачання, передачі (як в межах однієї держави, так і з однієї держави до іншої), ввезення та вивезення, експорту, імпорту, розробки, створення та впровадження нових зразків, знешкодження, утилізації вогнестрільної зброї (далі – обіг вогнестрільної зброї).

Адже законодавче врегулювання обігу вогнестрільної зброї має стосуватися всіх суб’єктів зазначеної сфери державної політики:

  • органів державної влади (Закон України «Про оборонні закупівлі»);
  • військових формувань (закони «Про національну безпеку України», «Про оборону», «Про Збройні сили України» (ст. 1-1);
  • правоохоронних органів (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»);
  • спеціальних служб (Служба судової охорони — Закон України «Про судоустрій і статус суддів», розвідувальні органи – Закон України «Про розвідку» тощо);
  • підрозділів воєнізованої охорони (ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт», ст. 14 Закону України «Про поштовий зв’язок», ст. 27 Закону України «Про ринок електричної енергії», ст. 22 Закону України «Про Національний банк України», постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 409 «Про впорядкування охорони об’єктів Державної прикордонної служби», від 17.03.1993 р. № 195 «Про впорядкування охорони об’єктів Збройних Сил»).
  • суб’єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері обігу вогнестрільної зброї (виробництво, торгівлю, ремонт, імпорт, експорт, перевезення, тири, стрільбища тощо);
  • музеїв, які колекціонують та експонують вогнестрільну зброю (Закон України «Про музеї та музейну справу»);
  • закладів освіти для здійснення освітньої діяльності (Закон України «Про освіту»,);
  • науково-дослідних установ для здійснення наукової, науково-технічної діяльності (Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність»);
  • суб’єктів господарювання, які виробляють фільми (кіностудії, студії, відеостудії тощо);
  • закладів фізичної культури і спорту (Закон України «Про фізичну культуру і спорт»);
  • громадян України, іноземних громадян та апатридів.

Такий підхід дозволить чітко визначити та розмежувати за встановленими критеріями вимоги до вогнестрільної зброї, яка може перебувати у власності зазначених вище категорій суб’єктів та дозволені операції з її обігу.

Ризики надання права власності на «летальну» вогнестрільну зброю

На сьогодні в суспільстві активно ведеться дискусія щодо доцільності надання права власності на «летальну» вогнестрільну зброю приватним суб’єктам охоронної діяльності, а їх працівникам застосовувати її при наданні відповідних послуг, а також для самозахисту. При прийнятті рішення з цього питання слід зважати на 25 річний досвід Російської Федерації, в якій після прийняття закону про зброю приватні охоронні компанії отримали право власності на довгоствольну вогнестрільну гладкоствольну зброю та короткоствольну вогнестрільну зброю. Така ініціатива призвела до виникнення ряду суспільно небезпечних явищ та вчинення злочинів працівниками вказаних охоронних структур, які досліджувалися російським вченим Джамілем Закіряевим, зокрема: заміщення приватними охоронними організаціями організованих злочинних груп у кримінальній традиції «кришування» бізнесу; заняття злочинною діяльністю під прикриттям офіційно зареєстрованих приватних охоронних організацій; надання приватними охоронними організаціями послуг не передбачених чинним законодавством, у тому числі з привласненням прав правоохоронних органів держави; негласна участь приватних охоронних організацій у вирішенні цивільно-правових конфліктів із застосуванням заходів фізичного впливу і службової зброї, в тому числі вогнестрільної, участь у рейдерських захопленнях власності та афіліювання комерційними організаціями приватних охоронних структур з метою самоозброєння засновників, а також озброєної охорони лідерів злочинних організацій.

Для протидії таким злочинним проявам у приватній охоронній діяльності, а також унеможливлення потрапляння службової вогнестрільної зброї в незаконний обіг, статтю 12 Закону РФ «Про зброю» з 1 січня 2010 року доповнено новим положенням, відповідно до якого приватні охоронні організації позбавили права набувати у власність довгоствольну вогнестрільну гладкоствольну зброю, а також короткоствольну вогнестрільну зброю. На сьогодні охоронні організації в Росії мають право набувати лише вогнестрільну зброю обмеженого враження з патронами травматичної дії, газову зброю (газові пістолети, револьвери, аерозольні пристрої споряджені сльозогінними та подразнюючими речовинами), електрошокові та іскрові розрядники. Разом із тим приватним охоронним організаціям дозволили орендувати в територіальних органах Федеральної служби військ національної гвардії РФ для тимчасового використання службову зброю (короткоствольну вогнестрільну зброю з дульною енергією не більше 300 Дж та довгоствольну вогнестрільну гладкоствольну зброю).

Такий механізм дозволяє через підзаконні нормативно-правові акти (постанову уряду РФ від 21.07.1998 р. № 814) та договори оренди службової зброї обмежувати доступ до службової вогнестрільної зброї приватні охоронні організації, адже ними встановлюються норми належності службової зброї, вимоги до зберігання, кваліфікації працівників для використання службової зброї, а також покладається оплата витрат, пов’язаних із купівлею, зберіганням, транспортуванням службової зброї та разова плата за тимчасове використання такої зброї (15 % фактичної вартості відповідної моделі).

Крім того, в Законі РФ «Про зброю» встановлено жорсткі вимоги до працівників приватних охоронних організацій, яким видається службова зброя, зокрема: проходження спеціальної підготовки, перевірки на придатність до дій в умовах, пов’язаних із застосуванням вогнестрільної зброї, наявність дозволу на зберігання і носіння вогнестрільної зброї, щорічне проходження хіміко-токсилогічного дослідження наявності в організмі людини наркотичних засобів, психотропних речовин та їх метаболітів.

Та незважаючи на вжиті заходи в Російській Федерації залишається невирішеною проблема кооперації приватних охоронних компаній з організованою злочинністю, зокрема злочинці використовують в якості документів «прикриття» посвідчення працівників охоронних фірм, створюють як дійсні, так і фіктивні охоронні організації.

З огляду на зазначені небезпеки та загрози громадському порядку й громадській безпеці, вважаємо за необхідне в інтересах народу України обмежити володіння та застосування (використання) приватними суб’єктами охоронної діяльності вогнестрільної зброї, за винятком газових пістолетів, револьверів та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

Незаконне виготовлення та обіг вогнестрільної зброї

Загроза національній безпеці України

Зважаючи на те, що згідно з частиною першою статті 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, визнані частиною національного законодавства, а в частині другій статті 19 Закону «Про міжнародні договори України» закріплено примат правил міжнародних договорів над нормами національного законодавства необхідно імплементувати в чільне законодавство України Протокол ООН проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї (далі — Протокол), ратифікований Законом України від 02.04.2013 № 159-VII. Адже невідповідність законів України нормам Протоколу призведе до незаконного обігу вогнестрільної зброї, її складових і компонентів (далі – вогнестрільна зброя) та боєприпасів до неї, а також невиконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань відповідно (статті 4-6 Протоколу).

Зазначене стосується:

  1. Визначення термінів «вогнестрільна зброя», «складові частини і компоненти», «боєприпаси», «незаконне виготовлення», «незаконний обіг», «відстеження», «знешкодження» вогнестрільної зброї.
  2. Зберігання інформації про вогнестрільну зброю, її складові, компоненти для відстеження та ідентифікації, у тому числі які були незаконно виготовлені або перебували у незаконному обігу для недопущення і виявлення такої діяльності, стосовно вогнестрільної зброї (стаття 8 – маркування, стаття 9 – знешкодження), власників вогнестрільної зброї (частини 1 та 4 ст. 12, чч. 3 та 4 ст. 10, п. «а» ч. 1 та ч. 2 ст. 15) операції (правочини, надані дозволи, ліцензії), пов’язані з виготовленням та обігом вогнестрільної зброї (п. «b» статті 7, стаття 10, п. «b» ч. 1 та ч. 2 ст. 15).

З огляду на вимоги законодавства України щодо конфіденційної інформації та комерційної таємниці відомості стосовно вогнестрільної зброї, власників, здійснення правочинів, надання адміністративних послуг, а також строк їх зберігання у відповідній централізованій базі даних мають передбачатися в законі. Така пропозиція обґрунтовується тим, що обробка (збирання, зберігання, використання, поширення) конфіденційної інформації про особу допускається у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 32 Конституції України, ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних»). Конституційний Суд України до конфіденційної інформації про особу відніс будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї (абзац другий пункту 1 рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012) свідчення про особу, а саме її освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дату й місце народження, майновий стан та інші персональні дані (пункт 1 рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп/1997). Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (ч. 2 ст. 505 Цивільного кодексу України).

  1. Здійснення заходів щодо маркування вогнестрільної зброї (ст. 8), з посвідчення знешкодження вогнестрільної зброї (ст. 9), встановлення та застосування системи експортно-імпортних і транзитних ліцензій або дозволів (ст. 10), контролю за цілісністю й безпекою вогнестрільної зброї під час виготовлення, імпорту, експорту й транзиту, в тому числі прикордонного контролю (ст. 11), обміну інформацією у встановленому порядку щодо вогнестрільної зброї, її власників, суб’єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері обігу вогнестрільної зброї (ст. 12) створення системи дозволів стосовно реєстрації брокерів та брокерських операцій (ст. 15).

Лише визначення та безумовна реалізація єдиної державної політики у сфері обігу вогнестрільної зброї, яка забезпечує виконання взятих Україною на себе міжнародних зобов’язань, стане запорукою ефективній протидії незаконному обігу вогнестрільної зброї. Так, Генеральний прокурор України Ірина Венедіктова на своїй сторінці у Фейсбук оприлюднила інформацію про проведену 26 жовтня цього року спільну нараду керівників правоохоронних та інших органів державної влади, на якій визначалися дієві шляхи протидії незаконному обігу вогнестрільної зброї. Надзвичайна важливість для держави цього питання обумовлена масштабом незаконного обігу вогнестрільної зброї, «якої, за різними даними, в Україні налічується від 3 до 5 мільйонів одиниць, при легальній кількості в понад мільйон. При цьому цьогоріч із незаконного обігу вилучено лише близько 1,3 тисячі одиниць вогнепальної зброї».

Пріоритетні напрямки законодавчого врегулювання обігу вогнестрільної зброї

По-перше, на сьогодні в жодному чільному законі України немає визначення сутності понять «зброя», «вогнестрільна зброя», «зброя спеціального призначення», «зброя, якою користуються правоохоронні органи та спеціальні служби», а також «нагородна зброя». А тому, на наш погляд, визначення даних понять потребує законодавчого закріплення.

По-друге, органу законодавчої влади доцільно приступити до розробки базового закону про зброю.

По-третє, необхідно прийняти комплексний Закон України про врегулювання обігу вогнестрільної зброї в Україні, в якому повинні бути визначені суб’єкти та конкретизовано дозволені операції з обігу вогнестрільної зброї — органи державної влади, військові формування, правоохоронні органи, спеціальні служби, підрозділи воєнізованої охорони, суб’єкти господарювання, музеї, заклади освіти, науково-дослідні установи, заклади фізичної культури і спорту, громадяни України, іноземці та апатриди.

По-четверте, слід розробити комплекс заходів для реалізації вказаних вище законів із залученням освітніх закладів, науково-дослідних установ і практичних органів (Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України, СБУ, Національної поліції, Казенного науково-виробничого об єднання «ФОРТ» МВС України тощо).

Прийняття законів про зброю, обіг вогнестрільної зброї дозволить реалізувати, передбачений у Конституції України механізм гарантування безпеки людини, суспільства та держави від загроз, ризиків і небезпек добробуту, соціально-економічному розвитку та праву на мирне життя. До того ж, це забезпечить виконання взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань шляхом імплементації їх на національному рівні, зокрема Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (статті 11, 12, 13, 22).

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Держбюджет кризь призму аналізу доходів та видатків.

Про психічну екологію розумової праці.