Формування конституційного суду в Україні та зарубіжних країнах

27 жовтня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив суперечливе рішення щодо е-декларування, яке миттю спричинило значний суспільно-політичний резонанс. Одночасно і влада, і громадянське суспільство розпочали дискусію щодо доброчесності суддів КСУ, і навіть більше — щодо можливого перезавантаження цього органу. 

Дискусія, на жаль, більше нагадувала монолог, аніж повноцінну комунікацію, оскільки більшість із тих законопроєктів, які були зареєстровані у Верховній Раді після ухвалення відповідного рішення КСУ (а їх було понад 20), насправді не розв’язували проблему, а створювали ряд нових.

Однак, на думку експертної громадськості, без зміни процедури призначення суддів в КСУ не варто очікувати якісного оновлення складу суду, оскільки конституційні вимоги щодо правничої компетентності та доброчесності так і залишаться просто ідеалістичними деклараціями.

Сьогодні, відповідно до Конституції, Президент України, Верховна Рада та з’їзд суддів призначають по 6 суддів КСУ, а відбір кандидатур на посаду судді КСУ здійснюється на конкурсних засадах у визначеному законом порядку.

На практиці конституційне положення про конкурс не застосовується: немає єдиної конкурсної комісії, яка би проводила відбір суддів, а кожен із суб’єктів призначення при доборі суддів частіше керуються політичною мотивацією, ніж конституційними критеріями.

З’їзд суддів як найвищий орган суддівського самоврядування — узагалі найдивніший з усіх суб’єктів призначення суддів КСУ.

Основний задум авторів Конституції України полягав у тому, що третій суб’єкт призначення суддів КСУ сприятиме деполітизації та зміцненню незалежності КСУ.

Насправді — навпаки, з’їзд суддів часто призначав недобросовісних та непрофесійних суддів, що тільки шкодило репутації КСУ.

Наявна модель формування Конституційного Суду в Україні нагадує змішану модель призначення суддів на паритетній основі, яка застосовується, наприклад, в Албанії, Болгарії, Італії, Молдові, Португалії, Сербії тощо.

У цих країнах глава держави, парламент та судова влада призначають до конституційного суду по третині його складу. Однак у жодній європейській країні такого суб’єкта призначення, як “з’їзд суддів”, немає.

Від імені суддівського корпусу суддів конституційного суду призначають: в Албанії — Верховний Суд, в Болгарії — загальні збори суддів Верховного касаційного суду та Верховного адміністративного суду, в Італії — вищі суди загальної та адміністративної юрисдикції, в Молдові — Вища рада магістратів, в Сербії — Верховний касаційний суд.

А в Португалії 3 з 13 суддів Конституційного Трибуналу взагалі обираються самими суддями (які, своєю чергою, призначаються Парламентом) Трибуналу за принципом кооптації. При чому щонайменше 6 із 13 суддів Трибуналу до призначення мають вже працювати суддями в інших судах, а всі інші — бути правниками-науковцями з академічним ступенем.

Цікаво, що в Боснії і Герцеговині 3 з 9 суддів Конституційного Суду призначаються Президентом Європейського суду з прав людини після консультацій з Президією Боснії і Герцеговини. Причому такі судді не можуть бути громадянами Боснії і Герцеговини або будь-яких сусідніх країн.

Натомість у Греції застосовується унікальний порядок формування органу конституційної юрисдикції.

Для здійснення конституційної юрисдикції створюється Спеціальний найвищий суд, який складається з Президента Верховного адміністративного суду, Президента Верховного цивільного та кримінального суду, Президента Суду аудиторів, 4 радників Верховного адміністративного суду, 4 членів Верховного цивільного та кримінального суду (які обираються на 2 роки шляхом жеребкування).

В окремих випадках, передбачених Конституцією Греції, до складу цього суду вводяться два професори права з юридичних факультетів університетів Греції, які також обираються шляхом жеребкування.

У деяких країнах судова влада сама по собі не є суб’єктом призначення суддів конституційного суду, але вона вносить відповідному суб’єкту подання про їх призначення.

Наприклад, в Іспанії Загальна рада судової влади вносить Королю подання про призначення 2 із 12 суддів, в Латвії Пленум Верховного Суду вносить Сейму подання про призначення 2 із 7 суддів, а в Литві Президент Верховного Суду вносить Сейму подання про призначення 3 із 9 суддів.

Як бачимо, навіть у тих європейських країнах, де використовується так званий змішаний принцип формування складу органу конституційної юрисдикції (як в Україні), не використовується якогось універсального підходу до призначення суддів конституційного суду, адже кожна держава регулює це питання по-своєму.

Однак, зважаючи на особливості нашої політичної системи та незавершеність судової реформи, було б доцільно виключити з’їзд суддів з-поміж суб’єктів, які уповноважені формувати склад КСУ (не забуваймо, що для цього потрібні зміни до Конституції), а саму процедуру відбору суддів КСУ доручити відповідній комісії, члени якої номінувалися б як національними, так і міжнародними експертами.

Олександр Марусяк, експерт Центру політико-правових реформ, для УП