admin
Напередодні відзначення в Україні Дня свободи та гідності на честь революцій 2004 та 2014 років чималого галасу в суспільстві наробив законопроект всього на півтори сторінки.
Вся справа в тому, що зареєстрований у парламенті 20 листопада документ під номером 9306 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за наклеп» викликає вельми змішані почуття.
З одного боку, честь і гідність людини, безперечно, повинні бути в центрі найвищих цінностей у демократичній країні. А з іншого — чи не задумали за такою, здавалося б, благородною ініціативою сховати елемент драконівської цензури, за допомогою якого цю саму демократію намагаються придушити ще в її зародку?
Цікаво, що одним з трьох авторів законопроекту є нардеп Микола Паламарчук, якого пов’язують зі справою Катерини Гандзюк. Його екс-помічника Ігоря Павловського було арештовано в цій справі як посередника, а інший помічник Паламарчука, Валерій Одінцов, також є фігурантом журналістського розслідування в цій справі.
Звісно, у цьому контексті законопроект можна розглядати як такий, у прийнятті якого особисто зацікавлений один з його ініціаторів. До слова, голова парламентської фракції БПП Артур Герасимов уже встиг повідомити, що пропозиція народних депутатів запровадити кримінальну відповідальність за наклеп не є позицією фракції партії «Блок Петра Порошенка».
За його словами, фракція не збиралася і цей законопроект не обговорювала, «але все й так очевидно: БПП «Солідарність» поважає свободу слова і навіть у тих випадках, коли нею користуються необережно».
Але хотілося б звернути увагу на зовсім інший аспект. Описати, що ж конкретно пропонують народні депутати своїм законопроектом, можна всього чотирма невеличкими пунктами:
— внести до Кримінального кодексу України статтю «Наклеп» і передбачити відповідальність за умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її ділову репутацію, у вигляді штрафового покарання від 3 400 до 8 500 грн, або виправних робіт на строк до року, або обмеження волі до двох років;
— якщо ж наклеп поширили у творах, у ЗМІ або в Інтернеті, штраф буде набагато більшим — від 8,5 до 25,5 тисяч грн. Також у такому випадку на порушника закону може чекати обмеження волі на строк від 2 до 5-ти років;
— а ось наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, каратиметься обмеженням волі на строк від 2 до 5-ти років, або позбавленням волі до 3-х років з позбавленням права обіймати певні посади до 3-х років або без такого;
— цікаво, що розслідування злочинів, пов’язаних з імовірним наклепом, автори законопроекту пропонують починати тільки за заявами ймовірних потерпілих.
Примітно, що під час аналізу законопроекту та пояснювальної записки до нього стає зрозуміло: документ головним чином пов’язаний з діяльністю ЗМІ, хоча в назві цей аспект ніяким чином не відображений.
До прикладу, в пояснювальній записці автори законопроекту зазначають: «В останній час в Україні свободу слова все частіше плутають зі вседозволеністю поширення відверто неперевірених, а то і зовсім помилкових фактів».
Також наводяться конкретні приклади, які, на думку парламентарів, ілюструють цей факт. Наголошується, що після смерті Катерини Гандзюк «деякі засоби масової інформації безпідставно, без наведення будь-яких доказів звинувачують народного депутата України в причетності до певних трагічних подій».
Водночас ініціатори криміналізації наклепу не оминають модної тенденції апелювати до західного досвіду: приводячи чимало прикладів із відповідного законодавства різних країн, загалом зазначається, що у США та Євросоюзі за таке правопорушення застосовується «досить суворе покарання» — від штрафів аж до 10 років позбавлення волі.
Дійсно, прикладів жорсткої законної реакції на наклеп серед розвинутих каїн заходу багато. Відповідальність за наклеп передбачено в кримінальних кодексах Бельгії, Австрії, Великої Британії, Данії, Іспанії, Литви, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швеції, Швейцарії тощо. Відповідальність за наклеп діє також у 19 штатах США.
Щодо українського законодавства, від криміналізації цього правопорушення відмовились ще під час модернізації радянського законодавства з прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу.
Щоправда, у 2014 році була вдала спроба повернути кримінальну відповідальність за наклеп за допомогою одного з «диктаторських законів» 16 січня. Проте вже незабаром його скасували.
Довідково:
Взагалі, законодавче посилення відповідальності за наклеп аж до криміналізації покарання — ідея не нова. Так чи інакше проштовхнути відповідні законодавчі зміни в Україні намагалися ще з часів президентства Леоніда Кучми. Проте успіхом така ініціатива увінчалася 16 січня 2014 року, коли в Україні було прийнято 11 законів і одну постанову, які в народі охрестили «диктаторськими».
Серед них був закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян», який серед іншого закріплював кримінальну відповідальність за наклеп.
Так, за поширення недостовірних відомостей, що ганьблять честь і гідність особи, передбачався штраф у розмірі до 850 гривень; за наклеп у ЗМІ чи мережі Інтернет встановлювався штраф у розмірі до 5 100 гривень, або громадські роботи до 240 годин, або виправні роботи до 1 року; за наклеп зі звинуваченням у вчиненні тяжкого злочину можна було наштовхнутися на виправні роботи або обмеження волі на строк до 2 років.
Ухвалення цих «диктаторських законів» з численними порушеннями регламенту під час Революції Гідності викликало хвилю обурення серед українців.
Тому під тиском громадянського суспільства 28 січня 2014 року Верховна Рада скасувала 9 з 11 «диктаторських законів», у тому числі й закон про кримінальну відповідальність за наклеп.
Таким чином, на сьогодні до чинного законодавства, що регулює царину достовірності інформації, можна віднести:
— конституційну статтю №3, у якій сказано, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»;
— чинні норми Цивільного кодексу (ст. 277) «Спростування недостовірної інформації»;
— також ніхто не відміняв презумпцію невинуватості.
Повертаючись до найсвіжішої «антинаклепової» ініціативи, варто зауважити, що законопроект № 9306 — втілення плагіату по відношенню до знаменитого скасованого у 2014 році закону під номером 3879: хоча й санкції дещо різняться своїми масштабами, але ті ж пропозиції, а саме:
— виділення окремим пунктом наклепу у творах, що публічно демонструється, у засобах масової інформації або в мережі Інтернет;
— виділення окремим пунктом покарання за наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину;
— стосовно доповнення статтею про наклеп в обох документах пункту 1 частини першої статті 477 КПК України, що відкриває можливість розслідування відповідного злочину тільки за заявою можливого постраждалого.
Але є одна суттєва відмінність — у суб’єктах подання законодавчих ініціатив, а точніше в їхньому «політичному забарвленні».
Зважаючи на вищенаведені офіційні коментарі Артура Герасимова, а також близькість президентських та парламентських виборів 2019 року, реєстрацію законопроекту №9306 можна розцінити швидше як деяку політичну провокацію, технологію, аніж банальне нерозуміння його авторами можливих репутаційних наслідків.
Але знову ж таки… Хочеться звернути увагу на геть інший аспект. Безперечно, людина, її честь та гідність — одна з основних цінностей у демократичному суспільстві, але рівно так само, як і свобода ЗМІ.
Тому, з одного боку, дійсно, криміналізацію покарання за наклеп можна розцінити як боротьбу за захист тієї самої честі та гідності людини. Особливо актуально це стає в умовах, коли за допомогою кишенькових ЗМІ та псевдоактивістів різні політичні сили ведуть боротьбу за прихід до влади та її утримання.
Але з іншого боку — за умов, коли демократичні інститути недостатньо розвинені, а правоохоронна та судова система перебуває не в найкращому стані, частково їхні функції задля встановлення справедливості та руху до демократичності перебирає на себе саме четверта влада –— ЗМІ.
За таких обставин справедливу межу між наклепом та намаганням підвести під це поняття те, що в реальності називається свободою слова, провести майже нереально, принаймні в практичній правовій площині.
Тому порівняння України, яка тільки стає на шлях демократизації, та країн західного світу з неймовірно розвиненими відповідними інститутами, щонайменше, є не зовсім коректним.
Тож достатньо очевидно, що законопроект 9306 практично не має шансу просунутись у законотворчому процесі далі стадії розгляду в парламентських комітетах. Принаймні, не зараз, інакше історія чотирирічної давнини повториться.
Олег Петровець, політичний експерт
Джерело: УП
Коментарі
Loading…