Окрема ухвала як спосіб реагування на процесуальні порушення

Окрема ухвала є однією із форм реагування суду вищої інстанції на процесуальні порушення суду нижчої інстанції, які не є підставою для скасування його рішення чи ухвали.

Таке право передбачене з метою своєчасного й повного реагування та усунення всіх виявлених під час розгляду справи порушень. Однак не всі судді апеляційних та касаційних судів підтримують такий спосіб реагування на порушення колег, а деякі «служителі Феміди» взагалі сприймають подібні ухвали як особисту образу.

Чи є подібні ухвали належним засобом реагування та чи постановляють суди вищих інстанцій окремі ухвали щодо колег, розглянемо нижче. Так, нормами ст. 320 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених статтею 211 цього кодексу, може постановити окрему ухвалу. Суд також може постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права й помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.

Аналогічні норми містить ст. 350 ЦПК України, яка встановлює право суду касаційної інстанції постановити окрему ухвалу.

Роз’яснення Верховного Суду

Верховний Суд України в п. 22 постанови пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз’яснив, що апеляційні суди постановляють окремі ухвали та направляють їх відповідним особам і органам для вжиття ними необхідних заходів у порядку, встановленому статтею 211 ЦПК, як щодо виявлених при розгляді справи причин та умов, що сприяли порушенню закону, так і щодо порушення норм права та помилок, зокрема тяганини, інших недоліків під час розгляду справи, допущених судом першої інстанції, що не фіксуються в судовому рішенні апеляційного суду.

Окремі ухвали про допущені судом першої інстанції порушення норм права і помилки направляються для їх усунення та з метою запобігання виникненню нових (залежно від характеру та кількості) до суду першої інстанції чи судді, які розглядали справу, або до відповідної кваліфікаційної комісії суддів.

Аналогічне роз’яснення надано в п. 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.06.2012 р. № 10 «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку», згідно якого суд касаційної інстанції постановляє окрему ухвалу та направляє її відповідним особам і органам для вжиття необхідних заходів у порядку, встановленому статтею 211 ЦПК, як щодо виявлених при розгляді справи причин та умов, що сприяли вчиненню порушення закону, так і щодо порушень норм права та помилок, зокрема тяганини, інших недоліків під час розгляду справи, допущених судом першої або апеляційної інстанції, що не фіксуються в судовому рішенні суду касаційної інстанції. Підстави для постановлення окремих ухвал В Єдиному державному реєстрі судових рішень протягом січня-лютого 2017 р. оприлюднено 14 окремих ухвал апеляційних судів, з яких 10 постановлено щодо суддів першої інстанції. Основними підставами для постановлення окремих ухвал щодо суддів першої інстанції є: відмова в задоволенні клопотання без прийняття належної ухвали; несвоєчасне направлення рішення особам, які брали участь у справі; невідповідність резолютивної частини рішення суду запису на технічному носії; ненадсилання відповідачу судових повісток; необґрунтоване затягування розгляду справи.

Як приклад, можна навести наступні ухвали апеляційних судів: окрема ухвала Апеляційного суду Донецької області від 21.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64906306); окрема ухвала Апеляційного суду Житомирської області від 14.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64779524); окрема ухвала Апеляційного суду Житомирської області від 03.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64518000); окрема ухвала Апеляційного суду Одеської області від 02.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64758440); окрема ухвала Апеляційного суду Луганської області від 19.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ64258107); Що стосується Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі — ВССУ), то протягом 2016–2017 років судом не постановлено жодної окремої ухвали щодо суддів нижчої інстанції (принаймні відповідні ухвали відсутні в ЄДРСУ).

А протягом 2014–2015 років ВССУ постановлено 10 окремих ухвал, 5 з яких – на суддів районних судів, 4 – на суддів апеляційних судів та 1 одночасно на суддів районного та апеляційного судів.

Основними підставами для постановлення ВССУ окремих ухвал щодо суддів нижчих інстанцій є: порушення розумних строків розгляду справи; зміна ухваленого колегією суддів рішення після його проголошення); колегією суддів не враховано, що оскаржене заочне рішення суду першої інстанції є повторним заочним рішенням; безпідставний перегляд судового рішення, яке набрало законної сили, в зв’язку з нововиявленими обставинами; розгляд справи з порушенням правил виключної підсудності.

В якості прикладу, можна навести наступні ухвали ВССУ (деякі з яких направлено до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для вжиття заходів реагування): окрема ухвала ВССУ від 07.10.2015 р. (№ в ЄДРСУ 52411541); окрема ухвала ВССУ від 01.04.2015 р. (№ в ЄДРСУ 43533951); окрема ухвала ВССУ від 04.02.2015 р. (№ в ЄДРСУ 42591506); окрема ухвала ВССУ від 17.12.2014 р. (№ в ЄДРСУ 41971877); окрема ухвала ВССУ від 08.10.2014 р. (№ в ЄДРСУ 40871347).

Враховуючи кількість районних та апеляційних судів в Україні, то з упевненістю можна зробити висновок, що судді вищих інстанцій не досить часто користуються правом постановлення окремих ухвал щодо колег.

Реальність практики

Особисто впевнитися, що окрема ухвала є «не досить популярним» способом реагування суддів вищої інстанції на процесуальні порушення суддів нижчої інстанції, я мав змогу за наступних обставин. У 2016 р. в провадженні одного з районних судів перебувала справа за позовом банку про стягнення з боржника та поручителів боргу за кредитом. Представляючи інтереси відповідача (поручителя) мною заявлено клопотання про витребування в банку доказів (графік погашення кредиту, інформація про суму коштів сплачених позичальником за кредитом та інше), яке судом задоволено, постановлено відповідну ухвалу. Однак ухвала суду про витребування доказів позивачем не виконана.

В останньому судовому засіданні у вказаній справі, на якому я був присутній на початку липня 2016 р., судом відкладено судове засідання на вересень 2016 р. для повторного направлення банку ухвали про витребування доказів (дані обставини зафіксовано технічним записом судового засідання).

На початку вересня 2016 р. через канцелярію суду в інтересах відповідача (поручителя) мною подано зустрічний позов про визнання договору поруки припиненим. Однак, як виявилося згодом, суддя наприкінці липня 2016 р. винесла заочне рішення у вказаній справі, хоча судове засідання під запис було відкладено на вересень 2016 р.

З усіх витребуваних доказів банк надав лише копію статуту, якого, на думку судді, виявилося достатньо для підтвердження заборгованості позичальника. Більше того, в день винесення заочного рішення суддя постановляє ухвалу про виправлення описки, допущеної в заочному рішенні, та змінює заочне рішення на рішення постановлене в загальному порядку.

Довідавшись про наведені обставини, мною, як представником відповідача, подано зауваження на журнал судового засідання, якими просив суд виправити в журналі судового засідання помилку в записі, а саме — дату, до якої оголошено перерву в судовому засіданні, згідно до технічного запису судового засідання. Ухвалою суду відмовлено відповідачу в поновленні строку для надання письмових зауважень щодо неповноти та неправильності журналу судового засідання та технічного запису судового засідання, а відповідні зауваження залишено без розгляду.

Мотивуючи вказану ухвалу, суд зазначив, що вважає, що у відповідача та її представника було достатньо часу для ознайомлення з технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та подання до нього зауважень. При цьому суддя в ухвалі не вказала, що про дату та час судового засідання відповідача та її представника «забули» повідомити (на жаль, така ухвала суду оскарженню не підлягає).

Рішення про стягнення заборгованості, а згодом і ухвала про виправлення «описки», оскаржені в апеляційному порядку, з подачею через канцелярію апеляційного суду клопотання про постановлення окремої ухвали щодо судді (на благо судді апеляційного суду не віднеслись формально та зменшили за відповідним клопотанням пенсіонеру розмір судового збору за апеляційне оскарження рішення суду з 33 000 грн. до 1 300 грн).

Ухвалами апеляційного суду апеляційна скарга на ухвалу про виправлення описки задоволена — ухвалу скасовано, а апеляційне провадження на рішення — закрито. Роз’яснено представнику відповідача, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали щодо судді, то колегія суддів апеляційного суду в нарадчій кімнаті його розглянути «забули» або не захотіли відволікати увагу колеги з районного суду на такі «дрібниці», мабуть, вважаючи, що наведені обставини і не є порушеннями закону взагалі.

Замість висновку

Стаття 1 Кодексу суддівської етики визначає, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. А стаття 3 Кодексу суддівської етики встановлює, що суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Із мого погляду, окрема ухвала — це спосіб самоочищення судової влади від осіб які опинилися «в системі» випадково і яким ніколи не зрозуміти, що таке «принцип верховенства права», «високі стандарти поведінки» або «бездоганна поведінка».

Й допоки судді вигороджуватимуть колег, чергова судова реформа так і залишиться ілюзією змін, а довіра громадян до суду лише зменшуватиметься.