Пять полемічних тез про те чи варто контактувати з російським керівництвом. ВІдповідь на статтю Д. Медведева “Почему бессмысленны контакты с нынешним украинским руководством. Пять коротких полемических тезисов”.

В газеті “КоммерсантЪ” №184/П от 11.10.2021, на стр. 3 російський високопосадовець Дмитро Медведев, надрукував свою статтю “Почему бессмысленны контакты с нынешним украинским руководством. Пять коротких полемических тезисов”. Друкувати цей грязний опус повністю не має сенсу. Чесно кажучи стаття В. Путіна “Об историческом единстве русских и украинцев” виглядає просто вівцєю порівняно з вовчим оскалом Д. Медведева.  Тому тезово можна відповісти росйському політику наступне.

1. Про пошук “своїй ідентичності”, що ми не маємо “ніякої стійкої самоідентифікації”. Абсолютна брехня. З історією сьогодення у юриста-політика не склалося. Про це навіть не варто полемізувати, адже етнічна ідентифікація не самоціль, а результат політичної діяльності держави і українського народу. До речи в Українській конституції акцентовано на “зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджено європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України”. Отже треба читати Основний закон нашої держави. А також памятати про те, як проросійські найманці та прислужники паспортизували населення Криму та Донбасу. А на останніх виборах до Держдуми це населення голосувало за прикормлених ватажків.
2. Про “абсолютну несамостійність українців”. Він натякає, що про це вже багато сказано і написано, в тому числі у відомій статті В. В. Путіна. Ніби наша країна знаходиться під прямим іноземним управлінням. “Причому управління це набагато жорсткіше, ніж взаємодія СРСР з окремими соціалістичними країнами в певний період. СРСР давав достатній простір в формуванні внутрішньої політики своїм геополітичним союзникам, розуміючи, що інакше це може закінчитися трагічними подіями типу угорських виступів в 1956 році або Празької весни 1968 року. Проста прагматична логіка”.                                Як раз логіка і історія тут не до чого. Або як кажуть розумні люди історичні і логічні підходи не сходяться. Але разом вони точно свідчать про потопляння в крові угорських та чеських виступів радянськими війсками. Щодо зовнішньої залежності України, то це питання, на яке відповідь точно не треба шукати у російських джерелах. Адже зовнішній курс нашої держави, стан економіки, фінансів, соціальної сфери, війська утримується багато в чому за рахунок розвитку національної економіки та взаємодії з МВФ, Світовим банком, європейськими та амеріканськими партнерами. Відкрите суспільство та економіка без партнерства не можливе. Адже вони тримаються не за рахунок нафти, газу та хищницької експлуатації природних ресурсів, а за рахунок інвестицій, збільшення товарообігу, ощадливого енерговикористання.
3. Щодо того, що на “чолі України стоять слабкі люди, які прагнуть тільки до того, щоб набити свої кишені. Причому бажано, на всякий випадок, зберігши гроші в закордонному офшорі. Багатьох з них ми непогано знаємо. Лідера, який міг би пожертвувати собою заради України, а не намагатися монетизувати своє перебування при владі, не було, немає і, схоже, поки не буде”.                                                                                                  Ні, “шановний” Дмитро Анатолієвич. З нашим керівництвом ми розберемося. Бо в нас справжня, а не картинна свобода слова. І ми знаємо чим воно, наше керівництво, дихає, і чи заслуговує на повагу чи на критику.   Події останніх днів ввійдуть в історію сьогодення і просканують нашу пам’ять на багато років вперед. Суть сказаного: ми бажаємо вчити і враховувати уроки історії, адже в протилежному випадку вона, наша історія, нас провчить. Від проблем і складнощів в економіці,  культурі, викликів, що стоять перед правовою системою, правовою освітою, й перед багато іншого, що нас оточує. І лише інформація про це не так важлива. Важлива активна, а не  спостережна  позиція, вживання критичного, а не спекулятивного чи вибіркового мисленням. Чим ми в основному і займаємося. Критичне ставлення до дій політичного керівництва зашкалює. І ніхто не робить з цього трагедії. Трагедія лише в тому, що окремі представники політичної еліти вдаються до дій, які прописані в Кримінальному кодексі України. За що врешті решт отримають по “заслугам”.
4. Про “безглуздість і навіть шкідливість відносин з нинішніми керівниками України полягає ще й в тому, що на чолі цієї країни стоять неосвічені і необов’язкові люди. Вони постійно змінюють позицію на догоду своїм заокеанським господарям і політичній кон’юнктурі. Так вони розуміють мистецтво дипломатії.”                                                                                      Нічого тут фантазувати не треба. Мистецтво дипломатії як раз і полягає у вмінні балансувати на межи позаможливим, залучати численних прихільників до міжнародних форумів, на кшталт “Кримської платформи”, кваліфікованої Д. Медведевим як “дебільний” документ. Дійсна проукраїнска позіція полагіє у вимозі не спекулятивних, а прагматичних змін у Мінських домовленостях і системному проведені зустрічей Норманського формату. Щодо врахування політичної конюктури, то нам до російського досвіду ще далеко. Пригадаймо Будапештський Меморандум 1994 року, згідно з яким РФ, зокрема була зобов’язана:                                                                                              поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони  України;                                          утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності/політичної незалежності України                                                                                           ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти неї, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН;                                                                утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, отримати будь-які переваги;                                                                                                                                      домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії чи об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;                                                                                                                                не застосовувати ядерну зброю проти України, крім випадку нападу на них самих, їхні та підопічні території, збройні сили, їхніх союзників;                                                                      проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань.                                                                                                          Короткою виявилася пам’ять у важкоговика росіського істеблишмента. Зайняття спортом не допомогли.
5.  Ну і на останок. Про головне питання: “що робити в цій ситуації? А нічого. Дочекатися появи на Україні розумного керівництва”.                                                                                  Так, автор статті є юристом-цивілістом, політиком, вченим, викладачем; він дійсно дивна людина, а ще ж і науковою діяльністю займався. І де: в славетній пітерській школі. Навіть кандидатську дисертацію захистив: «Проблемы реализации гражданской правосубъектности государственного предприятия»; був в складі авторів трёхтомного підручника «Гражданское право» за редакцією поважних А. П. Сергеева и Ю. К. Толстого. Опікуєтся центром “Сколково”. Загалом хороша ж справа. Чого вам треба від України. Не має терплячки та політичної волі жити в симетричних з українською державою відносинах, то ж і чекайте. А ми будемо працювати на майбутнє, на створення цівілізованої держави і громадянського миру та торувати свій шлях так і туди, як це прописано в нашій Конституції. Віктор Ковальський