admin
Правові відносини через призму християнської доктрини
Упродовж багатовікової історії свого розвитку людство сформулювало значну кількість морально-духовних цінностей, які є основою життєдіяльності homo sapiens незалежно від національності, раси, матеріального стану, політичних уподобань тощо. Вони зафіксовані як постулати, догматичні вимоги, норми поведінки кожної людини не лише в нормативно-правових актах, а й фактично у всіх релігійних збірниках (Біблії, Корані, Талмуді, Законах Ману, Сунні та інших).
Понятійна основа
Для нашого суспільства важливе значення має християнська доктрина (вчення) як сукупність моральних принципів, постанов, поглядів, що містяться в Біблії, папських енциклах, Томосі про автокефалію Православної церкви України (Указі предстоятеля православної церкви щодо церковного устрою в Україні) та інших документах релігійного значення. Біблійські тексти з визначенням норм бажаної поведінки людини є важливим джерелом пізнання сутності суспільних (у тому числі й правових) відносин і мають бути предметом спеціального дослідження юридичною наукою. Розглянемо деякі основні поняття й положення Біблії, які, на наш погляд, найбільше стосуються правових відносин.
Релігійні норми — це елементарні норми людських взаємовідносин, джерело Божої і людської мудрості, що встановлюють певні канонічні вимоги для вірую-чих у ставленні до Бога, Церкви, відносинах людини з людиною, людини із суспільством. Такі норми не є загальнообов’язковими для виконання й не забезпечені примусовою силою держави. У теократичних державах релігійні норми мають силу закону, є джерелом права і, відповідно, стають правовими, взаємодія з якими забезпечує нормальне існування суспільства. У багатьох випадках норми права, моралі і релігії співпадають між собою, засуджуючи такі небезпечні явища, як крадіжки, вбивства, порушення прав людини тощо.
Взаємодія права з релігією: регулювання
В Україні взаємодія права з релігією врегульована шляхом конституційного визнання свободи світогляду і віросповідування, відокремлення церкви і релігійних організацій від держави (стаття 35 Конститу-ції України), Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 2673–VІІІ від 23 квітня 1991 року в редакції 17.01.2019 року.
Релігійні норми як спосіб первинної соціальної регуляції забезпечують людину комплексом цінносних орієнтацій, вони є стабільно непорушними, запобігають моральному знеціненню людської гідності і деградації людини.
Ототожнення права з релігією, Вищим Розумом почалося ще за часів Аристотеля. Подальші вчення про державу і право (Аврелій, Августин, Фома Аквинський та інші) розвинули це ототожнення й висловлювали погляди, згідно яких порядок світських держав має базуватися на ідеях Божественної справедливості, правилах Вищого Розуму, які є законами вічного права. Людські закони, на їх думку, є непостійними, випадковими, такими, що часто змінюються й не виконуються.
Частина християнської доктрини, що стосується правил поведінки людини, її взаємовідносин із суспільством має назву Право справедливості. Це правила поведінки, встановлені Богом, ідеальна модель взаємовідносин людини з Богом, людини з людиною. Моделі даного права зафіксовані в Біблії — законі Божому, норми якого схожі на норми по-зитивного права і мають найвищу нормативність. Головною вимогою релігійних норм до людини є її обов’язок виконувати Божі заповіді (Його Закони), тобто те, що записано в Біблії. Любов до Бога — це і є виконання Його заповідей: «Хто любить Мене, той дотримує Слово Моє» (Іоан. 14:23). На присутність даної заповіді (у неявному вигляді) свідчить зміст статті 68 Конституції України, де, як сказано в Преамбулі до неї йдеться: «… усвідомлю ючи відповідальність перед Богом, власною совістю…» «Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України…».
Правила поведінки
У Старому Заповіті сформульовано правила поведінки, котрі мають всі ознаки юридичних норм — кримінально-правових, цивільно-правових, адміністра-тивно-правових та процесуальних. Не випадково один із розділів Біблії євреї назвали То-рою (законом). Старозаповітні норми встановлювали відпові-дальність за злочин проти осо-би, приватної власності (до якої належали і раби) й релігії.
Створивши за своїм образом і подобою людину, Бог, згід-но Святому Писанню, надав їй фактично необмежені права в пануванні «над рибою, птаством небесним, і над скотиною, і над усяким звірем, і над усяким гадом, що повзає по землі (Перша книга Мойсея, Гл. 1, ст. 26). Але невдовзі Бог добре продумав і покарання за недотримання його заповідей. Коли жінка піддалася хитрій спокусі змія з’їсти плод з райського дерева, а вона спокусила на це чоловіка, то Бог покарав їх усіх трьох. Адже Бог забороняв їсти плод з дерева, що серед раю «… не їжте з його, ані доторкатиметесь до нього, а то помрете» (Книга Перша Мойсея. Гл. 3, ст. 2–5). Кара за порушен-ня цього припису Богом призна-чена така:
1) Змію — «За те, що вдіяв таке, проклят єси між усіма скотами, між усім звір’єм половим. Лазитимеш поповзи, човгатимеш на грудях своїх і на череві ходитимеш, і їстимеш землю по всі дні життя тового»;
2) Жінці — «Наготую тобі муки у вагоніннях твоїх; мучившись роджатимеш діти, а до мужа твого пориватиме тебе, він же панувати над тобою»;
3) Чоловікові — «… проклята земля задля тебе; в печалі і тузі харчуватимешся з неї по всі дні життя твого». «У поті лиця твого їстимеш хліб твій, аж покіль не вернешся в землю, що з неї й узято тебе. Земля бо єси і землею візьмешся». (Перша книга Мой-сея. Глава 3, ст. 13, 14, 15, 16).
Закон Христа (Новий За-повіт) не порушує попередній Закон (Старий Заповіт), а є, по-перше, описанням його реалізації (виконання), а по-друге — Новий Заповіт значно підвищує моральні вимоги до поведінки людей та їх вчинків. Християнські норми проголошують, що «кожна людина, яка коли-небудь жила, вчинила гріх» (Римлянам 3:23). Тому «Внаслідок нашого гріха всі ми заслуговуємо Божого засудження» (Іоанна 3:18,36).
Біблія надає великого значення проблемам судочинства. У перших її книжках, Старому Заповіті, простежується тенденція інтерпретації ролі правителя в державі як судді (наприклад, книга «Суддів Ізраїлевих»), посередника в разі конфлікту в суспільстві. Ця інтерпретація цікава тим, що передбачає мож-ливість повної свободи людини, яка має право займатися будь-якою працею, зокрема торгівлею. Посадовці жодним чином не втручаються у справи людей (крім, можливо, стягування податків); державна ж влада виконує роль «нічного сторожа». Вона ніби дрімає, втручається лише в разі конфліктів, спорів, порушення правди або добра. До законослухняності закликають такі рядки Святого писання: «Не заздрі тим, хто чинить беззаконня», «Беззаконники всі будуть знищені» (Псалтир, ст. 24, 25). Нечестиви мають бути гуманістичними у ставленні до людини: «Невже не заспокояться ті, хто чинить беззаконня, з’їдає народ мій, як їдять хліб? Бог відплатить за зло ворогам моїм; істиною твоєю знищи їх» (Псалтир, ст. 37).
Справедливість покарання
Біблія засуджує несправедливих суддів: «…а ненавидять обвинуваченого у воротах і цураються того, хто каже правду, о ви, ті, хто суд перетворює на отруту і правду звалює на землю!» (Амос, 5:7, 10). Біблейські приписи встановлюють відповідальність за несправедливе правосуддя (Амос, 5:11, 14; Ієремія 7:5).
У Біблії зустрічаються застереження про покарання порушників будь-якого Божого веління й обіцянка Божих милостей усім, хто їх неухильно дотримується («Виконуйте настанови мої і бережіть закони мої, і виконуйте їх, і будете жити спокійно на землі. І буде земля давати плід свій, і будете їсти доситу, і будете жити спокійно на ній» (Лев., 25–19).
Новий Заповіт обіцяє довічне життя тим, хто дотримується заповіді «не вбивай, не прилюбодійствуй, не вкради, поважай батька і матір, поважай ближньо-го твого, як самого себе» (Матф., 19:18–19). До пекла потраплять всі ті, хто скоїв убивство, блуд, крадіжку, лихоїмство, надлишок у житті, пиячив, а також той, хто любить і чинить неправду (Гал., 5:19–21; Пет., 4:3–5).
У главі 19 П’ятої книги Мойсея йдеться про покарання осіб, що вчинили навмисне або ненавмисне вбивство людини. Зокрема, якщо «Той, хто вбив ближнього свого ненароком і без ненависті до нього вперше» не може бути засуджений до смерті. Далі наведено досить яскравий на той час приклад: «Як хто прийде з ближнім своїм у гай рубати дерево, а залізо ізскочить з топорища та й влучить ближнього так, що той умре, то такий нехай втікає до одного з міст, щоб остатись живим».
Одинадцята заповідь цієї Глави передбачає покарання за навмисне вбивство: «Коли ж чоловік ненавидить ближнього свого, і засяде на його і напавши поб’є його так, що той помре, і коли він утече…, то його треба віддати в руки кровомесника на смерть». Далі засуджуються лжесвідки в таких справах: «А судді нехай розберуть добре, як же свідок сей криво свідчив і лживо говорив проти брата свого». Лжесвідки за змістом заповіді також підлягають покаранню, щоб «викорінювати зло зміж людей твоїх». «А другі почують і побачать та й не робитимуть вже такого подлого вчинку серед вас».
Підсумком і заповіддю для правосуддя дана Глава завершується таким змістом: «Око ж твоє нехай не щадить такого: життє за життє, око за око, зуб за зуб, рука за руку, нога за ногу».(Святе письмо Старого і Нового заповіту. — Відень, 1903// Перек-лад П. О. Куліша, І. С. Левиць-кого і Пулюя. — Глава 19. 4, 5, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 20, 21).
Біблейські заповіді мають настанови, згідно з якими судді зобов’язані об’єктивно вирішувати судові справи. Зокрема, є такі приписи: «Коли буде сварка між людьми і коли вони прийдуть до суду і стануть судити їх, то нехай праведного оправдають, а винуватого осудять».
Наступні дві заповіді стосуються безпосередньо міри покарання: «І коли винуватий заслужить на кару тілесну, то нехай звелить суддя положити його і скарати його на тілі перед своїми очима, відповідно провини його». Ця заповідь, як і наступна, безумовно, суперечать принципам гуманізму і може принизити людську гідність. Далі хоч і конкретизується обсяг тілесного покарання шляхом обмеження кількості ударів винуватцю, однак ні світський (державний) суд, ані церковний суд не мають права застосовувати його згідно чинного законодавства. А звучить дана заповідь наступним чином: «Сорок раз ударити його можна і не більше; щоб як битимете його більше раз над це, то брат твій буде принижений перед очима твоїми». (Книга п’ята Мойсея, Гл. 25, ст. 1, 2, 3).
Страшний суд і висновки
Останнім судом для всього людства, згідно вчення Ісуса Христа, буде Страшний суд, Великим і страшним стане цей день для кожного з нас. Тому і суд цей зветься Страшним, оскільки відкритими стануть перед усіма наші справи, слова та найпотаємніші думки і бажання. Тоді вже не матимуть значення ані касаційні, ані апеляційні судові інстанції, адже Суд Божий праведний, і кожний отримає по справах своїх.
Системне тлумачення релігійних норм свідчить, що взаємо дія релігійних і правових норм має важливе значення для дотримання нормального пра-вопорядку в суспільстві, формує високу духовність і моральність людини. Не всі суспільні відносини потребуть правового регулювання, оскільки регулятивну властивість мають інші соціальні норми, зокрема, релігійні. Останнім притаманна універсальність, проте вони спроможні надати лише моральну оцінку відносинам у сфері цивільних, сімейних, господарських відносин, забезпеченні правопорядку. Ці сфери потребують наявності спеціальних правових норм, що визначають конкретну модель відносин і санкції за невиконання їх або порушення. На основі зазначеного взаємозв’язку можна виокремити три способи (різновиди) врегулювання суспільних відносин: 1) фактично врегульовані нормами права (тільки ними) і не потребують підтрим-ки інших соціальних норм; 2) врегульовані нормами права, але об’єктивно потребують підтримки іншими соціальними нормами; 3) за сприятливих со-ціальних та політико-правових умов на певному етапі розвитку суспільства можуть бути врегульовані не правовими, а іншими (зокрема, релігійними) соціальними нормами.
Науково доведено, що взаємна злагода між соціальними нор-мами створює сприятливі умови для реалізації правових норм. Багатовікова історія свідчить, що жодна держава, жоден пануючий клас був не в змозі забезпечити правопорядок і владу лише жорстокими законами та примусом фізичного порядку. І це треба пам’ятати.
Валентин Головченко, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України
Джерело: ЮВУ
Коментарі
Loading…