ДБР, НАБУ і ГПУ: розподіл позицій правоохоронних органів

Хіба це не колапс правоохоронної системи України, коли до закінчення повноважень органів прокуратури по розслідуванню злочинів Державне бюро розслідувань так і не було створено? І що можна чекати від цього правоохоронного органу?

Дійсно, складається таке враження, що найвищі посади в правоохоронних органах нашої держави займають особи, які не збираються проживати в Україні, коли закінчаться їх повноваження. Теж саме, або навіть гірше, можна сказати про нинішню Верховну Раду України, особливо тих народних депутатів, які перебувають у складі профільного комітету ВРУ. Про що вони всі думали протягом останніх 2-х років, тобто перехідного періоду, на який прокуратура мала повноваження розслідувати злочини, підслідні НАБУ та Державному бюро розслідування, для мене особисто незрозуміло. Складається враження, що вони працюють як представники Державної служби із надзвичайних ситуацій, які зобов’язані виїжджати лише на гасіння пожежі.

Що упустили законодавці?

У зв’язку з цим, хотілося б нагадати трохи історії для того, аби читачі зрозуміли, про яке «реформування» правоохоронних органів можна говорити в такому випадку. В дійсності, хіба не про розвал системи державного управління і контролю за діяльністю правоохоронних органів,  в першу чергу, з боку профільних комітетів Верховної Ради, одні з яких просто бездіють, як би їх і немає в наявності, а інші займаються більше політикою ніж вирішенням законодавчих проблем, свідчить той факт, що 20 листопада цього року закінчився 5-річний термін повноважень органів прокуратури по розслідуванню злочинів, підслідних ДБР, а в грудні року закінчується критичний термін повноважень слідчих прокуратури по розслідуванню злочинів, підслідних НАБУ. Ви лише уявіть, в якому становищі, а точніше — хаосі, опиниться наша держава, коли до цих пір так і не створено ДБР (а це вже доконаний факт), а в  грудні  прокуратура  буде зобов’язана передати в НАБУ в його нинішньому стані відвертої безпорадності майже 15 тисяч кримінальних проваджень, про що заявляв Ю. Луценко?! А що вже говорити про те, що наші законодавці явно забули,  а може навіть і не знали, що в Перехідних положеннях до КПК України, в п. 20-1, чітко зазначено, що спеціальне розслідування в конкретних кримінальних провадженнях (що стосуються, в основному, злочинів, які інкримінуються попередній владі) стосовно підозрюваних, котрі переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності й оголошені в міждержавний та/або міжнародний розшук, чи які понад шість місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні дані, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, — здійснюється теж тимчасово, але не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідувань (опублікування в газеті «Урядовий кур’єр» відповідного повідомлення його керівником). Я переконаний, що про можливі негативні наслідки настання такого моменту не усвідомлюють ні у Верховній Раді, ні в інших коридорах влади, в тому числі й наш гарант Конституції. На жаль, про це не задумувався заздалегідь і Генеральний прокурор, відомство якого навіть після настання таких критичних моментів зобов’язане буде нести відповідальність за організацію досудового розслідування й процесуальне керівництво розслідуванням по всіх таких провадженнях.

Позиція Генеральної прокуратури

Більше того, непрофесійні заяви Юрія Луценко про те, що в таких випадках він, начебто, буде визначати підслідність  по справах, підслідних ДБР, за іншими органами досудового розслідування (НПУ, СБУ), не витримують жодної критики, бо це протирічить вимогам ст. 216 КПК України про підслідність, а головне, що в разі таких його дій всі докази, здобуті в результаті порушення порядку, встановленого цим кодексом, будуть визнані судом недопустимими. Для нього і його команди «професіоналів» процитую зміст п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України: «Недопустимими є також докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування  чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних проваджень»! І це по-перше.

По-друге. Генеральний прокурор й інші керівники прокуратур дійсно мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального провадження іншому органу досудового розслідування, але лише в разі «неефективного розслідування». Я думаю, що не потрібно читати лекцію Генеральному прокурору щодо змісту цього поняття. Єдине, що можу підкреслити: відсутність у законі повноважень щодо можливостей проведення розслідування у слідчих прокуратури після 20 листопада ц.р. не є свідченням неефективного виконання слідчих дій, і тим більше по тих провадженнях, які будуть зареєстровані після цієї дати.

По-третє. Висловлені Ю. Луценком наміри продовжувати проведення досудового розслідування по справах, підслідних ДБР, після закінчення вказаного терміну силами процесуальних керівників протирічать вимогам ст. 36 КПК України, в тому числі й п. 4 ч. 2, яким надано право прокурорам у необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) дії та процесуальні дії (тобто без виконання негласних слідчих (розшукових) дій), але й це можливо здійснити лише в порядку, визначеному цим кодексом.  Тому ще раз нагадую, що у відповідності до ч. 7 ст. 214 КПК України, якщо відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені прокурором, він зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності  передати наявні в нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування. І все.

Не можу також не спростувати розповсюджувану сьогодні помилкову інформацію про те, що слідчі прокуратури, начебто, мають право продовжувати досудове розслідування по вже розпочатих до вищезазначеної дати кримінальних провадженнях. Це не відповідає п. 2 ч. 1 Перехідних положень до КПК України, де чітко сказано, що такі повноваження слідчі прокуратури виконують лише до того, коли буде введена в дію ч. 4 ст. 2016 КПК України, тобто до  дня, коли почне діяти ДБР.

Історія створення ДБР

Отже, ви лише вдумайтесь, про необхідність створення ДБР вперше було згадано в КПК 2012 року, в частині 4 ст. 216 якого було зазначено, що слідчі органів Державного бюро розслідувань будуть здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне  становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до 1, 2 і 3 категорій посад, суддями та працівниками правоохоронних органів. Наразі ч. 4 ст. 216 змінена у зв’язку з прийняттям нового Закону «Про державну службу», якою передбачається закріпити за ДБР розслідування злочинів, вчинених найвищими посадовими особами держави, правоохоронцями і суддями, а також особами, посада яких віднесена до категорії «А», окрім випадків, коли досудове розслідування віднесено до підслідності НАБУ. Тобто повноваження органів ДБР були значно звужені, лише до держслужбовців 1-ої («А») категорії.

Таким чином, передбачений новим КПК орган досудового слідства — ДБР повинен був проводити досудове розслідування кримінальних правопорушень не по їх категоріях, а лише по специфічних спеціальних суб’єктах їх вчинення, а саме, підкреслюю, будь-яких злочинів, вчинених вказаними високопосадовцями, в тому числі і корупційних.

Про необхідність створення саме Державного бюро розслідування для забезпечення ефективного розслідування кримінальних правопорушень неодноразово вказував у своїх рішеннях і Європейський суд із прав людини. Як вбачається з подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини до Кабінету Міністрів України від  30.09.2014 року (дослівно): «Враховуючи велику кількість рішень Європейського суду щодо України, якими констатовано непроведення ефективного розслідування, секретаріат Комітету міністрів Ради Європи пропонує КМРЄ при розгляді питання про виконання Україною рішень Європейського суду зосередитися на проблемах ефективного розслідування, включаючи створення Державного бюро розслідування».

Але незважаючи на це, Верховною Радою  України, так би мовити, демократичного скликання, 14.10.2014 року було прийнято Закон  України «Про Національне антикорупційне бюро України», до повноважень якого віднесено розслідування кримінальних корупційних правопорушень, які вчинені найвищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. Як вбачається з Прикінцевих положень цього закону, до підслідності слідчих даного органу віднесено кримінальні правопорушення, вчинені високопосадовцями, в тому числі держслужбовцями 1–2 категорій, суддями, прокурорами та працівниками інших правоохоронних органів (тобто розслідування яких до цього відносилось до виключної компетенції слідчих ДБР).

НАБУ і ДБР: хто кого?

Таким чином, у системі правоохоронних органів після прийняття вказаного вище закону з’явилися  два нових самостійних суб’єкти розслідування кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, суддями, прокурорами та іншими правоохоронцями, з одною відмінністю — НАБУ повинне розслідувати корупційні правопорушення, вчинені високопосадовцями, але не нижче державних службовців 2 категорії, суддями і правоохоронцями; а ДБР будуть підслідні всі інші кримінальні правопорушення, вчинені частиною із цих суб’єктів, а саме державними службовцями категорії «А»  (як приклад: заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, ДТП тощо, що заздалегідь буде становити значно меншу кількість підслідних злочинів ніж у НАБУ). Саме в зв’язку з цим Генеральна прокуратура України  ще в листопаді 2014 року зверталася до Президента України  з листом щодо недоцільності створення в такому вигляді НАБУ, яке буде вести досудове розслідування стосовно одних і тих же високопосадовців, що й ДБР,  навівши конкретні доводи, в тому числі й закладені в цьому негативні наслідки від подібного дублювання функцій та можливих конфліктів між ними в зв’язку з цим.

Але, Президент і більшість законодавців, які перебувають під тиском США і Європи й не бажають звертати увагу не лише на джерела і причини існування корупції у вищих ешелонах органів державної влади та місцевого самоврядування,  а й прикриваються помилковою ідеєю посилення боротьби з цим ганебним явищем шляхом накопичення нових антикорупційних органів. Не обговорили цю ідею і з практикуючими юристами та незалежними науковцями, будь-якої уваги на їх пропозиції не звернули й пішли ще далі.  Таким чином, було зруйновано всю правоохоронну систему, в першу чергу як слідчі, так і оперативно-розшукові підрозділи, які були здатні при створенні їм таких сприятливих умов, при такому матеріально-технічному забезпеченні та при таких високих зарплатах як у НАБУ, оперативно розкривати й розслідувати найбільш складні та заплутані злочини, які вчиняються у вищих ешелонах влади, в першу чергу в організованих формах, та головне — доведення їх до суду для застосування справедливого покарання. Треба визнати, що значну шкоду реалізації ідеї по посиленню боротьби з корупцією завдали так звані «грантоїди», які на замовлення своїх закордонних «господарів» зробили все для того, аби новий антикорупційний орган був лише ширмою, а не справжнім локомотивом у боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади. Я допускаю, що такі підходи до створення і, головне, підбору в НАБУ недосвідчених кадрів влаштовували й нинішню владу.

Зростаючі повноваження НАБУ

Так, створивши Національне антикорупційне бюро, яке повинне займатися розслідуванням саме корупційних кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, та внісши одночасно зміни до ст. 45 КК України, якими було визначено перелік корупційних злочинів, законодавці із незрозумілих причин (я допускаю, що може й навмисно) до підслідності «детективів» НАБУ віднесли лише частину з них. Разом з тим новому антикорупційному органу додатково було надано можливість займатися розслідуванням й інших злочинів, які не мають жодного відношення ні до корупції, ні до підслідних НАБУ суб’єктів, тобто до високопосадовців. Я вже неодноразово звертав увагу, що така норма була абсолютно шкідливою для самої ідеї боротьби з корупцією саме у вищих ешелонах влади, бо в подальшому законодавці до підслідності детективів Антикорупційного бюро віднесли й злочини, вчинені керівниками суб’єктів великого підприємництва, в статутному капіталі яких частка державної або комунальної власності перевищує 50%. Окрім того, їм було надано право розслідувати й кримінальні провадження про підслідні йому злочини, але які вчинені не високопосадовцями, а й іншими службовими особами державних та правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування чи суб’єктів господарювання, в статутному капіталі яких є частка державної або комунальної власності, в тому випадку, коли розмір предмету злочину або завданої  ним шкоди становитиме приблизно понад 500 тисяч гривень.

Таким чином, ви лише вдумайтесь, новоствореному спеціальному антикорупційному органу надали можливість займатися й не властивими його призначенню функціями, а саме виявленням кримінальних правопорушень, які не є корупційними і вчинені не високопосадовцями (наприклад: керівниками найнижчих структурних підрозділів підприємств, установ, організацій, сільських, селищних рад тощо). Й мої невтішні прогнози підтвердилися: саме такі суб’єкти та вчинені ними злочини й значаться в більшості своїй серед закінчених детективами НАБУ справ, і стосовно яких були направлені до суду обвинувальні акти чи клопотання про закриття провадження, чи про звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності.

«Плаваюча» підслідність

Ще шкідливішим і таким, що відволікає НАБУ від боротьби з корупцією в найвищих ешелонах влади, є внесені законодавцями зміни в ст. 216 КПК України, де тепер у підпункті 2 п. 3 ч. 5 передбачено, що наглядовий прокурор антикорупційної прокуратури своєю постановою може віднести до підслідності НАБУ й будь-яке  інше кримінальне провадження в злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, «якщо відповідним злочином було заподіяно, або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам». Виходячи з такої підслідності цього новоствореного антикорупційного органу, стає незрозумілим, а хто ж буде розкривати і розслідувати, в першу чергу,  корупційні злочини у вищих ешелонах влади?

Саме в зв’язку з цим, хотів би тепер звернути увагу на те, а що ж розслідуватиме в такому випадку ДБР, яке, на  мій погляд, є більш конкурентним органом ніж НАБУ, якщо виходити з того ж чіткіше продуманого порядку добору кадрів. Перш за все, компетенція Державного бюро розслідувань, передбачена КПК 2012 року, та яка  була схвалена впливовими європейськими інститутами при оцінці нового кримінального процесуального закону, викладеними вище змінами внесеними протягом 2014–2015 років, та прийняттям цілого ряду нових законів, фактично повністю змінилася.

Реальні повноваження ДБР

Отже, по-перше, ДБР буде розслідувати кримінальні правопорушення про корупційні злочини, вчинені державними службовцями лише  1 категорії, до якої відносяться всі високопосадовці, проте лише ті злочини, які не підслідні НАБУ, а це, вибачте, не корупційні. Єдине,  по чому опосередковано цей новий орган можна назвати як антикорупційний, то це через надання йому права розслідувати злочини про корупцію, вчинені директором НАБУ та іншими службовими особам Антикорупційного бюро, заступником Генерального прокурора-керівником САП та прокурорами цієї прокуратури і то, окрім випадків, коли досудове розслідування таких злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю НАБУ.

Таким чином, ви можете уявити, скільки буде всього таких кримінальних проваджень. Я впевнений, якщо не одиниці, то зовсім невелика кількість. Основною ж функцією цього ж новоствореного органу, на превеликий жаль, буде розслідування злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (тобто військові злочини), а таких на сьогодні в провадженні військової прокуратури знаходиться, за словами того ж Ю. Луценка, понад 15 тисяч справ? Хіба для розслідування таких, в основному, одноепізодних  кримінальних правопорушень,  в першу чергу вчинених учасниками АТО, до яких відношення в суспільстві в основному шанобливе , передбачалося створення такого суворого за назвою нового правоохоронного органу зі штатом в кількості 1500 слідчих і оперативних працівників?

Що пропонувалося спочатку доручити ДБР?

І це при тому, що раніше були слушні пропозиції наділити ДБР повноваженнями розслідувати злочини,  пов’язані із діяльністю злочинних організацій (до відома, згідно статистичних даних лише за 2014 рік правоохоронними органами України  зареєстровано всього 5 злочинів про створення злочинної організації, лише в одному з яких повідомлено про підозру, 1 кримінальне провадження закрито, а 4 продовжували розслідувати).

Пропонувалося доручити слідчим ДБР розслідувати і злочини, пов’язані з тероризмом, яких протягом того ж 2014 року було зареєстровано: 1 499 терористичних акти та 478 епізодів створення терористичних груп чи організацій, з яких до суду направлено лише 58 злочинів, а також особливо тяжкі насильницькі злочини, за які Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі ( до речі, в 2014 році було зареєстровано 1 547 умисних вбивств при обтяжуючих обставинах та 2 260 посягань на життя працівників правоохоронних органів або військовослужбовців, з яких до суду скеровано лише 354 злочини)! Хіба це не було достатньою аргументацією на той час?

Тобто,  з цього можна зробити висновок про те, що таким чином нинішніми законодавцями ідею створення такого потужного органу досудового розслідування злочинів у вищих ешелонах влади, як ДБР, було фактично повністю зруйновано, а запропоновано створити замість нього орган, який займатиметься виявленням, розкриттям і розслідуванням злочинів, які до цього були підслідні не лише слідчим органів прокуратури, як це справедливо передбачалося в Перехідних положеннях до КПК 2012 року, а більшою мірою слідчим Національної поліції, і найбільше — це військових прокуратур.

Як набиратимуть штат?

Тепер коротко щодо самого закону і порядку конкурсного відбору керівництва ДБР. Незважаючи на те, що передбачений Законом України «Про Державне бюро розслідувань» порядок укомплектування його складу,  як на мене, більш державницький і такий, що сприятиме набагато кращій його результативності ніж у НАБУ, я все одно не можу погодитися повною мірою з тим, що більшість посад у цьому органі досудового розслідування займатимуть особи, які не мають будь-якого досвіду на посадах слідчих і оперативних працівників. Нав’язана з-за меж України практика відбору претендентів на посади, особливо керівні, в правоохоронні органи не є в принципі шкідливою, але використовується вона в Україні, як на мене, неправильно. Про це засвідчив досвід її застосування за останні 2–3 роки.  Я про це неодноразово писав, але до мене не лише не дослухались,  а навіть були випадки, коли звинувачували, мовляв, у нерозумінні європейських підходів. Підкреслимо, я залишаюся при своїй думці і поясню чому.

Так, у пункті 3 Прикінцевих та Перехідних положень до цього закону передбачена абсолютно вірна рекомендація утворити ДБР за рахунок штатної чисельності слідчих підрозділів ГПУ та відповідних (я так зрозумів — оперативних) підрозділів МВС й інших державних органів, які протидіють злочинам. Але цю вимогу в самому законі знівельовано, бо вже передбачено не зовсім прийнятні, якщо виходити з інтересів держави, принципи  формування слідчих підрозділів ДБР, а саме:

— особами, які протягом останнього року (!)  обіймали посади слідчих, прокурорів — не більше ніж на 30%;

—  особами, які протягом останнього року (!) обіймали посади слідчих в інших органах державної влади — не більше  19%;

—  інших осіб, які мають відповідний стаж роботи в галузі права — не менше ніж на 51%.

Тобто більшість слідчих ДБР не будуть мати будь-якого досвіду слідчої роботи, а інша частина чисто теоретично може мати досвід роботи 1 рік!  Передбачена в законі норма про те, що такі «спеціалісти» повинні пройти протягом року «стажування» в ДБР викликають у мене лише подив, бо я знаю з практики, що для  підготовки слідчого не завжди достатньо й 5 років!

Ще неприйнятнішим є комплектування оперативних підрозділів ДБР, куди передбачено набрати не менше 60% осіб, які не мають будь-якого досвіду в правоохоронній діяльності, кого навчити буде практично неможливо ні протягом року, ні протягом кількох років,  а головне — не вистачить для цього часу й не буде кому. Тобто, ці 51%, так би мовити, «слідчих» і 60% «оперативних працівників» — це баласт, це той «контингент», який буде протирати, вибачте, штани,  а платники податків будуть оплачувати їх неробство. Про які можна говорити результати діяльності ДБР в такому випадку?  Це категорично неправильно, бо як і в НАБУ, це створює умови для набору на службу осіб, які взагалі не зможуть за своїми особистими даними перебувати на посадах слідчих й оперативних працівників. В цьому я неодноразово переконувався на своєму професійному шляху.

Конкурсний відбір керівництва ДБР

Проте можна погодитися із тим що в законі про ДБР значно продуманіше викладена процедура підбору і проходження конкурсів кандидатами на посади директора Державного бюро розслідувань і його заступників, бо членами Комісії, на відміну від переважної більшості попередніх,  повинні бути лише особи, які не лише мають бездоганну ділову репутацію, а й вищу юридичну освіту та високі професійні якості.  Саме це й дозволило відібрати, як на мою думку, на ці посади 19 претендентів, більшість із яких володіють хорошою професійною підготовкою як на частині досудового слідства, так і оперативно-розшукової діяльності, чого свого часу не відбулося, на жаль, при відборі в НАБУ.

Хоча і в цьому випадку так розпіарений в ЗМІ конкурсний відбір до правоохоронних органів, застосований і в ДБР, теж показав свої недоліки й недосконалості, як би цю систему не хвалили. Бо, поясніть, як до числа кандидатів на найвищі посади в ДБР потрапили особи, які «вірою і правдою» служили режиму Януковича, а один із яких брав саму активну участь у завідомо незаконному засудженні того ж Юрія Луценка, неодноразово й послідовно орієнтував суд як на незаконне утримання останнього під вартою з політичних мотивів, що було підтверджено рішеннями ЄСПЛ, так й у винесенні двох завідомо неправосудних вироків.  Я також не можу змовчати й про деяких інших кандидатів, які себе відкрито заплямували по відомим у ЗМІ кримінальним провадженням, де були допущені грубі порушення прав людини та основні засади кримінального провадження, такі як верховенство права, право на свободу й особисту недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо.   Мені особисто відомі факти, коли ці особи мали безпосереднє відношення до завідомо незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності. Але, мабуть, я не про те говорю, бо також усвідомлюю, що саме такі «фахівці» були потрібні режиму Януковича і, на жаль, складається враження, що потрібні й нинішній владі, бо вони завжди готові виконати будь-які замовлення. Але, підкреслюю, я не маю на увазі всіх обраних претендентів, а лише окремих із них.

Підстави для звільнення директора ДБР

Також не можу погодитися з тим, що вказаним законом, як і у випадку з НАБУ, взагалі не передбачено підстав для звільнення  директора ДБР і його заступників із займаних посад, а лише про підстави припинення їх повноважень. І навіть у такій редакції мова лише про їх дострокове припинення виконання повноважень, але не зазначені підстави, пов’язані з неналежним виконанням своїх службових обов’язків, порушенням норм закону та основних засад кримінального провадження, що неминуче призведе до можливої появи в таких безконтрольних осіб почуття безкарності та вседозволеності, як це сьогодні наглядно спостерігається в поведінці вже діючих керівників антикорупційних органів. Різниця між ними полягає лише в тому, що директор ДБР може також припинити свої повноваження в разі притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративним правопорушенням, пов’язаним із корупцією, чого по директору НАБУ не передбачено, проте для останнього в підставах зазначена можливість звільнення за результатами негативного висновку перевірки внутрішнього аудиту.

Результати конкурсу до ДБР

На закінчення публікації зазначу, що сьогодні вже відомі результати голосувань по відбору директора ДБР і його заступників. Визнаю, що вибір комісії вдалий.  Мене тішить те, що обрані дійсно одні з найкращих претендентів, всі троє дійсно є професійно підготовленими правоохоронцями, слідство знають не лише з посібників, а із власного досвіду, при тому двоє з них мають і достатній досвід роботи  на адміністративних посадах. Це мене радує й дає надії, що хоча б цей орган запрацює, причому набагато швидше ніж НАБУ. Єдине, що мене хвилює, то це те чи достатньо в них досвіду  саме по організації роботи такого великого колективу слідчих й оперативних працівників  і чи зможуть вони вистояти під тиском влади, політичних сил та вулиці. Хочеться вірити, що новообрані керівники ДБР з цими проблемами впораються.

Друге. Позитивом є також те, що серед них немає осіб явно зорієнтованих на владу і політиків.  І нехай, які б замовні статті на них не писала продажна частина «фахівців пера», як би їх не поливали відвертим брудом, вони повинні демонструвати своїми справами свою незалежність і принциповість,  а головне — результативність!

І насамкінець щодо директора ДБР. Із оприлюднених «пасквілів» на нього  є лише кілька достовірних речей, які його абсолютно не компрометують. Це те, що він працював тривалий час у прокуратурі Львівщини, що в 2014 році після Революції Гідності був призначений саме Олегом Махніцьким на службу в Головне слідче управління ГПУ, де зарекомендував себе виключно з позитивного боку. І все. Всі інші звинувачення надумані і брехливі.

А якщо ж він дійсно є висуванцем від партії «Народний фронт», то треба подякувати за їхній вибір. Це дійсно підходяща кандидатура. Бажаю їм успіхів!

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000-2002, 2005-2006, 2014-2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України, спеціально для ЮВУ

Джерело: ЮВУ