“Русофобія” як аргумент РФ для геноциду: виступ Тімоті Снайдера на Радбезі ООН

Пані та панове, я виступаю перед вами як історик регіону, як історик Східної Європи – і особливо як історик масових вбивств і політичних звірств. Вдячний, що мене попросили проінформувати вас про використання терміну “русофобія” російськими державними діячами. Вважаю, що така дискусія може трохи прояснити характер російської агресивної війни в Україні та незаконної окупації Росією української території. Буду говорити коротко й обмежуся двома тезами.

Моя перша теза: заподіяна росіянам і російській культурі шкода є насамперед результатом політики Російської Федерації. Якщо нас турбує шкода, заподіяна росіянам і російській культурі, то нас має турбувати політика російської держави.

Моя друга теза: термін “русофобія”, який ми сьогодні обговорюємо, використовується під час цієї війни як форма імперської пропаганди, в якій агресор претендує на роль жертви. Протягом минулого року вона слугувала виправданням воєнних злочинів Росії в Україні.

Дозвольте мені почати з першого пункту. Засновком, коли ми говоримо про “русофобію”, є те, що ми стурбовані заподіяною росіянам шкодою. Це засновок, який я, звичайно, поділяю. Я поділяю стурбованість щодо росіян. Я поділяю стурбованість щодо російської культури. Тож згадаймо події минулого року, які завдали найбільшої шкоди росіянам і російській культурі. Назву коротко десять із них.

1. Примушування найбільш творчих і продуктивних росіян емігрувати. Російське вторгнення в Україну призвело до того, що близько 750 тисяч росіян покинули Росію, в тому числі деякі з найбільш творчих і продуктивних людей. Це непоправна шкода для російської культури – і вона є результатом російської політики.
2. Знищення незалежної російської журналістики, щоб росіяни не могли пізнавати світ навколо себе. Це теж російська політика, яка завдає непоправної шкоди російській культурі.
3. Загальна цензура і придушення свободи слова в Росії. В Україні ви можете говорити що завгодно російською чи українською мовами. У Росії ви цього не можете.

Якщо ви станете в Росії з плакатом “ні війні” – вас заарештують і, найімовірніше, ув’язнять. Якщо ви станете в Україні з плакатом “ні війні”, незалежно від того, якою мовою він написаний, з вами нічого не станеться. Росія – країна однієї державної мови, де ви мало що можете сказати. Україна – країна двох мов, де ви можете говорити, що хочете.

Коли я відвідую Україну, люди повідомляють мені про російські воєнні злочини обома мовами, українською або російською, як їм зручніше.

1. Атака на російську культуру шляхом цензури шкільних підручників, ослаблення вітчизняних російських культурних інституцій, знищення музеїв та неурядових організацій, що займаються російською історією. Усе це – російська політика.
2. Спотворення пам’яті про Велику вітчизняну війну шляхом ведення загарбницьких війн у 2014 та 2022 роках, тим самим позбавлення цієї спадщини всіх майбутніх поколінь росіян. Це російська політика. Вона завдала великої шкоди російській культурі.
3. Приниження російської культури в усьому світі й кінець того, що раніше називали “русский мир” (російський світ) за кордоном. Колись в Україні багато людей почувалися дружніми до Росії та російської культури. Цьому поклали край два російські вторгнення. Ці вторгнення були російською державною політикою.
4. Масові вбивства російськомовних в Україні. Російська агресивна війна в Україні на нинішній день вбила більше російськомовних, ніж будь-яка інша акція.
5. Вторгнення Росії в Україну призвело до масової загибелі російських громадян, які воюють як солдати в її агресивній війні. Близько 200 тисяч росіян загинули або були покалічені. Це, звичайно, просто російська політика. Це російська політика – посилати молодих росіян гинути в Україні.
6. Воєнні злочини, травми та почуття провини. Ця війна означає, що покоління молодих росіян (тих, хто виживе) буде причетне до воєнних злочинів – і до кінця свого життя житиме з травмою і почуттям провини. Це велика шкода для російської культури.

Уся ця шкода росіянам і російській культурі була завдана самим російським урядом, здебільшого протягом минулого року. Тож якби ми були щиро стурбовані шкодою щодо росіян – то ось речі, про які ми мали б подумати. Але, мабуть, найгірша російська політика щодо росіян – оця остання:

1. Постійне виховання або навчання росіян у вірі в те, що геноцид є нормальним явищем.

Ми бачимо це в неодноразових заявах президента Росії про те, що України не існує.

Ми бачимо це у фантазіях на тему геноциду в російських державних засобах масової інформації.

Ми бачимо це в тому, що протягом року державне телебачення щодня охоплює мільйони чи десятки мільйонів російських громадян.

Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців як нечисть.

Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців як паразитів.

Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців як глистів. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців як сатаністів чи упирів.

Ми бачимо це, коли російське державне телебачення проголошує, що українських дітей треба топити.

Ми бачимо це, коли російське державне телебачення проголошує, що українські будинки треба палити разом із людьми в них.

Ми бачимо це, коли на російському державному телебаченні з’являється хтось і каже: “Їх взагалі не повинно бути. Їх треба розстрілювати”.

Ми бачимо це, коли хтось з’являється на російському державному телебаченні і, маючи на увазі всіх українців, каже: “Ми вб’ємо один мільйон, ми вб’ємо п’ять мільйонів, ми можемо знищити всіх вас”.

Але ж якби ми були щиро стурбовані завданою росіянам шкодою, то нас турбувало б те, що російська політика робить із росіянами. Твердження, що українці є “русофобами” – це ще один елемент розпалювання ненависті на російському державному телебаченні. Оті згадані тези про українців у російських ЗМІ переплітаються з твердженням, що українці є русофобами. Так, наприклад, у заяві на російському державному телебаченні, де ведучий запропонував знищити всіх українців, його аргументація полягала в тому, що їх усіх слід знищити, оскільки вони проявляють “русофобію”.

Твердження, що українців треба вбивати, бо вони мають психічну хворобу, відому як “русофобія”, шкідливе для росіян, бо воно виховує їх у дусі геноциду. Але, звичайно, таке твердження значно гірше для українців.

Це підводить мене до другої тези. Термін “русофобія” – це риторична стратегія, відома нам з історії імперіалізму.

Коли імперія нападає – вона стверджує, що є жертвою. Риторику про те, що українці є якимись “русофобами”, російська держава використовує для виправдання агресивної війни. Мова дуже важлива. Але найбільше значення має контекст, у якому її застосовують. А це російське вторгнення в саму Україну, руйнування цілих українських міст, страта українських місцевих лідерів, примусова депортація українських дітей, переміщення майже половини українського населення, руйнування сотень лікарень і тисяч шкіл, навмисне знищення водо- і теплопостачання в зимовий період. Таким є контекст. Ось що насправді відбувається.

Термін “русофобія” використовується в цьому контексті, щоби просунути твердження, що імперська влада є жертвою – навіть якщо імперська влада, Росія, веде жорстоку війну. Це історично типова поведінка. Імперська влада дегуманізує справжню жертву і претендує на роль жертви. Коли жертва (в даному разі Україна) виступає проти того, щоб на неї нападали, щоб її вбивали, щоб її колонізували, – імперія каже, що бажання жертви, аби її залишити в спокої, є ірраціональним, є хворобою. Що це “фобія”.

Твердження, що жертви ірраціональні, що вони “фобічні”, що вони мають “фобію”, покликане відволікти від реального досвіду жертв у реальному світі – а це, звичайно, досвід агресії, війни та звірств. Термін “русофобія” – це імперська стратегія, яка має переключити тему з реальної агресивної війни на почуття агресора, таким чином усуваючи існування і досвід людей, яким завдано найбільшої шкоди. Імперіаліст каже: “Ми тут єдині люди. Ми – справжні жертви. І наші ображені почуття важать більше, ніж життя інших людей”.

Але ж воєнні злочини Росії в Україні можуть бути – і будуть – оцінені за українським законодавством (оскільки вони відбуваються на українській території) і за міжнародним правом. Неозброєним оком видно, що відбувається агресивна війна, злочини проти людяності та геноцид.

Застосування слова “русофобія” в цій ситуації, твердження про те, що українці психічно хворі, а не про те, що вони переживають звірство, є колоніальною риторикою. Це частина ширшої практики мови ненависті. Ось чому це засідання важливе: воно допомагає нам побачити російське розпалювання ненависті, що є геноцидом. Ідея про те, що українці мають хворобу під назвою “русофобія”, використовується як аргумент для їхнього знищення разом з аргументами про те, що вони є нечистю, паразитами, сатаністами тощо.

Видавати себе за жертву, хоча насправді ти є агресором, – це не захист. Це фактично частина злочину. Розпалювання ненависті, спрямована проти українців, не є частиною захисту Російської Федерації чи її громадян – це елемент злочинів, які скоюють російські громадяни на території України. У цьому сенсі російська держава, скликавши це засідання, знайшла новий спосіб зізнатися у воєнних злочинах. Дякую за увагу.

Джерело: https://texty.org.ua/fragments/