Щодо так званої “концепції оновлення Цивільного кодексу України”

Щодо так званої “концепції оновлення Цивільного кодексу України”

Олександр Ілларіонов

Старший науковий співробітник відділу проблем господарсько-правового забезпечення економічної безпеки держави Інституту економіко-правових досліджень НАН України

“Родила царица в ночь Не то сына, не то дочь; Не мышонка, не лягушку, А неведому зверюшку” (с) А.С. Пушкин, “Сказка о царе Салтане…”

5 січня 2021 р. в перший робочий день Р. Стефанчуком юридичну громадськість було одарено «Концепцією оновлення Цивільного кодексу України» під титулом «Рекодифікація цивільного законодавства України» (натяк на зв’язок з назвою Робочої групи). Цей твір складається з 128 сторінок і його можна вважати програмним документом агонії цивілістики – обставин, при яких їх адміністративно-посадові можливості знаходяться на пику (раніше необхідно було залучати усіляких посередників: від заступників міністра юстиції до менеджерів з варки кофе для масовки) і надають додаткових можливостей для реалізації кількох кроків: помста, власні амбіції та політичний заказ на деструкції у економічній системі України. Чому агонія? Така конфігурація «зірок» може вже й не повторитися з різних причин: від політичних до кадрових (попри величезну кількість спеціалістів, підготовлених за спеціальністю 12.00.03, справжніх фанатиків немає – більшість ходили за корочкою, де її було найпростіше отримати; а ідеологи декодифікації господарського законодавства та ревностні хранителі ідеї деформованого предмету цивільного права вже на межі власних можливостей).

Так історично склалося, що як тільки ми десь чуємо чи читаємо про рекодифікацію цивільного законодавства, повинні мати на увазі автоматичну декодифікацію законодавства господарського. Це вже аксіома (див., наприклад: Ілларіонов О.Ю. Рекодифікація = декодифікація? Ліга-Блоги. 24.07.2019. URL: https://blog.liga.net/user/aillarionov/article/34014). Звісно під оновленням положень ЦК слід розуміти прийняття його нової редакції, ідентичної до ЦК РФ (з книгами, гіпертрофованим предметом та усіма хворобами імперськості, авторитаризму та «паханату на чолі з Цивільним кодексом» за виразом відомого російського економіста та соціолога І.Є. Дискіна тощо; не в захваті від ЦК РФ і практики: за виразом С.В. Сарбаша, судді Вищого арбітражного суду РФ, «крупный бизнес пытается впихнуть в ГК даже то, что в него действительно сложно встроить»; в нашому ж випадку – олігархічні кола та їх обслуга). Цікавою є теза про «повернення до «первісної» редакції ЦК. Знов спостерігатимемо нарізання смужечок з ЦК РФ з наступним перекладом українською як при створенні сучасного ЦК України? При цьому, ділки від цивілістики наполегливо напускають пропагандистський туман щодо якоїсь адаптації з якимось європейським досвідом. В ЄС немає єдиної концепції цивільного права (як якогось там кодексу навіть на рівні концепції; всі спроби створити такий концепт кодексу наштовхувалися на неподоланні проблеми, які так і не вдалося вирішити; звісно, науковці з ЄС не знайомі з «викрутасами» та вершиною мислі вітчизняної цивілістики та не сприймають відповідний російський концепт, який нам пропонується до обговорення), – це теж аксіома. Цивільні відносини в ЄС залишені на «відкуп» кодексам окремих країн як регуляторам саме традиційних національно особливих відносин, які історично склалися між громадянами окремих країн. Звісно, процеси глобалізації поступово стирають такі особливості, але цей процес матиме тривалий плив. І коли ми чуємо, що треба адаптуватися до якихось цивілістичних традицій, то постає питання: до яких? Сприймемо французький аналог – ми стаємо французами? Чи німцями? (підозра, що все ж нас тягнуть на північ). Приведення вітчизняного ЦК до якихось стандартів чи удаваного «досвіду» ЄС є оманою юридичної громадськості та суспільства і є нічим іншим як підлаштуванням під тенденції реформування вітчизняного законодавства! Такою ж самою профанацією та окозамилюванням є «відкритість цивілістів до дискусії». Яка може бути дискусія, якщо основний постулат (забобон) вже сформульовано? (с. 7 «концепції» – системне оновлення Книги першої, як і ЦК України в цілому, можливе лише за умови скасування ГК України). Ну до цих месседжів нам не звикати. Тобто після наведеної тези цю «концепцію» можна закривати й не витрачати на неї часу.

Історія декодифікації господарського законодавства та інструменти не змінюються. Так склалося, що декодифікація господарського законодавства дорівнює рекодифікації законодавства цивільного, як було сказано вище. Чи правильно це з огляду на розвиток правової системи України? Періоди сплесків декодифікацій господарського законодавства все ж корисні для науки господарського права, при цьому розвиток науки відбувається не за рахунок обміну думками і аргументами між прибічниками двох підходів – загальноцивілістичного та господарського, всі натяки на дискусії та самі натяки на майбутні дискусії позбавлені будь-якого сенсу.

Далі цивілісти вдаються до звичної для них неправдивої пропаганди. «Останній не відповідає параметрам актів, які регулюють підприємницькі відносини, що за своєю природою є передусім приватноправовими. Аналіз змісту двох кодексів, тривалих наукових дискусій, відповідної судової практики показують наявність таких системних вад ГК, які не тільки істотно перешкоджають економічному розвитку України та її реформуванню відповідно до положень Угоди про асоціацію, але становлять реальну загрозу стратегічним прагненням країни» (с. 7 «концепції»). Я багато розмірковував, як саме охарактеризувати сучасний вітчизняний ЦК. І ось воно! Кращого визначення для сучасного стану речей й не знайти. Тільки міняємо ГК на ЦК. Угода про асоціацію та цивільне законодавство – тема окремого дослідження чи взагалі існує такий зв’язок?. Все, на 7-й сторінці закінчується змістовне наповнення «концепції». І звісно, цікаво було б почути, які саме цивільні правовідносини (у не збоченому їх визначенні, звісно) потребують модернізації відповідно до положень Угоди про асоціацію. Нагадаю лгунам, що, наприклад, падіння економіки України другий рік відбувається не внаслідок існування ГК, а внаслідок безпосередньої діяльності сучасного політичного режиму. Завдання полягає в тому, щоб вже сьогодні прив’язати представників так званої цивілістики до економічного колапсу, проросійського реваншу та викривлення шляху євроінтеграції. Ініціатори, ідеологи та ті, хто реалізовуватимуть положення цієї «концепції» мають стати токсичними для юридичної спільноти та громадянського суспільства України за прикладом окремих представників псевдополітичної сили «Слуга народу», які вже отримали свої персональні «нагороди» у вигляді санкцій.

До теми яким саме є справжній європейський досвід та проблеми кодифікації цивільного права ЄС вже писано-переписано, але цивілісти підтягнули до себе ближче той аргумент, що в країнах ЄС сформовані зобов’язальне та, звісно, договірне право. Так, сформоване, але переважно поза цивільними кодексами країн-членів ЄС. І воно (зобов’язальне право) аж ніяк не є цивільним, воно є більше господарським, комерційним, підприємницьким, будь яким крім цивільного. Ще раз: цивільні відносини в ЄС залишені на впорядкування національними кодексами! Хто б там що б не писав, сторінки «наукових» статей та монографій все стерплять (довільний контекстний переклад лат. Epistola nоn erubescit). Тим більше в царині соціо-гуманітарних наук, не зв’язаних статичними (неподоланними) законами природи. Кожному вченому відомий вислів про те, що «політ думки безмежний». Тож і з’явилися останнім часом у вітчизняній науковій літературі роботи (статті, і, навіть, монографія), в яких автори (які є також авторами цієї «концепції») намагаються «натягнути сову на глобус» – виправдати необхідність оновлення ЦК євроінтеграцією. Прохання до юридичної громадськості за можливістю ігнорувати ці та подібні «праці» щодо псевдоєвропейського напряму розвитку цивілістики. А у разі ознайомлення з такими «працями» користуватися всіма захисними засобами (як при Ковід-19) та дотримуватися всіх заходів безпеки як при роботі з «сибірською виразкою» та подібними інфекціями. Аналіз соціальних мереж показує, що у окремих представників молодого покоління, одурманеного псевдоцивілістикою, в голові на рівні настанов-забубонів домінує нав’язливе бажання «руйнувати Карфаген» та мариться «господарське мило» (як у деяких екс-чиновників МінЮсту). Проте ГК має до Карфагену таке ж відношення як сучасна вітчизняна «цивілістика» до науки класичного цивільного права.

Крім того продукується безліч робіт (цілеспрямовано чи ні?), в яких легко читається абсурдне поєднання у цивільному законодавстві його «тіла» – особистих майнових та деяких особистих немайнових відносин з відносинами підприємництва, корпоративними відносинами та відносинами інформаційними, які не є приватними у будь-якому контексті. Інформація стає інформацією у повному розумінні цього слова, коли вона зазнає розповсюдження. Підприємницькою стає діяльність, коли підприємець починає контактувати з «публісом» щодо надання послуг, виробництва товарів чи виконання робіт. Теж саме з корпоративними відносинами. Тож не дивно, що в «концепції» з настійністю папуги відтворено ідею недолугого та вже похованого законопроєкту № 2635 (про нього згодом), в якому й запропоновано а) скасувати ГК, б) додати у ЦК інородний нормативний матеріал щодо визначення корпоративних відносин. І це, скажете, обґрунтовується практикою? Знов неправда. Відповідно до частини 1 статті 20 – абз. 5, 7, 12 тощо корпоративні спори вирішуються господарськими судами, адже такі спори мають вирішуватися у безпосередній єдності та взаємозв’язку з господарським законодавством (публічними економічним). Але, мабуть, в цивілістів своя удавана практика, як завжди. Дійсно, неправда, коли облетить світ, багатьом вже буде здаватиметься правдою.

Слід до того ж нагадати цивілістам об’єктивний закон економіки. Цивільне право – право упорядкування взаємин між громадянами та між громадянами й юридичними особами (в більшості – із суб’єктами господарювання). Щоб цивільні відносини (відносини із задоволення особистих потреб громадян) набули контекстності, треба щось спочатку виробити. Ремісництво та особисте задоволення власних потреб власноруч минуло ще у первісні часи, актуальним на сьогодні є розподіл праці. Індустріальна революція та ускладнення технологій та технологічності товарів покликали до життя об’єднання людей у їх керівництві машинами та працею інших людей задля виробництва кінцевого продукту, який спрямовується як для здійснення господарської діяльності (станки, машини і т.д. і т.п.), так і з метою задоволення потреб окремого споживача – людини. Щоб щось розподілити треба спочатку щось виготовити, а отже у багатьох випадках першопричиною цивільних відносин є відносини господарські.

Варто запропонувати цивілістами озброїтися підручниками з економіки для 1 курсу навчання у ВНЗ? Я не вірю у нерозуміння цього науковцями-цивілістами. Тут інше – «не могу поступиться принципами» (назва реакційної статті викладачки Ленінградського технологічного інституту Ніни Андрєєвої). А коли ще ці «принципи» співпадають з теорією створення контрольованого хаосу та зміною інтеграційного вектору України з європейського на більш північний, саме тоді з’являються відповідні «концепції», підкріплені адміністративним ресурсом, пропагандою у лояльних чи підконтрольних ЗМІ тощо. Ситуація та аргументи не міняються із року в рік. Типовим для цивілістики є навішування ярликів з метою привернення до «проблеми» (яка відсутня) уваги органів державної влади, міжнародних інституцій тощо. То може пора й цивілістиці додати декілька ярликів? До речі, в цьому коріння перекладання терміну «радянський» саме на ГК, щоб до самих не прилипало. Основою сучасної цивілістики слід вважати реакцію середини-кінця 30-х років ХХ ст. та прилаштування (як завжди) до репресій, активне використання у наукових спорах інструментів доносів на колег з протилежною думкою, зведення рахунків та реалізації власних амбіцій. Викоренення представників науки господарського права цими інструментами у 1937-1938 рр. з кафедр та вищих навчальних закладів створило родючий ґрунт для сучасних інсинуацій та бурхливого розвитку цивілістики (бо інші науки піддавалися владним гонінням) (за мотивами статті проф. В.С. Мартемьянова «Юридична трагедія», 1992 р.; також раджу ознайомитися з роботою Ю.І. Остапенко «Основні історичні етапи становлення радянського господарського права», 2015 р.). То хто тут більш «прорадянський»? Та що насправді приховує цивілістика? Власне, аналіз інструментарію, який застосовують сучасні представники цивілістики при зведенні рахунків та просуванні власних ідей (амбіцій, фантазій), дозволяє чітко провести паралель з поправкою на час та місце подій. Спробуєте розвінчати на Фейсбуці цей «міф»? Або й далі чутимемо про Господарський кодекс як щось з радянського минулого? Сама українська цивілістика – це ганебний спадок радянського минулого, самого огидного його періоду, та ще з сучасним неоімперським навантаженням від країни-агресора. Саме тоді Цивільний кодекс 1922 р. було наповнено нормами щодо врегулювання господарських відносин, тими самими нормами було впорядковано відносини й між юридичними особами (підприємствами, організаціями тощо), врегульовано зобов’язальне право з елементами, що не є природніми для цивільного права. Такий штучно розширений предмет був наслідком діяльності представників саме господарського права як реакції на відсутність Господарського кодексу (в якому можна було б врегулювати відповідні відносини) як нормативного акту (концептуально проект існував вже тоді), внутрішньополітичні процеси та побудови суспільства без інституту приватної власності. Господарники були усунені означеними вище інструментами, а Кодекс так і залишився. І цивілісти усіляко підтримували такий стан речей, але вже без опозиції всередині юридичної науки, бо це було зручно. Чи не дежавю сучасності з всіма скороченнями годин для вивчення господарського права та розбиття його на «спецкурси»?

Аргументи цивілістів про застарілість положень Господарського кодексу та його невідповідність сучасними реаліям розбиваються тим, що ними цілеспрямовано проводилась політика ігнорування та блокування змін і доповнень до ГК (через, наприклад, «дружній» МінЮст). Наведемо приклад. У 2007 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» (№ 997-V від 27.04.2007; розроблявся у 2005-2006 рр.). Цим же Законом також був скасований базовий Закон України «Про власність», що дозволило цивілістам отримати додатковий бонус – «прихватизацію» інституту права власності Цивільним кодексом. (Цікаво, що стиль та зміст Закону № 997-V від 27.04.2007 дуже нагадує тіло проєкту № 2536 «скасувати, скасувати, скасувати»). Дійсно, якщо відняти від «концепції» положення щодо розширення предмету – включення Сімейного кодексу, Закону про міжнародне приватне право, інститутів інтелектуальної власності (які вже є самодостатніми і без ЦК) та фетишу цивілістики – корпоративного права і все, залишається лише скасування Господарського кодексу, а отже, все зводиться до куцого змісту проєкту № 2635 як мети всіх відповідних устремлінь.

Як зазначив один з віце-спікерів Верховної Ради майже 90% усієї роботи з підготовки законопроєктів – на смітник (див.: Юридична практика. 2021. № 3-4 (1204-1205)). А в роботі цієї «Робочої групи» поки що всього одна ініціатива (законопроєкт № 2635), а отже результативність – 100% на смітник. Не дуже пристойний результат, навіть, порівняно з Верховною Радою, якісний склад якої, м’яко кажучи, залишає бажати кращого, особливо серед так званої «монобільшості». Це є додатковим аргументом для скасування постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України» від 17.07.2019 № 650, яку цивілістам вдалося «проштовхнути» в останні дні роботи Уряду В. Гройсмана (гори сарай, гори й хата, або після нас хоч потоп; суто наше, українське мислення, нажаль). Добре, що всі подібні ініціативи 2002-2004 рр., 2008 р. та осені 2015 р. – квітня 2016 р. (останній проміжок часу – період бурхливої активності МінЮсту щодо декодифікації господарського законодавства з тими же ідеологами та затертими до дірок аргументами) відправилися на смітник.

Аналогічно було підготовлено й проект Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Господарського кодексу України», незрівнянно більший за обсягами. Але всіма правдами й неправдами його експертна оцінка та розгляд були заблоковані (знов не останню роль в цьому зіграв тогочасний склад МінЮсту; окрема «подяка» С. Головатому), і в ГК надалі вносилися лише окремі латки та незначні (непринципові) доповнення, які дійсно або не додавали йому регулюючого потенціалу, або прямо вимивали з нього оригінальні норми (аргумент цивілістів щодо несучасності положень ГК та відсутності оригінального регулюючого потенціалу ґрунтується на ними же штучно створеній ситуації). Але витрачаючи сили та ресурси для боротьби з ГК цивілісти забували про свій галузевий акт, що дозволило їм витягнути той же аргумент, тільки навпаки, і обґрунтувати необхідність рекодифікації цивільного законодавства саме застарілістю положень ЦК, що є дуже спірним. Сьогодні ЦК перевірений практикою застосування, більш менш збалансований за нормами й обсягом. Так, він потребує доповнень, але не способом, запропонованим цивілістами.

Звісно, цю «концепцію» слід сприймати як агонію цивілістики (пов’язаної з агонією чинного політичного режиму, до якого, як і до будь якого політичного режиму цивілісти вдало «прилаштувалися»), нав’язливою ідеєю якої останні 15 років стало скасування ГК за будь яку ціну. Ціла галузева наука 15 років працює над цим питанням! Ну і нащо нам така «галузева наука»? Яка з неї користь для суспільства і держави? Всі (і цивілісти також) розуміють, що із зрілістю громадянського суспільства (та юридичної спільноти як її складової) вже не вийде так відверто подавати бажане за дійсне, брехню за реальність, свої хворі амбіції за курс для розвитку вітчизняної правової системи, тяжіння до прикладу Росії за гаслами про оновлення відповідно до стандартів ЄС. «Оновлення» цивільного законодавства цілком вкладається в ідеологію повзучого реваншу та приведення правової системи до російських відповідників за настановами виразників таких ідей в Україні (ідеї «народовладдя» через загальнодержавний і місцевий референдуми й інші інструменти дестабілізації Української державності), пригальмування та звернення зі шляху євроінтеграції (що регулярно відзначається останні 2 роки інституціями ЄС). Рекодифікація господарського законодавства та можлива дестабілізація економічної сфери України теж у цьому руслі. Ну і скасування ГК та прийняття ЦК за російськими (і ні за якими там європейськими!) лекалами вкладається в контекст пропаганди «одна мова, одна віра, один народ», а тут ще й «одна правова система» на додаток. Ми вже це проходили у 2014 році. Ціна всім відома. «Можєм повторіть?».

Добре, що хоч цього разу автори «концепції» не освоїли $1,5 млн грантних коштів (чи освоїли, але в російських рублях?). Чи цього разу попрацювали в пориві ентузіазму заради власного псевдонаукового неорадянського (неоімперського проросійського) его? Того й результат зрозуміло чому саме такий недолугий. Бажання вписати себе в історію як «скасувачів» Господарського кодексу затьмарює розум, додає тремору голосу та кінцівкам, призводить до пафосу в інтерв’ю та при провокуванні іншого інформаційного шуму (спаму) в лояльних ЗМІ. І такий спам вже понісся по лояльних виданнях (наприклад, Юридична практика), або УНІАН (належить до медіахолдингу І. Коломойського) тощо. Створення «шуму» (або бурі в стакані) навколо ініціатив цивілістів є невід’ємною складовою їх діяльності. Хоча останнім часом почали творитися дива. Що значить скасування ГК не означатиме скасування господарського законодавства? Тут цивілісти вже пішли на такий собі обережний «компроміс» і о чудо! Прозвучало словосполучення «господарське законодавство». Нагадаю, до цього цей термін усіляко ігнорувався та замінювався підприємницьким законодавством або беззмістовним поняттям «комерційне законодавство» (залежно від смаків та уподобань).

Звісно, куди ж без політико-правових перспектив реалізації даної «концепції»? А вони наступні. Політичний розклад (не дивлячись на де-факто союз чинного політичного режиму із відверто проросійськими та колабораціоністськими силами) не дуже сприяє реалізації реваншистських настроїв цивілістів щодо «безумовного скасування ГК» (як у тій «концепції»), інакше вже був би винесений в Сесійну Залу Проєкт Закону про внесення змін і доповнень до деяких законів України з метою вдосконалення цивільного законодавства № 2635, щодо якого отримано стільки негативних висновків (від Офісу Президента й Міністерства фінансів України, до профільного Комітету з питань економічного розвитку ВР тощо, не кажучи вже про фахові оцінки такого «законотворчого» кроку збоку цивілістів), що краще порахувати позитивні (яких я особисто не зустрів жодного; якщо не так – виправте мене; і не пропонуйте нам «голоси» невдоволення існування ГК якихось кишенькових бізнес-асоціацій тощо). В ситуації, що склалася, набрати 226+ голосів не таке вже й просте завдання, як мариться окремим представникам і ініціаторам згаданого проєкту та «концепції» (це доводять голосування останніх півроку, що де-факто монобільшості вже не існує, крім ситуативних випадків). І такий чи подібні законопроєкти ніколи не увійдуть у «пакет політичних домовленостей» між вказаними політичними силами. «Ти мені скасування ГК – я тобі закон про народовладдя» тощо. Хоча цей подвійний удар по Українській державності, що вкладається в плани одних і інших.

Голосуванням за якими законопроєктами прийдеться «відпрацювати» ініціаторам дерибану господарського законодавства та встановлення контрольованого кураторами безладу, ще доведеться дізнатися. Перші ластівки вже є – голосування за проект народовладдя (ідеологія руйнації держави від проросійського лобі). Що далі? Згортання безвізу та адаптації законодавства до норм і правил ЄС, підношення Митного союзу як невідворотної альтернати (ну нам же з нашої же провини відмовили у ЄС, що ж робити, нікуди діватись та ін.)? Але тут цивілісти помиляються беручи на озброєння інструменти окозамилювання та обдурення мас, які були використанні в 2019 році при проведенні виборів (в результаті цих «виборів» цивілісти знов комфортно як завжди прилаштувалися до влади, або влаштувалися в неї), бо справу мають з найбільш аналітично спрямованою частиною громадянського суспільства – з юридичною спільнотою, яка ВСЕ розуміє та читає між строк дійсні мотиви цих процесів, і не треба з трибун та соціальних мереж намагатися «роз’яснити» щось, або «розвінчати міфи».

Настане час (і вже скоро), коли «концептуалісти» роз’їдуться хто куди: по санкційних і люстраційних списках, по дачах близь Москви та Ростова, а громадянське суспільство після реваншистської перерви ще довго буде виправляти наслідки законотворчих «турборежимів» й реалізації подібних «концепцій». А «концепцію» сміливо можна відправити на смітник без жалю, бо вона позбавлена змістовності, окрім власних (а також і не власних) амбіцій. Запроторення цієї «концепції» на смітник також буде відповідати світовим тенденціям відмови від популізму та відповідного переформатування еліт (ми поки що відстаємо, але швидко наздоженемо). Так було з усіма «ініціативами» і так буде й надалі.

P.S. При ознайомленні з «концепцією» згадується опис ЦК від академіка В.К. Мамутова як «гібрид коня і трепетної лані» (або «невідомої звірушки» за О.С. Пушкіним), однак сьогодні для «концепції» і майбутнього ЦК за нею не менш актуальним буде наведений нижче малюнок, на якому зображений «пакон» як абсурдне (несумісне) поєднання голови й тіла двох тварин, тварини й птаха тощо ))).