Кому невигідна легалізація нарізної вогнепальної зброї?

Уже багато років в Україні обговорюється питання легалізації вогнепальної зброї. Проте жоден відповідний проект закону так і не був прийнятий. Тож кому невигідна легалізація вогнепальної зброї? На це питання та щодо наукових висновків, які зробила наш співрозмовник вивчивши міжнародний досвід, відповідає кримінолог, доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В. М. Корецького Олена БУСОЛ.

Чому в Україні досі законодавчо не врегульовано питання легалізації зброї?

— Олено Юріївно, хотілося б поговорити про особливо актуальну зараз тему легалізації зброї в Україні…

— Насамперед, слід визначитися, про який вид зброї йтиме мова. Кожен із її видів має свої специфічні тонкощі, тож усіх не можна охопити в одній розмові. Думаю, сьогодні нам слід зробити акцент на короткоствольній нарізній вогнепальній зброї, торкнувшися, звісно, й інших видів.

— Для жінки незвично мати справу зі зброєю…

— Не згодна. По-перше, є жінки – професійні спортсмени-стрілки з різних видів зброї. Згадайте тих же біатлоністок. По-друге, я полковник міліції у відставці, працювала в підрозділі по боротьбі з організованою злочинністю МВС України. Починаючи з 1992 року, коли я поступила на службу в органи внутрішніх справ, і протягом багатьох років ми відвідували тир 2 рази на тиждень, здавали нормативи, екзамени, заліки зі стрільби та знання матеріальної частини. Були й на полігонах у степу, де стріляли з АКM. У моїй службовій біографії був період, коли я займала посаду начальника чергової частини й відповідала, зокрема, за збереження та видачу всієї зброї, яка була на балансі обласного УБОЗ. Ті, хто знає, що таке ЧЧ УБОЗ, зрозуміють про що я веду мову й усю відповідальність цього…

Та повернемося до теми нашої розмови. Я розглянула цю проблему з наукової точки зору.

— На Вашу думку, чому в Україні досі законодавчо не врегульоване питання легалізації зброї?

— Гадаю, перш ніж бентежити громадськість питанням легалізації зброї, в тому числі короткоствольної, необхідно задатися питанням, а для чого й кому це потрібно? Ось отримають зараз законослухняні громадяни дозволи й придбають нарізну вогнепальну зброю різних калібрів, марок, короткоствольну і довгоствольну. Чи в змозі вони будуть, маючи на руках таку зброю, використати її для захисту себе та своїх близьких? Коституція України надає таке право, як і стаття 36 ККУ «Необхідна оборона», хоча слова «зброя» в них ви не знайдете. В Україні все законодавство щодо зброї зводиться до цих норм, а також трьох статей (24, 27, 57) Конституції, які опосередковано регулюють це питання, та ст. 263 КК України, в якій передбачена відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Багато нарікань можна почути на відповідні накази МВС, які деякі фахівці вважають взагалі не чинними.

На законодавчому рівні на практиці не забезпечено право реального застосування мисливської зброї для захисту свого життя та майна від нападів злочинців, якщо ми кажемо про громадян, які мають таку зброю. Натомість у США у власників зброї така законна можливість є. Не буду перелічувати проекти законів України щодо легалізації зброї, оскільки вони є в інтернеті, але ж усі вони так і залишилися поки що проектами.

— Що ж слід зробити?

Переглянути систему самозахисту та захисту майна рухомого й нерухомого від крадіжок, пограбування, небажаного проникнення в житло з метою замаху на життя і здоров’я тощо. Дуже правильний вихід пропонував народний депутат Микола Катеринчук, який у 2013 р. ініціював проект закону про зброю, що розширював межі необхідної самооборони. Проект дозволяв тримати вдома зброю та стріляти в будь-кого, хто ввірветься до вашого будинку з наміром вчинити насильство.

Ось, наприклад, у Техасі (США) на початку 2016 року набув чинності закон, що дозволяє відкрите носіння зброї особам, які мають на це ліцензію. Зброя повинна бути в кобурі, а господарі приватної власності можуть заборонити її пронесення з поданням спеціального знаку реагування або в усній формі. Це було зроблено через численні останнім часом випадки стрілянини в публічних місцях, про які ми бачили по ТВ. До того ж друга Поправка до Конституції США проголошує, що право народу на зберігання та носіння зброї не повинно обмежуватися.

Свого часу Президент України вже озвучував наміри наслідувати досвід Швейцарії й Ізраїлю. Це дійсно передові держави у встановленні дієвих законів щодо зброї. Оборонна доктрина Швейцарії побудована на тому, що всі чоловіки з 20 до 50 років перебувають у військовому кадровому резерві та мають право на носіння зброї. Відслуживши військову службу, громадянин отримує від держави гвинтівку на випадок форс-мажору. На володіння й носіння вогнепальної зброї потрібно два окремих видів дозволу. Раз на рік співробітники поліції перевіряють власника зброї – як і де вона зберігається, чи не було використано нелегально. Після досягнення 60 років громадянин повинен здати зброю державі або переробити її, тим самим унеможлививши стрільбу з неї.

Ізраїль – це всім відома держава, де будь-який громадянин, включаючи жінок, повинен вміти володіти зброєю та має право на її купівлю, і яку, до речі, легалізовано в 1949 р. Покупцеві повинно бути не менше 27 років і він в обов’язковому порядку має пройти службу в ізраїльській армії. Вогнепальну зброю завжди при собі дозволено мати водіям громадського транспорту, таксистам, ювелірам, колишнім співробітникам силових структур. Держава заохочує своїх громадян мати вдома зброю для самозахисту, видається дозвіл на зберігання патронів з обмеженням до 50 шт. Досвід цих держав дійсно гідний того, аби його запозичити.

Повертаючись до України, продовжу, що після внесення змін до Конституції та КК України для врегулювання цих питань можна приступати до легалізації (обліку) зброї.

Що говорить статистика

— Які ще складнощі на цьому шляху Ви вбачаєте?

— Спочатку цифри статистики, які я знайшла у відкритому доступі. Насамперед, зазначу, що найбільшу кількість вогнепальної зброї в світі на 100 осіб мають США – 90 одиниць. У Швейцарії – 46, у Франції – 32, у Греції – 31, у Німеччині – 30. Україна в сенсі легального озброєння, де зброю мають лише 6 громадян зі 100, стоїть поряд з Філіпінами – 4 особи, а в КНР – 3. За даними МВС у 2013 році в користуванні громадян було близько 190 тисяч одиниць травматичної зброї — це дуже мало для дорослого населення країни. В пресі озвучують такі цифри: в Україні вогнепальною зброєю володіють майже 2 млн людей, іще 500 тисяч використовують її у зв’язку з професійною діяльністю. Швейцарський збройовий проект Small Arms Survey оцінив обсяги нелегальної зброї в Україні від 2 до 6 млн одиниць, але навіть якщо взяти середній показник, то на ринку України обертається більш як 3 млн одиниць вогнепальної зброї. Вартість револьвера чи пістолета на чорному ринку України коливається в межах 500–2000 у. о.

За останні роки у зв’язку з війною на Донбасі населення незаконно придбало велику кількість вогнепальної зброї військових зразків. Є, скажімо, статистика Державної прикордонної служби України: тільки за 2013 р. контрабанда вогнепальної зброї в Україні зросла на 40% порівняно з 2012 р. За 9 місяців 2013 р. вилучено 940 одиниць зброї, 9 500 штук боєприпасів, близько 4 кг вибухівки. У зоні АТО кількість незареєстрованої вогнепальної зброї обчислюється тисячами, а автомат Калашникова можна виміняти на спиртне або купити за сотню доларів.

Заклики правоохоронних органів до добровільної здачі зброї зі звільненням від відповідальності за її минуле зберігання, щорічні рейди, не мають особливого успіху. Для вилучення цієї зброї, можливо, слід посилити кримінальну відповідальність за незаконне зберігання зброї та боєприпасів до неї. Наразі стаття 263 Кримінального кодексу України за носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без встановленого законом дозволу передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. Деякі фахівці кажуть, що в умовах війни треба збільшити цей строк до 10 років. Поряд із цим було б дієвим запропонувати систему премію-вання колишніх власників за кожну одиницю зданої зброї.

Виключенням із дозволу на придбання повинні стати нові зразки військової вогнепальної нарізної зброї, яка використовується правоохоронними органами і Збройними силами України. Наприклад, в Угорщині пістолети, які використовувалися понад 5 років, дозволено для реалізації населенню. На першому етапі легалізації зброї слід надавати дозволи лише на зберігання й використання її за місцем постійного мешкання. Для переміщення зброї в тир кожного разу отримувати в органах поліції окремий дозвіл. Це посилить систему відслідковування за обігом зброї.

Легалізація зброї: аргументи за і проти

— Як впливає на політику легалізації вогнепальної зброї дозвільна система поліції?

— За опитуванням працівників дозвільної системи (ДС), проведеного в 2017 р., вимальовується така картина. Не повинно бути незаконного адміністративного впливу на працівників дозвільної системи у вирішенні питань контролю за обігом, продажем, зберіганням зброї. Іншими словами – ніхто не має права втручатися в роботу цієї системи.

Останнім часом ДС поставила на баланс нові види зброї, поводження з якими потребує спеціальних знань. Можливо, слід продумати питання введення у штат дозвільної системи експертів, які фахово допомагали б вирішувати проблеми регулювання обігу зброї.

В Україні впродовж останніх 20 років мисливськими магазинами масово реалізується без будь-яких дозволів населенню пневматична зброя, кулі якої здатні спричинити громадянам тяжкі травми. Ця зброя на облік у дозвільній системі не ставиться й видача дозволів на її придбання та зберігання, використання громадянами, на жаль, не передбачена законодавством. Це є серйозною проблемою. Як це розуміти, коли застосування пристроїв для відстрілу резиновими кулями, які спричиняють травми на відстані до 5 м, жорстко контролюється законодавчо – обмежується їх продаж і використання, а поряд із цим, пневматична зброя, яка вражає ціль до 50 м, перебуває у вільному обігу та її може використати будь хто: п’яні й тверезі, злочинці та законослухняні громадяни, дорослі та неповнолітні?

— Як мені відомо, більшість людей в Україні вважають, що легалізація вогнепальної зброї потрібна, проте є такі, які додержуються протилежної думки…

— Існують аргументи проти легалізації короткоствольної нарізної вогнепальної зброї, а саме, що лише правоохоронні органи повинні забезпечувати на належному рівні життя, безпеку, здоров’я і майно громадян, як це було, наприклад, у 60–80-ті роки минулого сторіччя, коли рівень бандитизму, пограбувань був нижчим ніж зараз. А озброєння населення короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю призведе до нещасних випадків, самострілів, відстрілів, поранень через відсутність культури поводження з такою зброєю.

Дуже часто противники легалізації говорять про відсутність в українців культури дотримання законодавства, а також і культури володіння та поводження зі зброєю. Також побоюються неконтрольованих сплесків насильства.

Натомість існують аргументи «за», які полягають у тому, що правоохоронні органи (раніше – міліція, а зараз – поліція) не в змозі забезпечити безпеку громадян, житла та іншого майна через те, що з 2014 року Україна перебуває фактично у стані війни з Росією. Вогнепальна зброя масово просочилася з окупованих територій Донбасу в усі регіони нашої держави й використовується кримінальними елементами не для самозахисту, а задля вбивств і пограбувань. А законослухняні громадяни, які не мають законної можливості придбати вогнепальну короткоствольну зброю, при цьому потерпають від збройного терору криміналітету різних мастей. Разом із тим не секрет, що високопосадовим особам держави, в тому числі екс-Прем’єр-міністру, народним депутатам та навіть бізнесменам було офіційно подаровано досить велику, як для цієї категорії громадян, кількість пістолетів і навіть пістолетів-кулеметів, із застосуванням яких вони можуть у будь-який момент дати відсіч збройному нападу. В умовах розгулу кримінального терору це сприймається населенням як пряма дискримінація. І це подарунки – від міністрів МВС і МО, а не від Президента України, який має виключне на те право, якщо обдаровані не є працівниками силових структур.

Зарубіжний досвід

— А як в інших країнах вирішується проблема, про яку ми сьогодні говоримо?

— Так, неможливо дати відповідь щодо доцільності легалізації короткоствольної вогнепальної зброї без вивчення зарубіжного та міжнародного досвіду. Умовно держави, в контексті нашого питання, поділено на три групи: перша, які пов-ністю легалізували використання зброї й надали її у вільний доступ (це США); друга, які легалізували використання зброї за умов проходження особою певної процедури її отримання (наприклад, тестів у Чехії); третя група – держави, які не легалізували використання зброї або легалізували лише певні її види (Україна, Японія).

Треба знати, що основним суб’єктом, який регулює законодавство держав щодо володіння та незаконного розповсюдження вогнепальної зброї у світі є ООН. Разом із тим, єдиного правового закріплення обігу зброї на міжнародному рівні не існує, навіть не уніфіковано поняття «зброя». Сьогодні не існує й міжнародного суду, який би розглядав скарги щодо обігу зброї. І все ж таки відповідно до ст. 7 Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, кожна з держав-учасниць повинна забезпечити зберігання протягом не менше 10 років інформації, яка буде необхідною для відслідковування та ідентифікації незаконно виготовленої вогнепальної зброї чи зброї, що знаходиться в незаконному обігу.

Можу сказати, що така показова в цьому плані держава, як США, виступає проти заходів із запобігання незаконної торгівлі зброєю, оскільки це, на погляд її офіційних представників, обмежить обсяг законної торгівлі або обмежить права громадян на володіння зброєю. Таку позицію в основному висловлюють представники, які діють в інтересах збройового лобі. Адже незаконна торгівля вогнепальною зброєю в усьому світі є надприбутковим бізнесом – валовий прибуток є колосальним. Не важко здогадатися, що з таких торгівельних операцій не сплачуються податки. Щодо України, то вона, маючи намір вступити до ЄС, повинна взяти на себе зобов’язання, що діють на території союзу.

Як впливає вільне володіння зброєю на рівень злочинності?

Аналіз зарубіжного досвіду легалізації вогнепальної зброї дозволяє встановити деяку залежність між дозволом на вільне володіння зброєю і рівнем злочинності. Збільшення кількості легалізованої вогнепальної зброї в більшості держав зменшило рівень злочинності. Наведу приклади. За даними Федерального бюро розслідувань США в 32 штатах, де діють закони, які дозволяють отримання ліцензії на приховане носіння зброї, рівень насильницьких злочинів на 22% нижче, аніж у середньому по країні, в тому числі на 28% нижчим є рівень вбивств, на 38% по чисельності пограбувань.

У Швейцарії 29% жителів володіють стрілецькою зброєю. Незважаючи на такий великий відсоток власників зброєю, у цій країні один із найнижчих рівнів злочинності.

У Голландії зброя є в 1,9% помешкань громадян. Це в 14 разів менше ніж у згаданій Швейцарії. Разом із тим кількість убивств тут становить 11,8 на 1 млн жителів. Отже, її можна порівняти з майже однаковим показником зі Швейцарією — 11,7. Із застосуванням вогнепальної зброї в Голландії вчинено 2,7 убивств на 1 мільйон жителів, у Швейцарії — 4,6. Частота застосування вогнепальної зброї в Голландії вища за 59%. Тобто наочно бачимо, що принцип «менше зброї — менше злочинів» не працює.

В Естонії з дозволом короткоствольної зброї у перід 1992–1999 років було зареєстровано зменшення рівня злочинності на 80%. У Польщі після дозволу громадянам купувати й носити пістолети та револьвери злочинність зменшилася на 34%, у Прибалтиці – на 40%, у Словенії – на 50%, у Молдавії – на 50 %. У всіх цих державах кількість убивств зменшилася приблизно однаково, а саме на 20–22%.

Основні висновки

Відтак аналіз зарубіжного досвіду дає можливість із високим рівнем дос-товірності говорити, що: узаконення права володіння вогнепальною нарізною зброєю дисциплінує суспільство, владу та полегшує систему контролю за її обігом; легалізація вогнепальної зброї економічно вигідна державі; легалізація вогнепальної зброї особливо необхідна під час військових дій.

Як вважаю, теза про неготовність українського громадянина захищати самого себе не має під собою реальних підстав і тому є помилковою. Не озброєння громадян за їх потреби в цьому призводить до тоталітарного режиму. З іншого боку, обмеження можливості придбати вогнепальну зброю провокує злочинний бізнес.

Водночас легалізація зброї логічно вкладається в положення Конституції України, яка закріплює право кожної людини на самозахист. Єдності поглядів серед міжнародної спільноти та і в самій Україні з цього питання не спостерігається через наявність впливових професійних «збройових лобі», які не зацікавлені в остаточному і принциповому вирішенні даної проблеми.

— Я так розумію, Ви прихильник позиції легалізації зброї? Який Ваш особистий додатковий аргумент?

— Я вважаю, що наявність зброї у населення можна психологічно порівняти з наявністю ядерної зброї в держави – ядерна зброя не застосовується, проте такий потенціал певної держави стримує військову агресію, спрямовану проти неї. До речі, електронна петиція про вільне носіння зброї зібрала необхідні 25 тисяч голосів в Україні, і це теж є аргументом «за».

— Так кому невигідна легалізація вогнепальної зброї, про що Ви говорили на початку нашої розмови?

— Спочатку зазначу, що вчені, розглядаючи зарубіжний досвід легалізації зброї, доходять висновку, що взагалі такий крок економічно дуже вигідний, оскільки приносить значний дохід від продажу зброї та комплектуючих, її технічного обслуговування; ліцензій і курсів із користування; функціонування тирів; податків на зброю тощо. Рішення про легалізацію зброї не пов’язане з криміногенною ситуацією – воно лежить лише в політичній площині. Наявність зброї в цивільного населення дисциплінує владну еліту, змушує її дослуховуватися до думок своїх громадян, нести соціальну відповідальність за прийняті рішення. Вже сам факт наявності зброї в населення стримує владу від небажаних для народу вчинків і змушує дотримуватися закону всіх без винятку громадян.

За моїм дослідженням виходить, що легалізація нарізної вогнепальної зброї вигідна легальному бізнесу — магазинам з продажу зброї, тирам, стрільбищам, стрілецьким комплексам, якщо їх власники не зловживають своїм становищем і не йдуть на порушення закону.

Невигідно це нелегальним торговцям вогнепальною зброєю, які хочуть на ній заробити, не сплачуючи податки. Також легалізація нарізної вогнепальної зброї не вигідна деяким вищим посадовим особам держави, народним депутатам, які заради приватних інте-ресів із метою отримання прибутку своїми діями або бездіяльністю сприяють нелегальному обігу зброї. Саме тому відповідні закони досі не прийняті. Непереборним є збройове лобі.

Розмову вів Максим ІЛЛЮК