Про геополітичних наслідки рішення Джозефа Байдена щодо Афганістану

У своєму виступі президент США Дж. Байдена щодо подій в Афганстаніповідомив, що завершення місії в Афганістані, є дуже важливою подією, що виходить за межі однієї країни. Висунуті Байденом тези можуть означати фундаментальну зміну зовнішньополітичної парадигми в політиці США.
По-перше, заява, що американці не займаються «nation building» – «будівництвом держави», а лише проводять антитерористичну операцію, знаменує відмова США від зміни режимів в інтересах просування демократичних інститутів і цінностей. Це практичне втілення усвідомлення американцями, що в країнах цього регіону, таких як Ірак і Афганістан, джерелом легітимності в очах суспільства є не “демократичні вибори», а «справедливе представництво» тих чи інших груп населення в органах влади.

По-друге, Байден чітко позначив, що американцям потрібно не військову присутність і базування в «тривожних» країнах, а успішні контртерористичні операції.

По-третє, виведення військ з Афганістану і відсутність заходів по стримуванню талібів (заборонених в РФ) були обумовлені небажанням ризикувати життями американських солдатів на тлі втечі з Кабула політичної еліти країни і мовчазного саботажу з боку афганської армії.

До речі, Байден три тижні тому відзначав, що формування талібів налічують 75 тис. Осіб, а навчена і екіпірована США армія уряду Афганістану – 300 тис. чоловік. При цьому в розпорядженні афганських військових була ще й авіація. Чого не було у талібів. І якщо ця армія не захотіла боротися з противником, чому це повинні були робити американці?

По-четверте, представляється досить імовірним, що «казус Афганістану» цілком логічно вписується в нову зовнішньополітичну і геополітичну стратегію Байдена. Головний противник – Китай. Другий, з відставанням по грізності в рази, – Росія. США не потрібна близькосхідна нафта. Стало бути, не так вже й важливо, хто знаходиться при владі в країнах регіону. Далі. «Талібан» (*) на відміну від «Аль-Каїди» (*) (заборонена в РФ) ніколи не планував теракти на території США. «Талібан» завжди був стурбований ісламізації своєї власної країни. Стало бути, він не є терористичною загрозою на території США. А порушення прав людини, громадянських свобод і пригнічення жінок – хоч і не дуже приємна реальність, але віддалена від Вашингтона на тисячі миль. Можна пережити.

І ось в цій своїй новій регіональній цивілізаційної визначеності США залишають «Талібан» в спокої. Цей спокій може бути, умовно кажучи, з національною специфікою шаріатізаціі повсякденному житті. А може бути і транскордонної моделлю організації сучасного мусульманського суспільства. І тут банально приходять на розум і центральноазіатські країни, і Синьцзян в Китаї. Природна чарівність ортодоксальної доктрини з антикорупційним пафосом легко формує армії прихильників і адептів по різні боки кордону.

У цьому випадку США створюють серйозні потенційні загрози національній безпеці і Китаю, і Росії. Без активних дій і значних військових витрат. А ось КНР і РФ повинні будуть розщедритися, як і інші країни ОДКБ і ШОС.

І тоді Вашингтон може з задоволенням спостерігати, як потьмяніють загрози для КНР, що йдуть від Гонконгу, Тайваню і регіону Південно-Китайського моря, а для РФ – йдуть від України і країн Балтії.

НАТО в афганській місії провалилося повністю. Без американського лідерства Альянс виявився «паперовим шакалом». З іншого боку, сьогодні все турбувалися формальними договорами з НАТО, що забезпечують захист. Адже за поняттями все виявилося хитко і умовно. Ніяких зобов’язань ні перед ким.

Перераховані обставини, на мій погляд, безумовно, є підтвердженням вихідного тези про принципову важливість вчорашнього виступу президента США Дж. Байдена з приводу завершення місії в Афганістані.

І замість того, щоб улюлюкати і шукати аналогії з втечею американців з Сайгона, необхідно всебічно і глибоко проаналізувати масштаби наслідків цих рішень американського президента для Росії.

«Тріумфальна хода» американської демократії по всьому світу, судячи з усього, зупинилося. Всім народам, здається, дається право на необмежену домашнє насильство, реакцію і регрес.

Запублікаціями у ЗМІ