in

«Ніколи знову? Виклики європейської політики пам’яті про Другу Світову в контексті російсько-української війни»

Проблемна спадщина Другої світової, «Нюрнберзький міф» та стереотип про «етнізацію» війни — завершився масштабний круглий стіл українських істориків, політик й інтелектуалів на тему «Ніколи знову? Виклики європейської політики пам’яті про Другу Світову в контексті російсько-української війни». Про що говорили та до яких висновків прийшли учасники обговорення? Ділимося ключовими тезами.

Розпочала круглий стіл Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху, членкиня Ради Коаліції РПР, окресливши  «статус-кво» політики пам’яті на Заході: «Європейський концепт пам’яті про Другу світову війну не спрацював або ж спрацював недостатньо, бо мав на увазі —у першу чергу — превенцію. А зараз на континенті триває повномасштабна війна з усім арсеналом Другої світової. Ця війна поставила низку питань перед європейською історіографією щодо і переосмислення Другої світової війни, і політики пам’яті про неї, щоб знайти відповідь на питання: чому всі ті ресурси й десятиліття роботи істориків не досягли своєї мети, а російська концепція «можем повторіть» спрацювала».

Т.в.о. виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко нагадав, що сьогодні українці сильно просунулися у своїй власній рефлексії Другої світової війни й Дня пам’яті. Адже ще 12 років тому 74% опитаних українців сприймали 9 травня як День перемоги, тоді як у 2022-му таких були лише 15%.

Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, відзначив: «В Україні ми довго працювали з фразою «Ніколи знову» й врешті вивели нову фразу «Пам’ятаємо-перемагаємо», що, на мою думку, є маркером цілком нової моделі пам’яті. Є великий фактор цих змін: російсько-українська війна, яка чітко змусила дистанціюватися від російської моделі пам’ятання «можем повторіть». Чим більше росія перетворює пам’ять про Другу світову війну на токсичну модель, тим більше це допомагає українцям перейти до нової моделі пам’ятання. Тому що українці зрозуміли: гасло «Ніколи знову» не працює, бо пам’ять сама по собі не є превенцією війн. У нас пам’ять — після 2014-го, а особливо й після 2022-го року — стала чинником нашої боротьби».

Відтак, сьогодні саме українці можуть стати рушієм зміни європейської політики – а радше навіть міфу — про Другу світову війну. Україна в цьому процесі деконструкції політики пам’яті має стати суб’єктною. Директор Національного музею історії України у Другій світовій війні Юрій Савчук впевнений: «Ми маємо сформувати український наратив розуміння Другої світової війни. Бо зараз у світовому дискурсі ми чуємо тільки російський наратив. Для нас він очевидний у контексті Визвольної боротьби й трьох війн — Першої світової, Другої світової й сьогоднішньої російсько-української війни».

То в чому ж проблема європейського міфу про Другу світову. Історик Віталій Нахманович у ході обговорення згадав Нюрнберзький процес та його ролі в конструкції європейської політики пам’яті: «Після Другої світової війни був створений «Нюрнберзький міф»: міф про тотальну перемогу добра над злом. Нюрнберзький процес — це був карний процес, процес справедливості. Але суть була в тому, що серед тих, хто судив, був режим, який не чим не кращий за той, який судили. Але оскільки він опинився ситуативно на боці переможця, то став автоматично добром і справедливості. Таким чином не тільки виправдали радянський режим, але й у майбутньому автоматично виправдали всі пострадянські режими — вони отримали індульгенцію. По суті Росія зараз живе з «дивідендів» Нюрнберзького процесу».

І поки РФ збирає «дивіденди» з Другої світової, європейці досі перебувають у періоді так званої «до-стійкості». Артем Біденко, керівник Інституту інформаційної безпеки, пояснює, що для європейців у момент формулювання гасла «Ніколи знову» був етап перемоги, стійкість — а значить і опір — як цінність не було запорукою існування держав. Втім для українців саме стійкість стало цією запорукою, що й видозмінило для нас гасло на  «Пам’ятаємо-перемагаємо». І це необхідно комунікувати.

З важливістю комунікації й просуванні своїх наративів на європейській арені й історик Олександр Зінченко: «Один з ключових викликів для українців як 10 років тому, так і зараз — це бути почутими. Бо коли ми починали цей гуманістичний посил у переосмисленні Другої світової війни для українців, ми стикалися зі знеціненням і чіплянням до дрібниць, наприклад, що це спосіб «етнізації» Другої світової. Але зараз хід історії спростував ці спроби знецінення наш підхід до пам’ятання Другої світової війни. І зараз це рівень, на якому ми можемо бути почутими».

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Можливості для українців від країн ЄС…

Кількість засуджених за ухилення від несення військової служби збільшується