ПОСТАНОВА Про припинення права постійного користування земельною ділянкою

від 13 квітня 2016 року

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів, розглянувши матеріали касаційної скарги Хустської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі Господарського суду Закарпатської області за позовом Хустського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Хустської міської радидо1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, 2. Селянського фермерського господарства “Ферма Пилипа” про припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею та зобов’язання вчинити певні дії за участю представників:

ВСТАНОВИВ:

Хустським міжрайонним прокурором заявлено позов в інтересах держави в особі Хустської міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею площею 4,18га серії НОМЕР_1 від 31.07.1995 виданного громадянину ОСОБА_7, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №159, повернення вказаної земельної ділянки в землі запасу Хустської міської ради вартістю 4999280 грн. та зобов’язання фізичну особу підприємця ОСОБА_4 вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015 у справі №907/649/15 позов задоволено частково. Припинено право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею площею 4,18га серії НОМЕР_1 від 31.07.1995 виданного громадянину ОСОБА_7, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №159. Зобов’язано Селянське (фермерське) господарство “Ферма Пилипа” повернути Хустській міській раді вказану земельну ділянку в землі запасу Хустської міської ради. Присуджено до стягнення з Селянське (фермерське) господарство “Ферма Пилипа” в дохід державного бюджету суму 2436,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти частини позову відмовлено.

Судове рішення в частині задоволення позову мотивоване, тим, що у відповідача -1 відсутнє право на постійне користування спірною земельною ділянкою, а також останнім неналежним чином була здійснено сплату земельного податку за користування спірною землею; в частині відмови в позові – необґрунтованістю позовної вимоги, оскільки, як зазначено судом звертаючись із вимогою про зобов’язання відповідача -2 вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, прокурором не зазначено у чому конкретно порушено права Хустської міської ради, на яку саме земельну ділянку повинен та вправі установити свій титул відповідач -2, позовна заява не містить також і наявність ознак спору, не наведено обставин, які б слугували підставами для встановлення ознак порушення, з посиланням на норми права.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 рішення господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015 у справі №907/649/15 скасовано в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею площею 4,18га серії НОМЕР_1 від 31.07.1995 виданного громадянину ОСОБА_7, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №159 та зобов’язання Селянського (фермерського) господарства “Ферма Пилипа” повернути Хустській міській раді вказану земельну ділянку в землі запасу Хустської міської ради. Прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено. В решті, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою у даній справі постановою, Хустська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залиши в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, як зазначається скаржником, твердження суду апеляційної інстанції про те, що до ОСОБА_8, як до спадкоємця, перейшло право постійного користування земельною ділянкою в розмірі 4, 18 га не відповідають нормам матеріального права; безпідставним та необґрунтованим є посилання суду апеляційної інстанції на позицію Конституційного суду України у справі №1-17/2005 від 22.09.2005, щодо відповідності Конституції України положень ст. 92, п.6 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України; судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимоги відповідача про застосування строку позовної давності.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи рішенням 10 сесії 21 скликання Хустської міської ради від 04.09.1992 громадянину ОСОБА_7 було надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 3,0 Га на підставі якого цьому громадянину було видано Державний Акт на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №159 та який згідно рішення господарського суду Закарпатської області від 05.05.2005 у справі № 4/4 є чинним.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу відгодівельного пункту, який знаходиться в АДРЕСА_1 від 14.08.1996 до цього Державного Акту було внесено зміни, за якими громадянин ОСОБА_7 додатково отримав у постійне користування 1,18 га землі. Таким чином, громадянин ОСОБА_7 у постійне користування отримав земельну ділянку площею 4.18га, що і було посвідчено Державним Актом на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995.

З метою здійснення сільськогосподарської діяльності, наведений вище землекористувач (ОСОБА_7.) став засновником селянського фермерського господарства “Ферма Пилипа”.

Згідно договору оренди від 15.08.1996 СФГ “Ферма Пилипа” в особі ОСОБА_7 отримала у строкове оплатне користування від Райкоопзаготпрому Хустської райспоживспілки спірний забійний пункт в АДРЕСА_1. Актом приймання-передачі від 06.02.1997 орендоване майно було передане орендарю.

Згідно з п.1 Статуту СФГ “Ферма Пилипа”, зареєстрованого Рішенням сесії міської ради 07.09.1993, господарство створено з метою виробництва сільськогосподарської продукції, а його засновником є громадянин ОСОБА_7.

Згідно п.1.4. Статуту, СФГ “Ферма Пилипа” користується землями, що надані йому на підставі державного акту на землю, а також може орендувати додаткові земельні ділянки. При цьому, господарство є приватним підприємством, заснованим на власності засновника (п.1.5. Статуту).

Згідно з ст.1.6. Статуту, господарство наділяється відокремленим майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” (в редакції, що діяла на момент отримання земельної ділянки та реєстрації Статуту) членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про фермерське господарство” фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільгосппродукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону; фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону; фермерське господарство діє на основі статуту.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Відповідно до ст. 31 ЗК України (в редакції 2001 року) землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерського господарства як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельних ділянок, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди.

Пунктом 2 ст.31 та ст.32 ЗК України (в редакції 2001 року) передбачено можливість одержання у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) безпосередньо громадянами – членами фермерського господарства.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_7 виступив єдиним власником і керівником приватного підприємства – СФГ “Ферма Пилипа”, якого ним же наділено відокремленим майном. СФГ “Ферма Пилипа” є юридичною особою – приватним підприємством із виокремленим майном, яке вправі використовувати земельні активи свого власника і активи, які набула у встановлений законом спосіб.

Таким чином, ОСОБА_7 як засновник селянського (фермерського) господарства на законних підставах набув право постійного користування земельною ділянкою площею 4,18 гектарів, яка розташована в АДРЕСА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Судом також встановлено, що 22.06.2002 Відділом запису актів громадянського стану Хустського районного управління юстиції в Закарпатській області видано свідоцтво про смерть гр. ОСОБА_7 користувача спірної земельної ділянки.

Згідно ст. 19 ЗУ “Про селянське (фермерське) господарство”, в редакції 1991 року, успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України, такі ж самі вимоги щодо успадкування майна фермерського господарства містяться в чинній ст. 23 Закону України “Про фермерське господарство”, а ст. 19 Закону України “Про фермерське господарство” визначає, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилася внаслідок його смерті.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 “Про судову практику в справах про спадкування” за ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в даному випадку спадкодавець набув право постійного користування земельною ділянкою відповідно до раніше діючого законодавства, а саме ст. 51 Земельного кодексу України в редакції 1990 року, відповідно до норм якого смерть особи, користувача земельної ділянки, не є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.04.2006 встановлено, що спадкове майно, на яке в зазначеній частці видане свідоцтво, складається зі статутного фонду СФГ “Ферма Пилипа”, що становить 160400 грн.

Свідоцтво про право на спадщину на 1/1 частку спадкового майна видане ОСОБА_8. Також згідно Статуту селянського (фермерського) господарства в редакції, затвердженій загальними зборами 26.02.2008 та зареєстрованго в Єдиному державному реєстрі 27.02.2008 за №1325105000400291, а саме його п.1.3, засновником СФГ “Ферма Пилипа” є не громадянин ОСОБА_7, як постійний користувач спірної земельної ділянки, а шість інших громадян України. Відповідно до наданих суду документів перелік засновників (учасників) юридичної особи – ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_13 здійснює свою діяльність як селянське фермерське господарство “Ферма Пилипа” та перебуває в ЄДРПОУ. Таким чином, до ОСОБА_8 як спадкоємцю згідно із вищенаведеним перейшло право постійного користування земельною ділянкою в розмірі 4, 18 га.

Судом також встановлено, що правовстановлюючі документи на право постійного користування спірною земельною ділянкою відповідач -2 не переоформив з урахуванням правонаступництва, що, як правильно стверджує суд апеляційної інстанції не є його обов’язком, а є дією, що вчиняється добровільно і на власний розсуд в силу рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розділу X “Перехідні положення” Земельного кодексу України від 22.09.2005 №5-рп/2005, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 6 розділу X “Перехідні положення” ЗК України” в частині зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення”.

Звідси, як правильно зазначено судом 2-ї інстанції, ст. 92 ЗК України , згідно якої право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації, не обмежує і не скасовує наявне право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 до його переоформлення з посиланням на вищевказане рішення Конституційного Суду України. Щодо іншої частини спірної земельної ділянки площею 1,8 Га, то, як встановлено судом, відповідно до договору купівлі-продажу об’єкту нерухомості (податкова застава) за реєстром №808 від 05.03.2004 частини спірного об’єкту, а саме – нежитлове приміщення забійного пункту в АДРЕСА_1, загальною площею 226,4 кв.м. належить ФОП ОСОБА_4 (відповідач -1 у справі), який звернувся до позивача із заявою від 19.03.2015 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для обслуговування придбаного об’єкта. Державна реєстрація придбаного приміщення здійснена 16.03.2004. Правомірність наведеного вище правочину підтверджено Рішенням Хустського районного суду від 17.01.2006.

У відповідності до п.1 ст. 120 ЗК України, чинної на час виникнення правовідносин, при переході права власності на приміщення Райкоопзатогпрому Хустської райспоживспілки у 2004 році, право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди. При переході права власності на приміщення Райкоопзатогпрому Хустської райспоживспілки у 2004 році п.2 ст.120 ЗК встановлював, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Таким чином, законодавство передбачає, що новий власник нерухомого майна набуває права на земельну ділянку, але при цьому оформлення цього права здійснюється за відповідним рішенням компетентного органу і має підтверджуватись відповідним документом.

Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З вищенаведеного вбачається, що згідно з чинними нормами немає такої підстави припинення права постійного користування, як: “шляхом визнання недійсним державного акту”.

Щодо підстави припинення права користування земельною ділянкою відповідно до п. “д” ст. 141 ЗК України, а саме систематичної несплати земельного податку або орендної плати, то , як встановлено судом апеляційної інстанції, після смерті гр. ОСОБА_7 оподаткування продовжує здійснювати СФГ “Ферма Пилипа”, обґрунтовуючи свої зобов’язання Державним Актом на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995, а заборгованість по платі за землю станом на час розгляду справи відсутня.

Крім цього, порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, врегульовано ст. 144 ЗК України, якою встановлюється особливий порядок усунення зазначених порушень. І лише при не усуненні порушень земельного законодавства у кожному окремому випадку право постійного користування земельною ділянкою може бути припинено за рішенням компетентного органу.

Як зазначено у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не дотримано вимог ст. 144 ЗК України.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею площею 4,18га серії НОМЕР_1 від 31.07.1995 виданого громадянину ОСОБА_7, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №159 та зобов’язання СФГ “Ферам Пилипа” повернути Хустській міській раді вказану земельну ділянку в землі запасу Хустської міської ради, колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

В цьому зв’язку колегія погоджується і з висновком суду апеляційної інстанції щодо незастосування до даних правовідносин позовної давності з урахуванням положень ст. 261 ЦК України і п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 10 та з огляду на встановлену судом апеляційної інстанції відсутність порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача у спірних правовідносинах.

Зважаючи на викладене та з урахуванням того, що в іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, колегія вважає, що апеляційним господарським судом дана належна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 – 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі залишити без змін.