Планові перевірки нотаріусів: чи потрібні вони

Одне з питань, яке я часто собі задаю, а для чого проводити планові перевірки державних і приватних нотаріусів, в чому їх доцільність та ефективність? Здебільшого ці перевірки виглядають як приниження нотаріальної спільноти, яка значною більшістю працює в рамках чинного законодавства, належно й добросовісно виконує свою роботу. Але раз у декілька років до нотаріуса приходить комісія спеціалістів відділу нотаріату (в складі якої трапляються «новоспечені» держслужбовці) для перевірки стану ведення «діловодства». Навіть якось комічно воно виглядає. А особливо, коли йдеться про таку перевірку нотаріусів із 10, 20-річним стажем роботи.

Безумовно, в новій моделі функціонування нотаріату в Україні має існувати зовсім інша філософія — презумпція доброчесності нотаріуса. Доброчесності в здійсненні його професійної діяльності. Ця презумпція протилежна явищу публічного цькування нотаріусів, прищепленню ярликів «усі вони погані», політики зачистки й таврування нотаріального середовища.

Тотальне бажання держави втручатися в усі сфери й досить умовний контроль радянського формату, вкотре підтверджують непотрібність таких фікцій та формальностей. Зрештою, критерії та предмет перевірок дуже суб’єктивні й досить розмиті.

Наприклад, на Львівщині в 2015 році проведено 128 планових перевірок діяльності нотаріусів. За їх результатами внесено лише одне подання на анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, і лише щодо двох нотаріусів комісія прийняла рішення про їх незадовільну роботу. У 2016 році в області проведено майже таку ж кількість перевірок й у висновках такі ж результати та заходи реагування на дії нотаріусів.

Випадковість? Сумніваюсь… Радше системна зайвість і номінальність самої функції такого контролю.

Інше питання — що робити із недобросовісними нотаріусами? Безумовно, мали б бути максимально жорсткіші механізми реагування на дії, якщо вони порушують закон і присягу нотаріуса, а також необхідність значного спрощення й пришвидшення процедури анулювання їхніх свідоцтв.

Варто, за можливості, враховувати досвід, наприклад, Республіки Польща, в якій діяльність нотаріусів контролюють самі ж нотаріуси. Тобто функції контролю здійснює безпосередньо самоврядна нотаріальна організація. Але чи готова наша держава до передачі таких повноважень самоврядній професійній спільноті? Чи готова сама спільнота до здійснення таких повноважень? Риторичні питання.

Як на мене, достатньо залишити механізм обов’язкового контролю за роботою тих, хто лише нещодавно отримав свідоцтво нотаріуса й здійснює нотаріальну діяльність не більше 5-ти років. У цьому випадку ретельний аналіз роботи вкрай важливий.

Як же бути із самими перевірками? Очевидно, що першочергово необхідно радикально змінити суть, форму і формат цих перевірок, а далі максимально зменшувати втручання держави в діяльність самозайнятих осіб — приватних нотаріусів.