Питання щодо визнання договорів відчуження нерухомого майна неукладеними / недійсними розглянули в межах чергового засідання робочої групи НКР при ВС

Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях формує правові підходи стосовно визнання дійсності / недійсності правочинів і має забезпечити єдність та сталість судової практики. В судах є різні підходи до вирішення цього питання. Враховуючи це, судді Великої Палати Верховного Суду ініціювали обговорення із членами Науково-консультативної ради при ВС питання про окремі аспекти захисту цивільних прав та правових наслідків недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

Про це зауважив вчений секретар Науково-консультативної ради при Верховному Суді, суддя Великої Палати ВС Олег Ткачук під час засідання робочої групи НКР при ВС. Він запропонував зосередитися на обговоренні доктринальних підходів до кваліфікації правочинів, котрі мають дефект волі або ж дефект форми.

Деталізуючи тематику обговорення, суддя Великої Палати ВС Сергій Погрібний пояснив, що до 2020 року відповідна практика Верховного Суду України та згодом Верховного Суду була сталою. Зокрема, правочини щодо незаконного відчуження нерухомого майна від імені його власника та на підставі підроблених документів судами кваліфікувалися переважно як недійсні. У 2020 році ВП ВС сформулювала інший підхід, згідно з яким суд, зокрема, має констатувати, що подібні договори є неукладеними. Тож застосування різних підходів до вирішення таких спорів у практиці українських судів стало поштовхом для повернення до дискусії та уніфікації практики. Насамперед це стосується ситуації, коли згадані договори містять усі істотні умови, їх посвідчено нотаріально та проведено державну реєстрацію прав на нерухомість, проте підписи в договорах підроблено.

Голова Касаційного господарського суду у складі ВС Лариса Рогач наголосила, що будь-який відступ від позиції ВП ВС має бути зваженим та обґрунтованим. Голова КГС ВС нагадала, що у ст. 202 ЦК України правочин тлумачиться саме як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, тому в межах дискусії важливою є думка науковців щодо співвідношення правочину як дії та правочину як форми.

Лариса Рогач зауважила, що оскільки ЦК України регулює саме ті правовідносини, які узгоджуються з положеннями цього Кодексу, то постає питання: «Чи доцільно розглядати фальсифікований, підроблений договір, вирішуючи питання щодо його недійсності, з точки зору його відповідності приписам ЦК України?».

Погоджуючись зі словами Лариси Рогач, доктор юридичних наук Олексій Кот зазначив, що в запропонованій до обговорення ситуації йдеться про фальсифікований договір. Процес укладення договору необхідно розглядати в динаміці та на самому початку відповісти на питання, чи учасником правочину був належний суб’єкт, волевиявлення якого відповідало його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Як вказав Олексій Кот, особа, яка сфальсифікувала договір, не може вважатися належним суб’єктом, яким є власник нерухомого майна. У такому договорі немає ознаки, передбаченої ст. 203 Кодексу, яка є умовою дійсності договору, а отже не можна переходити до етапу визнання договору неукладеним. На переконання науковця, в обговорюваній ситуації має йтися про недійсність фіктивного договору.

Д. ю. н. Володимир Устименко, розглядаючи власне конструкцію правочину відповідно до ст. 202 ЦК України, звернув увагу на те, що для правочину як дії обов’язковими мають бути такі елементи, як воля та волевиявлення. Лише за умови їх існування можна говорити про наявність правочину. У цьому ж випадку договір був сфальсифікований, тож він є неукладеним, бо сторони в цьому договорі не було та, відповідно, не було її волі та волевиявлення.

Натомість, на думку д. ю. н. Інни Спасибо-Фатєєвої, розширювати ареол правочинів, які визнаються неукладеними, небезпечно. Якщо йдеться про нотаріальне посвідчення договору з виявленням помилок, то такий правочин належить до категорії нікчемних.

Д. ю. н. Володимир Коссак зауважив, що договір, як і будь-який правочин, треба розглядати як підставу виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов’язків і як юридичний факт, бо будь-які правовідносини виникають на підставі юридичного факту. Для правочину як юридичного факту важливо, щоб воля і волевиявлення учасника правочину збігалися. На переконання науковця, у запропонованій фабулі відсутній юридичний факт, який би був підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. У такій ситуації потрібно звертатися до вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 1212 ЦК України).

На критерії необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, яка вчиняє правочин (ч. 2 ст. 203 ЦК України), зупинився д. ю. н. Андрій Омельченко. Він зазначив, що в цьому випадку особа, яка вчинила правочин, не мала належного обсягу цивільної дієздатності. Унаслідок дії особи, яка уклала цей правочин, не маючи на те належного обсягу цивільної дієздатності, відбулося незаконне заволодіння об’єктом нерухомості власника, тому, на думку Андрія Омельченка, відповідний правочин порушує публічний порядок і відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Д. ю. н. Віталій Олюха вказав, що ч. 4 ст. 202 ЦК України визначає, що дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. «В обговорюваній ситуації не можна казати, що відбувся двосторонній правочин, отже договір не був укладеним узагалі, його не існує як юридичного факту», – зауважив він. А кандидат юридичних наук Михайло Хоменко додав, що, на його думку, ст. 203 ЦК України – це правовий інструмент, який застосовується вже за наявності правочину як юридичного факту. Натомість в окресленій ситуації відсутній один з елементів правовідносин – суб’єкт. Тому в такому випадку правочин відсутній як юридичний факт, отже його взагалі не можна перевіряти на відповідність приписам, передбаченим у ст. 203 ЦК України.

Також, на думку д. ю. н. Марини Великанової, в конкретній ситуації, запропонованій до обговорення, про неукладеність договору говорити зарано, тому що не було власне волі та волевиявлення суб’єкта на вчинення правочину.

Суддя ВС у Касаційному цивільному суді Василь Крат пояснив, що чинна редакція ЦК не містить таких конструкцій, як «підроблений договір», «неукладеність договору» тощо. Схожих конструкцій немає і в європейських правопорядках. У подібних ситуаціях застосовується конструкція недійсності, різновидами якої є оспорюваність і нікчемність.

Тому, як акцентував суддя, вирішуючи обговорювану ситуацію, не можна говорити ні про неукладеність, ні про «юридичне ніщо», ні про інші подібні конструкції, не закріплені в ЦК України. На думку Василя Крата, договір купівлі-продажу нерухомості в разі, коли підпис сторони договору є підробленим, проте його нотаріально посвідчено та проведено державну реєстрацію прав на нерухомість, на підставі ч. 1 ст. 220 ЦК України варто кваліфікувати як нікчемний.

В обговоренні також узяли участь д. ю. н. Віталій Махінчук, к. ю. н. Юрій Мица, к. ю. н. Віктор Смородинський, д. ю. н. Олександр Бірюков, д. ю. н. Володимир Примак, к. ю. н. Вадим Беляневич, Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич і судді Великої Палати ВС Ольга Ступак та Олександр Банасько.

Джерело:

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1710299/