ПОСИЛАННЯ НА СУДОВУ ПРАКТИКУ І ПОСТАНОВИ ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ – ВС РОЗ’ЯСНИВ ЗА ЯКИХ УМОВ ЦЕ МОЖЛИВО – ПОДІБНІСТЬ

Постанова Великої Палати Верховного Суда від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19  (витяги)

Позивач звернувся з позовом про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі.

Обґрунтованість позовних вимог підтверджують висновки Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14.

15 липня 2019 року відповідачка звернулася із зустрічним позовом. Просила припинити дію договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання у зв`язку з неможливістю виконання.

Висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, незастосовний у справі № 233/2021/199, оскільки у цих справах відмінні предмети спору, підстави позовів і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову.

17 березня 2020 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у частині вирішення первісного позову й ухвалити у цій частині нове рішення – про задоволення позову. Скаржиться на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

11 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так:

13.1.    Необхідно відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19. Його слід уточнити, вказавши, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України)) у разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий тільки за встановлення того, що висновок Верховного Суду про застосування норми права, який особа зазначила у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що є подібними, та якщо відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

13.2.    Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, якими мотивує доводи касаційної скарги позивач, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 233/2021/19.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України) у разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий лише за встановлення того, що висновок Верховного Суду про застосування норми права, який особа згадала у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що є подібними, та якщо відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось;такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

25.        Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

26.        З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші – додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

27.        Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти):

27.1.    Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах.

27.2.    Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об`єктний критерій. Наприклад, у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, вирішуючи питання невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у порівнюваних справах № 6-52цс14, № 6-535цс15 і № 916/2129/15 об`єктами спору були нежилі приміщення, а не земельні ділянки, як у справі № 522/2201/15-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду вказала, що означена відмінність в об`єктах спору не означає неподібність спірних правовідносин у зазначених справах, бо і нежилі приміщення, і земельні ділянки є нерухомим майном, щодо якого приписи ЦК України про позовну давність і про витребування майна з чужого незаконного володіння мають діяти однаково.

28.        Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього).

29.        Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України) була би вкрай обмеженою та не відповідала би ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

31.        Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, – суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

69. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що пункт 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) слід застосувати з огляду на пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, теж є необґрунтованим. Постанови пленумів судів касаційної інстанції та Верховного Суду України не є правотворчими чи правозастосовними актами. Вони не встановлюють, не змінюють, не припиняють норм права та не є актами інтерпретації цих норм, визначеними чинним законодавством. Тому суди не мають вказані постанови враховувати.