Перепустки для терористів за підписом СБУ

Два тижні тому в Краматорську було ухвалено черговий виправдувальний вирок черговому спійманому на гарячому хабарнику, що дало українським платникам податкам привід ще більше «полюбити» і наскрізь корумповану судову систему, і прокуратуру, і Службу безпеки України, співробітником якої був та й донині залишається підсудний. На момент скоєння злочину цей чоловік був керівником координаційної групи сектору «Б», яка, будучи підпорядкованою Антитерористичному центру СБУ, займалася питаннями режиму та економічної діяльності в прилеглих до лінії зіткнення регіонах, тож історія справи про його кримінальне переслідування переконливо свідчить про те, що для посадовців АТО зі священної війни за визволення рідного краю перетворилася на таку собі годівницю.

Війна війною, а бізнес своїм ладом

Початок цієї історії формально датується 13-м березня 2015 р., коли начальник 2-го управління Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ написав рапорт про те, що силами ввіреного йому підрозділу була виявлена корупційна схема незаконного збагачення посадових осіб координаційної групи штабу АТО в секторі «Б», які у змові з низкою місцевих мешканців налагодили  незаконний продаж перепусток для переміщення через лінію зіткнення. Сутність викладеної оперативної інформації полягала в наступному. Попри війну економічне життя донецької агломерації текло своїм ладом, і тисячі працівників тамтешніх підприємств, з числа мешканців навколишніх міст і сіл, їздили на роботу й поверталися додому, перетинаючи при цьому лінію фронту. Коли ж було запроваджено пропускний режим, олігархи зуміли домовитися з представниками обох ворогуючих таборів про те, що їхньому персоналу буде забезпечено зелену вулицю.

Ізнашого боку видачею перепусток через блок-пости донецького напрямку займалася згадана вище координаційної групи, дислокована в селищі Велика Новосілка, що за 89 км на захід від Донецька, в приміщенні тамтешнього райвідділу міліції. Вона представляла собою «збірну солянку» з числа штатних працівників міліції, податкової інспекції, інших відомств, які розглядали заяви про видачу перепусток, перевіряли особи заявників по своїх базах даних, а рішення про видачу або невидачу перепустки приймав керівник групи – штатний працівник СБУ у званні полковника, відряджений у зону АТО на чотири місяці зі свого постійного місця роботи, яким було Управління СБУ в Закарпатській області. Згідно діючого на той момент Тимчасового порядку контролю (затвердженого наказом першого заступника АТЦ СБУ) термін видачі перепусток не повинен був перевищувати 10 днів, а в екстрених випадках, пов’язаних із вагітністю, хворобою чи смертю рідних і близьких — протягом однієї доби. Але реальні обставини сильніші за будь-які накази, тож у періоди найбільшого напливу строк отримання перепусток міг розтягнутися й на місяць. Але якщо «підмазати» кого треба й де треба, то можна було це питання вирішити протягом дня.

Під дахом «Епіцентру»

Серед тих осіб, які зуміли домовитися, було товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», чиї гіпермаркети були розташовані в окупованих російськими військами Донецьку, Макіївці й Горлівці. Жінка-юрисконсульт цього ТОВ (до речі, мешканка Великої Новосілки), домовилася з керівництвом координаційної групи про те, що вона безперешкодно й без черги отримуватиме перепустки для своїх працівників, за умови, що до заяв будуть додані довідки про працевлаштування, а крім того — по 100 гривень хабара за кожну перепустку. Це одна  сторона медалі. Інша ж полягала в тому, що зловмисниця, користуючись тим, що справжність довідок ніхто не перевіряв і перевірити не міг (посилати в Донецьк інспектора з праці було надто ризиковано для його життя й здоров’я), налагодила свій особистий бізнес, який полягав у тому, що до списку працівників «Епіцентру» вона додавала осіб, які насправді не мали до мережі його гіпермаркетів ніякого відношення.

Але й це ще не все. Враховуючи сприятливі обставини, вона домовилася про те, що не за 100, а вже за 300 гривень отримуватиме в координаційній групі перепустки для осіб, які не те що не мають ніякого відношення до «Епіцентру», а й на яких не буде надано принаймні липової довідки про їхнє там працевлаштування. З цього належить зробити висновок, що укладаючи негласну угоду з олігархами, керівництво АТО вирішило дотримуватися певного квотного принципу, відповідно до якого певну кількість перепусток на пільгових умовах мають отримати такі гіганти, як залізниця чи Донводоканал, а вже потім така дрібнота як «Епіцентр» чи щось іще на те схоже. Тож керівники підприємств, виписуючи довідки про працевлаштування, намагалося навіть в умовах воєнної метушні не дуже розкидатися ними й не видавати їх будь кому.

Таким чином, поки кількість «епіцентрівських» перепусток вимірювалася десятками штук, на це ніхто не звертав особливої уваги, та коли рахунок пішов на сотні, зацікавлені особи стурбувалися тим, що вони збивають ціни на ринку. В суді у зв’язку з цим, зокрема,  були зачитані показання кількох переселенців із Донецька, які мешкали в Києві, але хотіли відвідати свої домівки й забрати з них якісь речі. Вони з метою отримання перепусток надсилали документи на електронну адресу Координаційного центру АТО, але відповіді так і не дочекалися. Та коли через соціальні мережі входили в контакт з якимись жевжиками, то протягом лічених днів за кількасот гривень одержували перепустки на своє ім’я на Залізничному вокзалі Києва. Причому в обліках вилучених реєстрів усі вони значилися як працівники донецького гіпермаркету «Епіцентр». Можна лише уявити, скільки справжніх терористів скористалися такими перепустками, аби проникати через лінію фронту вчиняти в нас терористичні акти.

Але повернімося в березень 2015-го, коли комусь із дуже високопоставлених персон набрид ось такий демпінг і він дав команду покласти цьому край. Саме у зв’язку з цим, напевне, 13 числа  був написаний згаданий вище рапорт, наступного дня відкрите кримінальне провадження, а ще через день, 15 березня, прокурор військової прокуратури Степан Гоін виніс постанову про проведення негласних слідчих розшукових заходів (НСРД), які включали в себе прослуховування телефонних розмов і — полковник СБУ. До законності даної постанови ми ще повернемося, а поки зазначимо, що з телефонних розмов між юристкою і полковником вони дізналися, що на 19 березня призначена їхня зустріч, під час якої вона має передати йому гроші й одержати взамін велику кількість перепусток.

У ході запланованої операції рано вранці 19 березня ця жінка була затримана, коли їхала на автомобілі з Донецька до Великої Новосілки. Вона була настільки цим перелякана, що розповіла всю правду, видала гроші, призначені для давання хабара й погодилася добровільно співробітничати з військовою прокуратурою з метою викриття хабарника. Її спорядили аудіо- й відеофіксуючою апаратурою, а надвечір того ж дня полковника було затримано після того, як він одержав від неї 3 100 гривень, видавши за це 31 перепустку для працівників «Епіцентру», а ще погодився наступного дня одержати 96 тисяч гривень і видати ще 320 перепусток для абсолютно «лівих» осіб. Його було повідомлено про підозру в одержанні неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 ККУ), відсторонено від посади, а мірою запобіжного заходу обрано заставу в сумі 730 тисяч гривень.

Як забракували докази

Усі подальші дії військової прокуратури й СБУ дають підстави для припущення про те, що справжньою метою затіяної ними операції було зовсім не викриття хабарника й, тим більше, не належне його покарання, а банальне усунення конкурента на ринку перепусток. Ця обставина дозволила покровителям і друзям викритого хабарника вжити достатні заходи для того, аби справа в суді розвалилася за браком доказів. Успішність одного з таких заходів переконливо свідчить про те, що в нашій країні органи прокуратури очолюють люди далеко не професійні. Як уже розповідалося, жінка-юрисконсульт добровільно погодилася співробітничати з правоохоронними органами і під їхнім контролем передала гроші полковнику СБУ. Так от за це її невдовзі після того було притягнуто до кримінальної відповідальності за незакінчений замах на надання неправомірної вигоди службовій особі (ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 369 ККУ), оголошено в розшук, а Краматорський міський суд Донецької області своєю ухвалою від 9.06.2016 р. дав дозвіл на її затримання. Звичайно, внаслідок цієї комбінації наляканий ключовий свідок не з’явився в судове засідання й не дав викривальних показань.

Утім навіть за наявності цього ключового свідка дане кримінальне провадження було приречена завершитися виправдувальним вироком. Справа в тому, що нині чинний Кримінальний процесуальний кодекс (свого часу списаний підручними Портнова з аналогічних нормативно-правових актів розвинутих європейських країн) ставить настільки високі вимоги до сторони обвинувачення, що їх фізично неможливо виконати силами того людського матеріалу, який перебуває в розпорядженні органів прокуратури. Тож яке провадження не візьми — в кожному обов’язково знайдеться гачок, смикнувши за якого можна зруйнувати всю конструкцію обвинувачення. За таких умов результат судового розгляду залежить не від доказової бази, а від іншого фактора, зокрема, захоче або не захоче прокуратура вплинути на суд таким чином, щоб той ухвалив обвинувальний вирок.

У даному конкретному випадку прокуратура вплинути не захотіла й суд легко знайшов необхідний гачок. Ним виявилася постанова прокурора Степана Гоіна про проведення НСРД. Як ми знаємо, санкцію на їх проведення, згідно положень прийнятого у 2012 р. КПК,  дає слідчий суддя апеляційного суду. Але 12 серпня 2014 р. цей кодекс був доповнений статтею 615, відповідно до якої в тій місцевості, де проводиться антитерористичної операції, в разі неможливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею своїх повноважень, їх виконує відповідний прокурор. Начебто все правильно, але суддя Краматорського міського суду Любов Марченко вирішила інакше й написала, що в даному випадку у встановлені законом строки дозвіл на проведення НСРД могли дати слідчі судді одного з трьох апеляційних судів: евакуйованого до Маріуполя Апеляційного суду Донецької області, Апеляційного суду Запорізької області, який відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ тимчасово підміняв перший чи Апеляційного суду Дніпропетровської області, який, як територіально найбільш наближений до Донецької області й згідно положень КПК може розглядати питання про дозвіл на проведення НСРД при документуванні злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів. А раз дозвіл на проведення НСРД був даний неуповноваженою особою, значить їх слід вважати незаконними, а зібрані докази — недопустимими. На цій підстав полковнику СБУ 23 жовтня й було ухвалено виправдувальний вирок.

Юрій Котнюк, ЮВУ

Джерело: ЮВУ