Чи зможе Конституційний суд захистити сам себе?

Як проходив у Верховній Раді «конкурс» кандидатів в КСУ? Не було ні кваліфікаційних завдань, ні перевірки досьє, ні контролю громадськості.

Як відомо, історія — річ циклічна. І ми час від часу знову зіштовхуємось з викликами, які вже мали місце в нашій історії. В ідеалі ми повинні вчитись на власних помилках і не допускати їхнього циклічного повторення. Але, натомість, ми знову і знову стаємо на ті ж граблі.

Якщо повернутись на кілька років назад, до Революції Гідності, то можна пригадати, як вже вигнаний Янукович узурпував владу. В цьому йому допоміг Конституційний Суд України, куди Віктор Федорович завбачливо призначив надійних, а головне — вірних йому суддів, які допомогли нашому колишньому Президентові міцно укріпити свої владні позиції.

Чому сьогодні важливий цей маленький екскурс в історію? А тому, що події зі створенням політично залежного Конституційного Суду можуть повторитися. Частина суддів КСУ може стати прямо залежними від політиків.

Так, у 2016 році були внесені зміни до Конституції України в частині правосуддя, а згодом було прийнято ряд супровідних законів, які розвивали закладені в Конституції новели. Одним з ключових моментів цих змін було скасування можливості здійснення політичного впливу на діяльність суддів. Зокрема, парламент виключили з процедури звільнення/призначення суддів і запровадили відбір суддів на конкурсній основі. Вперше на рівні Конституції України було передбачено, що відбір суддів КСУ здійснюватиметься на конкурсних засадах.

Що це означає? Очевидно, що мова йде про долучення до відкритого конкурсу якомога більшої кількості кандидатів, що відповідають встановленим кваліфікаційним вимогам, змагання й перемога в цьому змаганні найкращого.

Як може відбуватися конкурс? На прикладі відбору до Верховного й Вищого антикорупційного судів можна говорити про необхідність формування суддівського досьє, складання кваліфікаційного іспиту, проведення співбесід із можливістю експертів висловлюватися і блокувати кандидатів, щодо яких є сумніви в їхній доброчесності. І, очевидно, що весь цей процес має транслюватися в режимі онлайн.

А як же тривав «конкурс» щодо кандидатів на судді КСУ у Верховній Раді України? Ви, напевно, здивуєтеся, якщо я скажу, що ніяких кваліфікаційних іспитів, ніякого досьє, ніякої участі громадськості в процесі відбору, а тим більше онлайн співбесід кандидатів не було. Більш того, відповідні співбесіди потенційні кандидати мали пройти з керівниками депутатських фракцій та груп перед тим як бути розглянуті профільним комітетом з правової політики та правосуддя.

Чому так сталося? Бо народні депутати внесли зміни до Закону України «Про Регламент ВРУ», якими передбачили, що кандидатів на «конкурс» до КСУ можуть подавати виключно депутатські фракції, депутатські групи та група позафракційних народних депутатів. І як показав вже останній відбір — кандидати, які самостійно подались на конкурс до КСУ, навіть не розглядались профільним комітетом. Чи можна вважати суддю, внесеного на розгляд ВРУ народними депутатами замість справжнього конкурсу, політично нейтральним? Очевидно, це риторичне питання. І якщо наразі немає негативних наслідків від такого порядку призначення, то це не гарантує, що в майбутньому до КСУ не прийдуть залежні судді, які будуть використані для узурпації влади або для інших державницьких зловживань.

В той же час Конституція України не передбачає ніякого депутатського фейсконтролю для майбутніх суддів КСУ, а встановлює вичерпний перелік кваліфікаційних вимог для кандидатів, серед яких немає такої вимоги як підтримка групи депутатів. Більше того, профільний Закон «Про Конституційний Суд України» встановлює, що комітет з питань правової політики і правосуддя приймає заяви від осіб, які виявили намір обійняти посаду судді КСУ і відповідають вимогам, які встановлені Конституцією України. З цих положень ніяк не слідує, що кандидати повинні знайти собі якусь фракцію чи групу для того, щоб взяти участь в конкурсі.

Саме тому 47 народних депутатів минулого року звернулися до Конституційного Суду України з поданням про визнання неконституційним норм Регламенту про подання кандидатів на конкурс депутатами. Разом з тим колегія суддів, яка розглядала дане питання, попередньо рекомендувала відмовити у відкритті провадження. І це при тому, що КСУ є єдиним органом, який може сказати, чи відповідають положення закону Конституції України. Вже 23 січня подання буде розглянуте Великою Палатою КСУ, яка і прийме остаточне рішення щодо питання, а чи варто взагалі розглядати нашу справу.

До слова, судді, які були обрані за процедурою висування депутатськими фракціями, взяли самовідвід, за що треба віддати їм належне. А один суддя з трійки, що розглядала питання про відкриття провадження, не підтримав рішення про відмову. Це дає надії на те, що Велика Палата КСУ прийме протилежне рекомендаціям рішення і вирішить все-таки розглянути депутатське подання.

Визнання неконституційною процедури добору суддів КСУ через висування кандидатів депутатськими фракціями і групи — це, у першу чергу, гарантії для самого ж суду в його незалежності. КСУ — це єдиний орган, який може визнати дії центральних органів державної влади неконституційними. До речі, редакція розроблена Радою з питань судової реформи не містила положень про обов’язковість висунення кандидатів на суддів КСУ народними депутатами. Бо основною ідеєю судовою реформи, нагадую, було прибрати політичний вплив на діяльність суддів.

Тому хочеться сподіватись на мудрість та професійність суддів КСУ у прийнятті нелегких рішень.

Вікторія Пташник, народний депутат України

Джерело: ЛІГА.net