Ковальський Віктор
21 квітня, у великодній понеділок – день, коли християни відзначають першого ранку після Воскресіння Христового, помер Папа Римський Франциск. Понтифіку було 88 років.
Папа Франциск увійшов до історії як понтифік-першопрохідник, майже революціонер. По-перше, прецедентів, коли новий папа займає престол за живого попередника, в історії католицької церкви лише кілька. По-друге, ніколи ще католицьку церкву не очолював єзуїт — вихованець ордена з дуже специфічною філософією та духовністю. По-третє, римським первосвящеником вперше виявився вихідець із Західної півкулі, більше того — з Латинської Америки, католицька традиція якої дуже відрізняється від класичної європейської. Саме у цьому середовищі у ХХ столітті зародилася радикально ліва теологія — «богослов’я визволення», постулати якого часто висловлював Франциск, шокуючи Римську курію. Він позиціонував себе як «антисистемний» тато:
протягом усього понтифікату продовжував жити в готелі, не любив палац та пишні церемонії, вибачався у ЛГБТ-людей та емігрантів, їздив на скромному фіаті, носив кросівки, їв з бідняками просту їжу тощо.
Звісно, недоброзичливці бачили у цьому «популізм» чи навіть «позерство». Але насправді Франциск мав духовне підґрунтя, що стало звичкою: в абсолютній простоті він жив ще в Аргентині, будучи кардиналом і головою національної Конференції католицьких єпископів.
Він був старшою дитиною в багатодітній сім’ї італійських емігрантів, які втекли від режиму Муссоліні і знайшли притулок у Буенос-Айресі. У цьому чудовому місті Хорхе Маріо Бергольо, майбутній папа Франциск, народився 17 грудня 1936 і провів практично все своє життя до обрання на папський престол. Здобувши середню спеціальну освіту за спеціальністю хімік-технолог, працював у лабораторії з контролю якості продуктів харчування. За чутками, його рішення піти до семінарії у 21-річному віці стало результатом нерозділеної любові до прекрасної дівчини Амалії. На першому ж курсі духовної школи Хорхе Маріо вступив до Товариства Ісуса (орден єзуїтів), який допоміг майбутньому понтифіку здобути блискучу освіту. Вже у 25 років він почав викладати історію літератури та психологію у навчальних закладах аргентинських єзуїтів і невдовзі отримав науковий ступінь з філософії.
Напередодні свого 33-річчя («вік Христа»!), у грудні 1969 року, Бергольо висвячений на священика, а потім отримує призначення на посади професора богословського факультету Буенос-Айресського університету та ректора Вищої школи єзуїтів у Сен-Міґулі, а потім — і на і. Політична історія цієї країни у ХХ столітті була дуже складною, це наклало відбиток на характер Франциска та його політичну тактику. Йому доводилося домовлятися з диктаторськими режимами Перона, Віоли, Галтьєрі, а після зміцнення в Аргентині демократії, у 2005 році, проти Бергольйо навіть порушили кримінальну справу за підозрою в причетності до викрадень опозиційних священиків в епоху правління Перона. Справа була закрита лише після папської інтронізації Франциска.
У травні 1992 року Іван Павло II призначає свого майбутнього наступника вікарним (допоміжним) єпископом Буенос-Айресської архієпархії. Ще через п’ять років, після смерті кардинала Куаррачіно, Бергольйо стає правлячим архієпископом цієї архієпархії, а незабаром — і ординарієм для католиків східного обряду (переважно українців), яких в Аргентині налічується понад 300 тисяч. (Цікаво, що наступником архієпископа Хорхе Маріо на посаді ординарія став єпископ Святослав Шевчук, нинішній предстоятель Української греко-католицької церкви, а сам Франциск зізнався, що частину свого келійного молитовного правила читав українською.) Вже в 2001 році тобто отримує право брати участь у виборі тата. На найближчому після цього конклаві, у 2005 році, коли папою було обрано Йозефа Ратцінгера (Бенедикт XVI), Бергольйо став основним його конкурентом, набравши в передостанньому турі голосування 40 голосів зі 114.
Нарешті, коли Бенедикт XVI з різних причин, про які зараз навряд чи доречно говорити, подав у відставку, 13 березня 2013 року Бергольйо став 266-м папою Римським, взявши собі ім’я на честь Франциска Ассизького.
Під час своєї зустрічі з Путіним у червні 2015 року, коли на Донбасі вже рік як йшла «гібридна війна», Франциск подарував йому медальйон з образом ангела-миротворця, що викликало у фахівців з Ватикану асоціацію з аналогічними подарунками, які папа Пій XII передавав Муссоліні та Гітлеру. Перші енцикліки (програмні документи) Франциска були витримані на кшталт ліберального латиноамериканського богослов’я та присвячувалися децентралізації церковної влади, правам мігрантів, екології; пізніше він почав призначати жінок на керівні пости в Римській курії і схвалив «позабогослужбове» благословення одностатевих пар.
Спочатку здавалося, що папа-єзуїт доб’ється прориву у відносинах із РПЦ, яка протягом чверті століття — після встановлення дипвідносин Святого престолу та РФ — торпедувала візит понтифіка, глави міста-держави Ватикан до Росії. У лютому 2016 року відбулася його «історична зустріч» із патріархом Кирилом у міжнародному аеропорту Гавани – перший в історії саміт глав Руської православної та Римо-католицької церков. Зближення з католиками було головним завітом, який залишив Кирилові його духовний отець, радянський митрополит Никодим (Ротов), який мав репутацію таємного кардинала і помер у 1978 році на прийомі у папи. За підсумками гаванської зустрічі було підписано обтісну, але цілком екуменічну декларацію, в якій проголошувалась спільна боротьба двох церков проти гонінь на християн — насамперед на Близькому Сході. Патріарх Кирило був настільки натхненний своїм «проривом на ватиканському треку», що відмовився спрямовувати делегацію РПЦ на Всеправославний собор улітку того ж року, висловлюючись у тому сенсі, що «ми і без греків [основних учасників собору] все вирішуємо». Цей демарш призвів до того, що перший за честю у православному світі Константинопольський патріархат повернув собі юрисдикцію над Православною церквою України (ПЦУ), скасувавши рішення XVII століття та надав цій церкві автокефалію (незалежність). РПЦ оголосила це «вторгненням» на свою територію та почала активно просувати антиукраїнську риторику, готуючи «духовно-ідейний» ґрунт для «СВО». Наступна розмова Кирила та Франциска відбулася вже у березні 2022 року в режимі відеоконференції та залишила у душі понтифіка важкий осад.
Як він пізніше розповів журналістам, хвилин 20 Кирило зачитував за папірцем якісь підстави для нападу на Україну, після чого Франциск сказав йому: «Брате, ми не державні клерки, ми не можемо використовувати мову політики, але мови Ісуса».
Судячи з наступних трьох років, Кирило не почув Бергольйо, і мемом став вислів останнього про главу РПЦ: «Вівтарний хлопчик [служниця]».
Проте висловлювання Франциска в епоху «СВО» цілком вписуються в рубрику «Не все так однозначно» — недарма Ватикан не удостоївся включення до російського списку «недружніх держав». З одного боку, тато постійно вимовляв проповіді зі співчуттям багатостраждальному народу України. З іншого — у листопаді 2022 року Франциск запевняв журналістів, що «російський народ — великий народ, це жорстокість найманців… Досить згадати Достоєвського», а у серпні 2023 року наставляв учасників Дня католицької молоді в Петербурзі: «Ви — спадкоємці великої Росії… тієї імперії. Нарешті, 9 березня 2024 року в інтерв’ю швейцарському телебаченню лідер католиків закликав Україну до «мужності підняти білий прапор» та звинуватив НАТО, що воно «гавкало біля воріт Росії», провокуючи її на напад. Зрозуміло, що в Україні (та й у багатьох західних країнах) все це сприймалося як банальний повтор пропагандистських штампів Кремля.
Здається, розгадка позиції папи у його особливої симпатії до путінської Москві. Це окремий випадок його «антисистемності», якщо завгодно – «лівацтва»; він не хоче йти в ногу із Заходом, навіть коли той правий. Ведучий консервативного міжнародного католицького каналу Раш Лімбо назвав Франциска «чистим марксистом». У західній пресі нерідко протиставляють образи аргентинця Франциска та поляка Івана Павла ІІ, який був абсолютно непримиренним до імперської агресії, і охоче підтримував наративи Рональда Рейгана про «імперію зла». Іоанн Павло ІІ, нині зарахований до лику святих, і Франциск походили з протилежних полюсів католицького світу і, відповідно, протилежним чином розуміли «богослов’я звільнення»: перший — як звільнення від диктатури атеїстичного тоталітаризму радянської імперії, другий — як руйнування мільярда».
Саме Святий престол і особисто папа Франциск доклали максимум зусиль у просуванні повістки перемир’я. Ще в ранньому Середньовіччі у канонічне право католицької церкви увійшло положення про обов’язкове перемир’я в деякі періоди церковного року — і воно частково дотримувалося навіть у роки Першої світової війни. У 2023–24 роках Папа Франциск об’єднав під своїм омофором нобелівських лауреатів, які не лише підтримували заклики папи, а й займалися своєрідними мозковими штурмами на конференціях у Римі. Нарешті, 19 квітня, за кілька годин до путінської заяви, до Ватикану прибув віце-президент США Джі Ді Венс, новонавернений католик і один із найкреативніших членів команди Трампа. Незважаючи на Велику суботу, у нього відбулися переговори з держсекретарем Святого престолу кардиналом П’єтро Пароліном та секретарем Святого престолу у справах відносин із державами та міжнародними організаціями архієпископом Полом Річардом Галллахером. Як завжди, прес-служба Ватикану обмежується скупими фразами про пошук шляхів до припинення збройних конфліктів, але за ними стоїть делікатна та копітка багаторічна робота католицької дипломатії, яка вже принесла відчутні плоди у вигляді повернення в Україну викрадених священнослужителів та деяких українських дітей.
Отже, цілком імовірно, що ключ до несподіваних «мирних ініціатив» Путіна цього разу варто шукати не в Овальному кабінеті, а в лабіринтах Апостольського палацу. Папа римський молився за мир до кінця. Про це була його остання пасхальна проповідь.
Коментарі
Loading…