Хто з іноземців шукає притулку в Україні?

Хто з іноземців шукає притулку в Україні?

Мільйони українців, тікаючи від жахів війни, сьогодні шукають і вже отримали захист у країнах Європейського Союзу. Водночас цікавими є дані про тих, для кого Україна, попри збройний конфлікт, виявилася більш привабливою, ніж рідна земля (поглянемо, хто ж просив про притулку в нашої держави?).

Володимир Богатир,
адвокат, заслужений юрист України, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Богатир та партнери»

Відмінності в статусах

У цьому році  наша країна приєдналася до Конвенції ООН про статус біженців 1951 року і Протоколу до неї 1967 року. Наразі Україна визнана й залишається державою призначення та транзиту для осіб, які потребують міжнародного захисту. Розгляд заяв про визнання біженцем здійснюється в рамках закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Надання захисту іноземним громадянам й особам без громадянства, які його шукають у нашій країні, відбувається шляхом:

визнання біженцем;

визнання особою, яка потребує додаткового захисту;

визнання особами, які потребують тимчасового захисту.

У чому ж відмінності в цих статусах відповідно до українського законодавства?  Біженцем є іноземець чи апатрид (особа без громадянства), який через побоювання переслідувань за різними ознаками перебуває за межами своєї країни й не може або не бажає користуватися її захистом.  Особа, яка потребує додаткового захисту, не є біженцем, але змушена була прибути в Україну або залишитися в  нашій країні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Про тимчасовий захист ідеться тоді, коли іноземці масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Офіційні цифри

Як відомо, в Україні центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, є Державна міграційна служба (далі — ДМС). Тож ми запитали у них, громадянам яких держав допомагали наші чиновники, починаючи з 2014 року, коли відбулася анексія Криму. Отже, з 2014 року й до середини цього року міграційною службою за заявами шукачів захисту в Україні було прийнято 403 рішення про визнання їх біженцями, зокрема 15 – протягом 2022 року. Додатковий захист було надано для 756 іноземців, при цьому 12-ом – у 2022 році. Серед лідерів країн, звідки тікали їхні громадяни – Афганістан, Російська Федерація, Білорусь, Узбекистан, Сирія, Іран…

А от режим тимчасового захисту за останні сім із половиною років українською владою взагалі не застосовувався.  Нагадаємо, що процедура тимчасового захисту була врегульована в ЄС у 2001 році. Йдеться про Директиву 2001/55/EC «Про мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту в разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та відповідальності за наслідки такого прийому».

Четвертого березня цього року через широкомасштабне вторгнення Росії в Украї-ну рішенням Ради ЄС №382 ці мінімальні стандарти були активовані стосовно українців. Згідно з офіційними даними, наданими ДМС, за період з 2014 року 34 іноземці були позбавлені раніше наданого статусу захисту. Варто зауважити, що за законом особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення України. При цьому позбавлення цього статусу варто відмежовувати від його втрати, яка відбувається з «позитивних» підстав (повернення в свою країну, набуття громадянства, отримання притулку в іншій країні тощо).

Переваги міжнародного захисту

У більшості країн ЄС міжнародний захист не лише надає право на роботу, медичне обслуговування, а й зупиняє всі процеси щодо екстрадиції. Відповідні привілеї поширюються й на осіб, які знайшли міжнародний захист в Україні. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 589 Кримінального процесуального кодексу України «особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров’ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України».

Скажімо, Офіс Генпрокурора може доручити здійснення досудового розслідування компетентному органу іноземної держави в порядку КПКУ, якщо особу відмовилися видати через громадянство або наявність статусу біженця й, зокрема, через здійснення кримінального провадження. Тобто сам по собі міжнародний захист не є абсолютом від відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Центральними органами України щодо видачі особи (екстрадиції) є:

Офіс Генпрокурора – щодо видачі (екстрадиції) підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування;

Міністерство юстиції України – щодо видачі (екстрадиції) підсудних, засуджених у кримінальних провадженнях під час судового провадження або виконання вироку.

Тема екстрадиції є чи не найголовнішою в контексті отримання міжнародного захисту від переслідувань. Тож цікавою виявилася статистика та тенденції по країнах, з якими Україна співпрацювала у сфері видачі правопорушників.

Так, Представництво Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні постійно забезпечує захист і допомогу біженцям (туди є сенс звертатися шукачам захисту та притулку напряму).

Співробітництво між урядом та УВКБ у галузі надання міжнародного захисту й гуманітарної допомоги біженцям та іншим особам, які належать до компетенції УВКБ, здійснюється на основі Статуту цієї структури ООН, відповідних рішень та резолюцій УВКБ, прийнятих органами Організації Об’єднаних Націй. Угода між урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців надала низку спеціальних прав співробітникам УВКБ, які, зокрема, закріплені в статті 12 закону України «Про попереднє ув’язнення»: Особам, до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, побачення зі співробітниками Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців надається адміністрацією місця попереднього ув’язнення. При цьому кількість таких побачень та їхня тривалість не обмежені.  Побачення осіб, до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, зі співробітниками УВКБ ООН проводяться в умовах, що забезпечують їхню конфіденційність.

Для отримання статусу біженця в Україні шукачам необхідно протягом п’яти робочих днів з дня легального перетину державного кордону звернутися до територіального відділу (управління) Державної міграційної служби України. Детальну консультацію Міністерства юстиції України з цього приводу можна знайти на сайті відомства. Зрештою біженці стають новими громадянами України, а тому питання політики в цій сфері завжди буде чутливим. Тож актуальними залишаються слова Володимира Сосюри: «Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди».