in , , ,

ЩОДО ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ЦИВІЛЬНОЇ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ 

 

 Проблема правового регулювання обігу цивільної вогнепальної зброї а Україні

Визначення порядку обігу в країні цивільної вогнепальної зброї є одним із найбільш складних соціальних питань з точки зору оцінки його впливу на стан громадської безпеки. В Україні право людини на оборону від протиправних посягань прямо передбачено Конституцією. У ч. 2 ст. 27 зазначається, «кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». У ч. 6 ст. 55 міститься більш загальне формулювання: «кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Це положення включене до статті «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом», але воно сформульовано так широко, що охоплює всі види захисту людиною своїх прав і свобод, зокрема й необхідну оборону. Натомість в Конституції України не йдеться про право використовувати при цьому цивільну вогнепальну зброю.

 

Інститут необхідної оборони: питання регулювання

В Україні інститут необхідної оборони регулюється ст. 36 Кримінального кодексу в ч. 1 якої зазначається, що «необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони». Наявність такої норми саме в кримінальному законодавстві пов’язана з тим, що вона розглядалася історично як підстава звільнення особи, яка заподіяла шкоду іншій особі, від кримінальної відповідальності. При цьому в Кримінальному кодексі також не визначається, які саме засоби може застосовувати людина для самозахисту та захисту інших осіб від протиправних діянь.

 На сьогодні обіг цивільної вогнепальної зброї в Україні регламентується підзаконними нормативно-правовими актами МВС України, зокрема Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної й охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженою наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 р. й зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 637/3077 від 07.10.1998; Інструкцією про порядок приймання, зберігання, обліку, знищення чи реалізації  вилученої,  добровільно  зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї, затвердженою наказом МВС України № 314 від 31.05.1993 р. та зареєстрованим Міністерством юстиції України за № 106 від 12.08.1993 року.

Це питання стосується основних прав громадян на власність, особисту безпеку, захист життя і здоров’я від протиправних посягань, і через це воно має бути врегульоване на рівні закону. Натомість Україна є єдиною країною в Європі й однією з небагатьох у світі, в якій відповідний закон відсутній. З огляду на це прийняття Верховною Радою України 23.02.2022 р. проекта Закону «Про право на цивільну вогнепальну зброю» в першому читанні є цілком обґрунтованим. Але при доопрацюванні та визначенні остаточного змісту цього закону необхідно врахувати досвід правового регулювання зазначеного питання в різних державах світу; кримінальну ситуацію в країні на даний час; ставлення населення до цього питання; проблеми й ризики, пов’язані з реалізацією права громадян на придбання, носіння та застосування цивільної вогнепальної зброї.

 

Досвід правового регулювання обігу цивільної

вогнепальної зброї в різних країнах

 

На рівні конституції питання права громадян на придбання цивільної вогнепальної зброї, за даними професора Захарії Елкінса, регулювалося в 15 країнах світу, здебільшого в державах Латинської Америки. На сьогодні таких країн залишилося чотири – США, Мексика, Швейцарія та Гватемала. У конституціях всіх країн, крім Сполучених Штатів Америки, передбачалися прямі обмеження права громадян на носіння зброї (Право на оружие — право обороняться или сеять смерть? Михаил Смотряев. Русская служба Би-би-си. 3 октября 2017. URL: https://www.bbc.com/russian/features-41489142 (дата звернення: 07.06.2022 р.). Що стосується США, то у відомій другій поправці до Конституції країни йдеться про те, що «добре організована міліція необхідна для забезпечення безпеки вільної держави, право народу мати і носити зброю не повинно обмежуватися» (Конституція США. URL: https://uk.wikisource.org/wiki/ Конституція_США). Тобто первинний зміст поправки стосувався відсутності обмежень для громадян мати зброю для участі в діяльності міліції. Згодом суди окремих штатів трактували зміст поправки по-різному, іноді досить вузько. Натомість у 2007 р. за рішенням більшості Верховного суду США було прийняте широке тлумачення змісту другої поправки, як права людини на володіння вогнепальною зброєю, не пов’язаного із службою в міліції, та на використання цієї зброї у традиційних законних цілях, таких я самооборона вдома (US Supreme Court, District of Columbia, et al. v. Heller, supremecourt.gov, October 2007 р.). У більшості країн обіг цивільної вогнепальної зброї регулюється спеціальними законами. Головними  питаннями, які в них визначаються, є типи цивільної вогнепальної зброї, яку мають право придбати  громадяни, юридичні особи, кількість одиниць зброї та боєприпасів до неї; загальні вимоги, яким мають відповідати громадяни, юридичні особи, які бажають придбати цивільну вогнепальну зброю; спеціальні вимоги, яким мають відповідати громадяни, юридичні особи, які бажають придбати цивільну вогнепальну зброю певного типу. Обсяг прав громадян, юридичних осіб різних країн на володіння цивільною вогнепальною зброєю коливається від дуже значного до дуже обмеженого.

Можливість використання у цивільному обігу різних типів вогнепальної зброї по країнах виглядає наступним чином:

бойова вогнепальна зброя – дозволена в Андоррі та Швейцарії, в яких  на громадян покладена відповідальність за оборону країни, й вони можуть бути мобілізовані в будь-який момент, а ще в Ізраїлі та Йемені. Вона також дозволена в Чехії, але право на таку зброю серйозно обмежене. В інших країнах – заборонена (Целесообразность, возможность н содержание реформы оборота гражданского огнестрельного оружия. Монография. М.: Научный эксперт, 2011. 360 с. С.267, 2700.

  • автоматична вогнепальна зброя – дозволена в Ізраїлі, Йемені та Фіджі; заборонена в Бельгії, Зімбабве, Іспанії, Італії, Казахстані, Канаді, Латвії, Литві, Намібії, Нідерландах, Норвегії, Панамі, Парагваї, Словаччині, США, Туркменістані, Чилі, Естонії та Ямайці;
  • самозарядна вогнепальна зброя – дозволена в Чехії, заборонена – у Великій Британії та Німеччині;
  • напівавтоматична вогнепальна зброя – дозволена в Аргентині, Гватемалі, Гондурасі, Індії, Італії, Нідерландах, Норвегії, Панамі, Парагваї, Фіджі, Чехії, Еквадорі, Естонії, Ямайці, заборонена – у Австралії, Латвії, Туркменістані, серйозно обмежена – у Канаді та США;
  • однозарядна вогнепальна зброя на чорному пороху – заборонена у Німеччині, Італії, Польщі, Словаччині, Чехії, Естонії і ПАР;
  • газова зброя – дозволена у Азербайджані, Німеччині, Словаччині, Таджикистані, Узбекистані; заборонена – в Туркменістані та Франції; серйозно обмежена – у Вірменії та Казахстані (Целесообразность, возможность н содержание реформы оборота гражданского огнестрельного оружия. С. 270­–271).

У багатьох країнах є обмеження по калібру цивільної вогнепальної зброї. Наприклад, в Австралії, Великій Британії, Греції, Данії, Індії, Латвії, Мексиці, Молдові, Парагваї та Еквадорі дозволені пістолети калібром не більше 9 мм.      Суттєво розрізняється кількість одиниць вогнепальної зброї, які дозволяється придбати одній особі в різних країнах. Так, у Латвії, Мексиці, Панамі дозволяється придбати 10 одиниць цивільної вогнепальної зброї всіх типів; в Естонії – 8; в Норвегії – 6, у Гондурасі і Нідерландах по 5; у Швейцарії – 3, у Парагваї та Чилі по 2; у Греції – 1. Максимальна кількість одиниць гладкоствольної вогнепальної зброї, яку дозволяється мати одній особі, в Іспанії становить 6, у Казахстані – 5, у Киргизії – 2; короткоствольної вогнепальної зброї – у Швеції – необмежена; в Таїланді – 6, у Норвегії – 4, в Італії – 3, в Австрії і Мексиці – 2, на Філіппінах – 1 (Там само. С.275).

В аналізованих законах визначено мінімальний вік, при настанні якого особа має право на придбання цивільної вогнепальної зброї взагалі та зброї окремих типів, категорії осіб, яким заборонено видавати ліцензію на право купити цивільну вогнепальну зброю. Мінімальний вік, по досягненню якого особа може придбати всі типи цивільної вогнепальної зброї, в більшості країн становить 18 років, в Індії — 16 років; у Киргизії – 20; в Австрії, Аргентині, Замбії, Філіппінах, Франції, Чехії – 21; у Литві – 23; у Бразилії та Гватемалі – 25; у Судані – 30; у Таїланді – 35 років.

До категорій осіб, яким заборонено мати цивільну вогнепальну зброю,  більшість країн відносять судимих осіб, в Австралії, Індії, Танзанії – судимих за злочини, пов’язані з насильством; психічно хворих осіб; осіб, які були притягнуті до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про обіг зброї; осіб, які не здали іспити зі знання правил поводження з цивільною вогнепальною зброєю та її застосування; осіб, які страждають на алкоголізм та наркоманію або мають інші захворювання; осіб, які не мають належних умов зберігання зброї (Намібія, Нова Зеландія, Танзанія); осіб, які не є членами мисливських (для мисливської зброї) та спортивних (для спортивної зброї) товариств (Там само. С.277–280).

Крім того, в низці країн (Австрія, Беліз, Бельгія, Бразилія, Литва, Мексика, Намібія, Португалія, Тайланд, Танзанія, Швейцарія, Еквадор) особа, яка бажає отримати ліцензію на придбання цивільної вогнепальної зброї має представити відповідному органу переконливі аргументи щодо необхідності самооборони. В Австралії, Болгарії, Великій Британії, Іспанії, Туркменістані, Фінляндії та Японії самооборона не вважається поважною причиною для отримання ліцензії на придбання цивільної вогнепальної зброї; у Греції та Норвегії така причина визнається, але на практиці дозволи видаються рідко (Там само. С. 276-277).

Наведене свідчить про те, що зміст правових положень щодо обігу цивільної вогнепальної зброї в різних країнах світу дуже істотно відрізняється. Така різноманітність очевидно обумовлена особливостями економіки, соціальної сфери, національної психології, культури, традицій, криміногенної обстановки в кожній конкретній країні. Відповідно при доопрацюванні вищевказаного українського законопроекту необхідно, використовуючи зарубіжний досвід правового регулювання зазначеного питання, виходити перш за все з реальної ситуації, яка є на даний час в Україні.

 

Стан законного та незаконного обігу вогнепальної зброї в Україні  

У нашій країні у власності громадян вже знаходиться значний арсенал цивільної вогнепальної зброї. За даними, наведеними заступником міністра внутрішніх справ України Богданом Драп’ятим, станом на 01.10.2021 р. на території України зареєстровано 707 117 власників вогнепальної зброї, які мають в особистому користуванні 790 055 одиниць мисливської гладкоствольної та 170 195 одиниць мисливської нарізної і комбінованої зброї. У власності громадян також перебувають майже 220 тисяч одиниць травматичних пістолетів і револьверів. Загальна кількість зброї, пристроїв, газових пістолетів і револьверів становить 1 225 353 одиниці[1] Законодавче врегулювання обігу цивільної вогнепальної зброї в Україні: за крок до історичної події. Богдан Драп’ятий. 7 грудня 2021 року. Голос України : вебсайт. URL: http://surl.li/chmcz (дата звернення: 13.06.2022). Таким чином, у власності громадян України наразі перебуває досить велика кількість одиниць цивільної вогнепальної зброї, зберігання, носіння, перевезення, використання та відчуження якої потребує законодавчого врегулювання.

Однією з головних характеристик криміногенної ситуації в країні, яка розцінюється як важливий аргумент на користь надання громадянам права на придбання, носіння та використання цивільної вогнепальної зброї, є рівень поширеності кримінальних правопорушень, пов’язаних із обігом цивільної вогнепальної зброї. В Україні попри ситуацію (війну), має тенденцію до зниження.                                                                                                               

Зазначу, що число кримінальних правопорушень, вчинених із використанням вогнепальної зброї, дуже істотно зросло в 2014 р. і становило  2 523, що в 3,3 раза більше показника попереднього року. Таке зростання сталося на тлі загострення суспільно-політичної ситуації в країні та початку збройного протистояння ЗСУ та правоохоронних органів з незаконними військовими формуваннями на Донбасі. У 2015 та 2016 рр. число таких посягань зменшилося на 39,5% та 62,1%, відповідно, і на кінець цього дворічного періоду становило 579. У наступні роки тенденція зниження чисельності таких діянь продовжилася. Особливо помітно зниження їх кількості мало місце у 2019 р. (–23,6%) та 2021 р. (–24,1%). У 2021 р. було зареєстровано лише 300 таких випадків.

Схожа динаміка була характерною й для кількості випадків викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262 КК). У 2014 р. їх число збільшилося в 10,9 раза й становило 445, а в наступні роки постійно й помітно скорочувалося і в 2022-му дорівнювало 48. Водночас число таких посягань за 5 місяців 2022 р. також суттєво зросло і дорівнювало 166 (зростання в 7,2 раза порівняно з аналогічним минулорічним показником), що пов’язано з фактором масштабної збройної агресії Росії.

Протягом розглядуваного періоду чисельність випадків незаконного виготовлення, переробки чи ремонту вогнепальної зброї або фальсифікації, незаконного видалення, зміни її маркування або незаконного виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв (ст. 263-1 КК) була відносно незначною. В 2014-му правоохоронцями виявлено 196 таких фактів, у наступні два роки їх кількість скоротилася до 119; у 2017 р. цей показник збільшився до 198 і в 2018-му перебував на тому ж рівні, а в останні три роки постійно зменшувався й у 2021-му дорівнював 132. Зменшення чисельності таких посягань продовжилося і в 2022 р. У січні—травні цього року було зареєстровано лише 39 таких діянь, що на 45,1% менше відповідного показника попереднього року. Принагідно зазначимо, що кількість випадків недбалого зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264 КК) протягом цих років була незначною й становила в середньому 9 випадків на рік.

 

Незаконне поводження зі зброєю

Найпоширенішим видом кримінальних правопорушень, пов’язаних з обігом вогнепальної зброї, є незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК). Вважається, що високий рівень цих посягань свідчить про зростання кількості зброї, що збільшує можливість вчинення кримінальних правопорушень із використанням вогнепальної зброї. Динаміка цих посягань мала особливий характер. У 2014–2015 рр. їх кількість зростала незначним чином і в 2015 р. становила 7 409, у наступному році скоротилася до 6 307 (–14,9%), а у 2017 р. – збільшилася на 26,9% і дорівнювала 8 002. В останні 4 роки чисельність таких діянь постійно зменшувалася й становила в 2021 р. 4 067, що майже вдвічі менше, ніж у 2017 р. Зменшення числа таких випадків продовжилося і в 2022 р. Протягом перших п’яти місяців цього року було зареєстровано 2 224 кримінальних правопорушення цього виду, що на 3,8% менше, ніж за аналогічний період попереднього року.

При оцінці наведених статистичних даних слід мати на увазі, що 20—25% цих діянь стосуються холодної зброї, а також такий загальний факт, як високий рівень латентності усіх видів посягань, пов’язаних з обігом вогнепальної зброї. Тим не менше наведені дані свідчать про те, що кількість кримінальних правопорушень, пов’язаних з обігом вогнепальної зброї, протягом останніх років суттєво скоротилася. За останні 7 років кількість випадків вчинення кримінальних правопорушень із використанням вогнепальної зброї в Україні зменшилася у 8 разів, скоротилася чисельність посягань, спрямованих на незаконне заволодіння та виготовлення зброї, за останні 4 роки майже у 2 рази зменшилося число посягань, пов’язаних з незаконним обігом зброї. У січні—травні цього року порівняно з відповідним минулорічним періодом суттєво зросла кількість посягань, здійснених із використанням вогнепальної зброї (до 1 474, тобто в 5 разів), та випадків незаконного заволодіння зброєю (у 7,2 раза). Але це зростання в основному пов’язане з кваліфікацією відповідним чином насильницьких діянь військових збройних сил російської федерації, вчинених під час збройного вторгнення на територію України.

Слід підкреслити, що тенденція зниження чисельності цих кримінальних проявів сформувалася в умовах масштабного збройного протистояння на Сході країни, яке тривало 8 років і супроводжувалася поширенням бойової вогнепальної зброї як серед жителів сходу та інших регіонів країни.

Наявні статистичні дані свідчать про тенденцію скорочення посягань вказаних видів протягом останніх років. Чисельність очевидних умисних вбивств після зростання в 2014 р. до 4 920 (у 2,4 раза порівняно з попереднім роком) у подальшому постійно зменшувалася, особливо інтенсивно в 2015–2016 рр. (–34,4% та –43,5%, відповідно), і в 2021 р. становила 1 305, що менше показника 2014 р. в 3,8 раза. Кількість умисних тяжких тілесних ушкоджень у 2014 р. становила 3 132 (найвищий показник за аналізований період), а в наступні періоди весь час скорочувалася (виняток 2018 р.: +1,6%) і в 2021-му зменшилася до 1 601 (­–48,9% порівняно з рівнем 2014-го). Ще більшими темпами зменшувалося число розбійних нападів. У 2014 р. було зареєстровано 3 895 (+36,4%) таких діянь, а в наступні роки їх чисельність весь час зменшувалася (виняток 2016 р.:+9,8%), у 2017–2021 рр. у середньому на 25% щороку. У 2021 р. було зафіксовано 952 розбої, тобто в 4 рази менше, ніж у 2014 р. Кількість випадків бандитизму протягом аналізованого періоду була незначною. У 2013 р. було зареєстровано 14 таких діянь, у 2015­–2017 рр. їх число збільшилось і становило 30 випадків, у 2020 р. 20, а у 2021 – 12.

Дещо іншої була динаміка випадків незаконного позбавлення волі або викрадення людини. На тлі подій 2014 р. їх кількість зросла з 283 до 1 974, тобто в 7 разів. У 2015­–2016 рр. вона зменшилася на 55,8% та 34% відповідно і дорівнювала 576, і до 2019 р. перебувала приблизно на цьому ж рівні, у 2020 р. зменшилася до 414 (­–26,5%), а у 2021 р. зросла до 479 (+15,7%).

У січні–травні 2022-го, порівняно з відповідним періодом минулого року, більше зареєстровано тяжких злочинів проти життя та здоров’я особи. Число очевидних умисних вбивств збільшилося на 20,2%, а умисних тяжких тілесних ушкоджень – на 5,8%. Зростання таких діянь, як і посягань, пов’язаних із незаконним використанням вогнепальної зброї, пов’язане з військовим вторгненням Росії на територію країни і кваліфікацію відповідним чином загибелі та поранення в ході бойових дій військових та цивільних осіб. Що стосується інших видів злочинів, то картина тут також інша. Число розбійних нападів зменшилося порівняно з аналогічним періодом 2021 р. на 35,4%, незаконне позбавлення волі або викрадення людини – на 34,1%, було зареєстровано лише 3 випадки бандитизму (за січень—травень 2021 р. – 5).

Таким чином, ймовірність для громадян України стати жертвами збройних нападів, насильницьких посягань на життя і здоров’я в останні роки суттєво зменшилася, що свідчить про відсутність нагальної потреби надання широкому колу громадян та юридичних осіб права на придбання цивільної вогнепальної зброї для самозахисту.

 

Олександр Кулик

 

Ставлення населення України до надання громадянам права на придбання, носіння та використання цивільної вогнепальної зброї

 

Важливим фактором, який необхідно враховувати при прийнятті рішення про надання громадянам права на придбання, носіння та використання цивільної вогнепальної зброї, є думка населення з даного питання. Соціологічна група «Рейтинг» тривалий час проводить соціологічні опитування, в ході яких з’ясовувалося це питання. Їх результати представлені на рисунку 1. Як видно з наведених даних, в ході всіх опитувань, проведених з травня 2014 р. по лютий 2022 р. не менше 70% респондентів не підтримували надання громадянам України права на володіння вогнепальною зброєю та боєприпасами, а на його підтримку висловлювалося не більше 24% опитаних. Суспільна думка різко змінилася у травні 2022 р., коли частка осіб, які підтримують це рішення склала 58%, а частка тих, хто дотримувався протилежної думки, зменшилася до 39%.

Очевидно головним фактором такої зміни ставлення населення до легалізації зброї та боєприпасів стало військове вторгнення Росії та на територію України. Оцінюючи ці дані, слід розуміти, що значна кількість опитаних підтримали ідею легалізації володіння громадянами вогнепальної зброї, перебуваючи в стані розпачу, страху за своє життя та життя своїх близьких, бажання захистити їх і себе. Це рішення прийняте не на основі зваженої оцінки ситуації, а під впливом емоцій, викликаних війною.

 

Рис. 1 Рівень підтримки громадянами України права на володіння вогнепальною зброєю та боєприпасами у 2014–2022 рр.[2]

 

Той факт, що підтримка зазначеного рішення має невиважений, емоційний характер, підтверджується відповідями опитаних на інші питання, пов’язані з легалізацією вогнепальної зброї. Так, 61% опитаних у травні 2022 р. стверджували, що масове озброєння громадян України вогнепальною зброєю сприятиме зміцненню обороноздатності країни, 36% дотримувалися протилежної думки і 3% не змогли відповісти на це питання. Між тим, на той час хід військових дій показав, що обороноздатність країни залежить виключно від рівня забезпеченості військових сил країни військовим озброєнням ­– літаками, артилерійськими та ракетними системами, танками тощо. Індивідуальна зброя громадян може бути використана, як це і робиться у всьому світі, тільки для захисту громадян від кримінальних нападів.

На питання, чи призведе вільна купівля вогнепальної зброї до збільшення особистих свобод громадян, 45% відповіли ствердно, а 40% вказали, що це призведе до ущемлення свобод громадян (15%  не змогли відповісти). Тобто навіть в такому емоційному стані значна кількість громадян вказала на загрозу свої свободі внаслідок поширення в країні вогнепальної зброї, очевидно маючи на увазі загрозу з боку антисоціально налаштованих осіб, які можуть також отримати цю зброю. Ще більш характерним є розподіл відповідей опитаних на питання щодо впливу рішення про вільну купівлю вогнепальної зброї на стан злочинності. Більшість опитаних (58%) вказали, що це призведе до збільшення злочинності, і 35% – що злочинність зменшиться (7% не змогли відповісти)[3]. Таким чином, навіть в такому негативному емоційному стані більшість населення продовжує вважати, що запровадження в країні вільної купівлі вогнепальної зброї призведе до погіршення кримінальної ситуації.

Наведені дані показують, що більшість населення в умовах війни підтримує не саму ідею легалізації вогнепальної зброї громадян, а ідею посилення захистити себе і своїх близьких.

 

Проблеми і ризики, пов’язані з наданням громадянам права на придбання, носіння та використання цивільної вогнепальної зброї

 

На основі світового досвіду обігу цивільної вогнепальної зброї та численних наукових досліджень зазначеного питання можна визначити перелік проблем і ризиків, які при цьому виникають. До них зокрема належать наступні:

  1. Наявність цивільної вогнепальної зброї створює підвищену загрозу для оточуючих. Вогнепальна зброя є дієвим засобом спричинення смерті або тілесних ушкоджень, тобто джерелом підвищеної небезпеки. Небезпека для особи, яка володіє зброєю та оточуючих виникає навіть при поводженні зі зброєю (розбірка, збірка, чистка), тренуванні у тирі, носінні, а тим більше при її використанні для захисту. Наявність вогнепальної зброї полегшує вчинення вбивств, самогубств, підвищує ймовірність нещасних випадків. Так, у період 1999–2016 рр. у США згідно з відомостями з бази даних WISQARS Центру з контролю за захворюваннями, від вогнепальної зброї сталося 572537 смертей (1,3% усіх смертей), 336579 самогубств (51,8% усіх самогубств), 213175 вбивств (67,7% усіх вбивств), 11428 ненавмисних смертей (0,5% усіх ненавмисних смертей)[4]. За результатами дослідження, проведеного у США, вогнепальна зброя була другою за частотою причиною смертей серед дітей (15% всіх дитячих смертей)[5].

Ряд досліджень підтверджують підвищену небезпеку наявності цивільної вогнепальної зброї підчас домашніх конфліктів та насильства. Встановлено, що ризик жінки бути вбитою збільшується на 500%, якщо під час побутової сварки у домі є зброя[6]. Протягом 2001–2012 рр. у США 6410 жінок були вбиті з пістолета інтимним партнером[7].

У США приблизно 50% ненавмисних смертельних пострілів були заподіяні власними силами, і більшість ненавмисних смертей від вогнепальної зброї були спричинені друзями або членами сім’ї[8]. За даними Юридичного центру для запобігання насильству з використанням зброї та Національного альянсу лікарів, у штатах з найбільшою концентрацією зброї фіксується у дев’ять разів більше випадкових смертей від зброї, ніж в інших штатах. З загального числа випадкових смертей дітей від ненавмисної стрільби 89% випадків відбуваються вдома, і більшість із цих смертей трапляються, коли діти грають із зарядженим пістолетом за відсутності батьків[9].

  1. Ліберальний порядок обігу цивільної вогнепальної зброї в країні створює більшу загрозу для життя та здоров’я громадян. У США – країні з найбільш ліберальним порядком обігу цивільної вогнепальної зброї, громадянам дозволяється мати всі типи цивільної та певні типи бойової вогнепальної зброї, зокрема напівавтоматичну штурмову зброю, гвинтівки військового зразка 50 мм калібру, пістолети та магазини великої ємності. Згідно з Оглядом стрілецької зброї, підготовленим незалежним дослідницьким проєктом Інституту міжнародних досліджень і розвитку у Женеві (Швейцарія), у 2018 р. в країні нараховувалося 393,3 млн. одиниць цивільної вогнепальної зброї, на 100 тис. населення США припадало 120500 одиниць цивільної вогнепальної зброї, що набагато більше, ніж в інших країнах[10]. Така насиченість зброєю негативно позначається на кримінальній ситуації в країні. У 2020 р. майже 20 тис. американців загинули від вогнепальної зброї, а станом на липень 2021 р. в результаті перестрілок загинуло понад 8 тис. осіб. У США протягом останніх десятиліть регулярно трапляються масові розстріли людей, зазвичай учнів шкіл. Це зокрема розстріли у школі «Колумбайн» (штат Колорадо, 1999 р., 12 вбитих); початкова школа «Сенді-Гук» (м. Н’ютаун, штат Коннектикут, 2012 р., 26 вбитих); початкова школа м. Ювалд (штат Техас, 2022 р., 20 вбитих). Протягом 2021 р. в країні було зафіксовано 26 озброєних нападів на школи[11]. На 100 тис. громадян США припадає майже 3 вбивства із застосуванням вогнепальної зброї[12].

В Австралії ліберальний режим обігу цивільної вогнепальної зброї зберігався до масового розстрілу у м. Порт_Артур у 1996 р. (35 вбитих і 20 поранених). З того часу в країні почали встановлювати більш суворі  правила обігу цивільної вогнепальної зброї. Повністю заборонили автоматичні та напівавтоматичні штурмові гвинтівки, ввели ліцензування та реєстрацію зброї, ввели вимогу до ліцензіатів обґрунтувати необхідність придбання зброї та пройти курс безпечного поводження з нею. В результаті у 2018 р. коефіцієнт убивств з використанням вогнепальної зброї в Австралії зменшився до 0,15 на 100 тис. населення країни[13].

Згідно із законодавством у Японії дозволені лише рушниці, пневматична зброя, зброя спеціального дослідницького чи промислового призначення або зброя, яка використовується для змагань. Перш ніж отримати доступ до цієї спеціальної зброї, необхідно отримати офіційні інструкції та пройти серію письмових, розумових тестів та тестів на наркотики, а також сувору перевірку. Крім того, власники повинні інформувати органи влади про те, як зберігається їхня зброя та боєприпаси, і надавати свою вогнепальну зброю для щорічної перевірки. В результаті в країні один із найнижчих у світі рівень вбивств з використанням вогнепальної зброї (один випадок у 2017 р.).

Слід відмітити, що іноді, прагнучи обґрунтувати законодавче закріплення права громадян на придбання, носіння та використання цивільної вогнепальної зброї, його ініціатори оперують даними різних країн, інтерпретуючи їх у некоректний спосіб. Так, у пояснювальній  записці до проєкту Закону України «Про право на цивільну вогнепальну зброю» (№ 5708) від 23.06.2021 зазначається, що у Балтії, Грузії та Молдові протягом року з моменту ухвалення законів щодо забезпечення громадянам права на самозахист за допомогою цивільної вогнепальної зброї на 40–60% зменшилася абсолютна кількість «зазначених злочинів», а  «введення жорстких правил і обмежень щодо володіння цивільною зброєю у Великій Британії, яке було здійснене свого часу, призвело до стрімкого зростання кількості злочинів проти особи та корисливо-насильницьких злочинів»[14]. При цьому не вказано, яка кількість, яких злочинів і за який саме період зменшилася, не розкривається, чим підтверджується, що зміни статистики злочинності відбулися саме внаслідок прийняття законодавства про обіг цивільної вогнепальної зброї. Між тим, зниження або зростання злочинності або окремих видів злочинів відбувається під впливом комплексу економічних, соціальних, демографічних та інших факторів, серед яких поширення або обмеження цивільної вогнепальної зброї не можна віднести до дієвих.

  1. На практиці громадянам рідко вдається використати цивільну вогнепальну зброю для самооборони. У період з 2007 по 2011 рр. при вчиненні насильницьких злочинів у США, країні з усталеними традиціями використання зброї лише 0,79% жертв насильницьких злочинів і 0,12% жертв посягань на власність захищалися за допомогою погрози застосування чи застосування вогнепальної зброї, що є найменш застосовуваною захисною поведінкою[15].

Прихильники широкого поширення серед населення цивільної вогнепальної зброї зазначають, що загибель та поранення значної кількості людей в ході масових розстрілів відбулися через відсутність у жертв такої зброї. Між тим жоден з 62 масових розстрілів у США у період з 1982 р. по 2012 р. не був зупинений озброєними цивільними особами. Припинення озброєними студентами стрілянини в Аппалачській школі права у Вірджинії в 2002 р., на яке часто посилаються прихильники зброї, було здійснено студентами – нинішніми та колишніми працівниками правоохоронних органів[16].

Слід відмітити, що нам не вдалося знайти результати спеціальних досліджень, проведених в Україні та інших країнах, в ході яких вивчався б репрезентативний масив випадків застосування цивільної вогнепальної зброї для захисту від злочинних посягань. Тобто ми не маємо достовірних даних щодо можливості та ефективності такого захисту. Також було б корисно оцінити практику застосування табельної зброї працівниками поліції, але такі дослідницькі дані віднайти також не вдалося.

Між тим загальновідомо, що здійснення таких захисних дій потребує належної спеціальної (навички поводження зі зброєю та ведення стрільби) та морально-психологічної підготовка (готовність протистояти загрозам, витримка у стресовій ситуації, відсутність страху застосування зброї). Навіть працівники правоохоронних органів, які проходять спеціальну підготовку та регулярні тренінги далеко не завжди успішно застосовують зброю у ситуаціях припинення злочину.

  1. Наявність цивільної вогнепальної зброї у громадян створює сприятливі умови для її захоплення злочинцями. Наприклад, у 2005–2010 рр. у США під час вчинення злочинів проти власності (крадіжок речей, квартирних крадіжок, крадіжок автомобілів тощо) було викрадено 1,4 млн. одиниць вогнепальної зброї[17]. Зрозуміло, що вкрадена або захоплена цивільна вогнепальна зброя ймовірно буде використовуватись для вчинення нових злочинів.
  2. Наявність цивільної вогнепальної зброї у громадян збільшує ймовірність її використання у разі виникнення конфлікту. Так, у 2013 р. ФБР встановило, що в ході суперечок через ревнощі, сварки у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння тощо від вогнепальної зброї загинуло 1962 людей, що становить 59,9% від загальної кількості осіб, які загинули в процесі сварок[18].

В Україні матеріали подібних досліджень нам знайти не вдалося. Натомість було проведене нерепрезентативне експрес-вивчення повідомлень про факти кримінального застосування вогнепальної зброї, кваліфіковані як хуліганство, опублікованих на офіційних вебсайтах Головних управлінь Національної поліції в окремих областях України. За період березень-травень 2022 р. було встановлено 54 таких повідомлення. У більшості випадків зброя застосовувалася особами у стані алкогольного сп’яніння без вагомих підстав, у 43 випадках були здійснені постріл або декілька пострілів. Наведемо декілька таких випадків:

07.04.2022 ­– волонтер приніс до міської ради м. Немирів Вінницької області гуманітарну допомогу. Між ним та мером міста виник конфлікт, під час якого мер погрожував волонтеру фізичною розправою, наніс кілька ударів та вистрелив в повітря з автомата[19];

20.04.2022 – у Святошинському районі м. Києва жінка у дворі свого будинку спілкувалася зі знайомим, коли до них  підійшов незнайомець, який перебував напідпитку, та почав провокувати конфлікт. В ході суперечки зловмисник дістав пістолет та здійснив постріл вгору. Правопорушником виявився  раніше не судимий 44-річний чоловік, уродженець іншої держави[20];

27.04.2022 – у м. Полтава між 43-річим чоловіком та двома чоловіками 60-ти та 65-ти років виник конфлікт, в ході якого підозрюваний здійснив кілька пострілів в бік потерпілих з пістолета, завдавши їм поранень. Протиправні дії були припинені працівниками приватної охоронної структури[21];

30.04.2022 – чоловік та жінка у парку м. Дніпро здійснили декілька пострілів з автомату АК-74. Внаслідок події ніхто не постраждав[22].

З цих даних видно, що наразі такі незаконні дії з цивільною вогнепальною зброєю є доволі поширеними серед населення.

  1. Загроза притягнення до кримінальної відповідальності за перевищення меж необхідної оборони певної кількості осіб, які застосують цивільну вогнепальну зброю для захисту. Як вже зазначалося, інститут необхідної оборони регулюється Кримінальним кодексом України і ним же встановлюється кримінальна відповідальність за умисне вбивство та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення її меж (ст.ст. 118 та 124). Протягом 2013–2016 рр. в країні реєструвалося щороку 37-40 випадків умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони, а впродовж 2013–2017 рр. 129–140 випадків спричинення умисних тілесних ушкоджень за таких же обставин. У 2018–2020 рр. число цього виду вбивств зменшилося удвічі, а у 2021 р. скоротилося до 12. Кількість випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень у ці ж три роки становила в середньому 96 діянь на рік. Незважаючи на тенденцію до зниження цифри залишаються достатньо суттєвими. Нажаль, невідомо у скількох таких випадках використовувалася зброя, але припускаємо, що їх кількість була значною.

Проблема полягає у тому, що застосування вогнепальної зброї для захисту часто веде до поранення або смерті нападника, тобто до тяжких наслідків. Оскільки реальний ступінь небезпечності посягання буває непросто встановити, особливо у разі конфліктної ситуації, слідчі та суди в таких випадках схильні оцінювати подію за наслідками. Відповідно у разі спричинення тяжкої шкоди нападнику і незначної шкоди особі, яка захищалася, правоохоронці і суди можуть кваліфікувати подію як перевищення меж необхідної оборони.            

  1. Реалізація права громадян на придбання, носіння та застосування цивільної вогнепальної зброї потребує здійснення ряду значних організаційно управлінських та матеріально-технічних заходів. Так, у вищевказаному законопроєкті передбачається створення Єдиного державного реєстру цивільної вогнепальної зброї, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України; здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства під час здійснення реєстраційних дій; забезпечення створення та функціонування інформаційно-телекомунікаційних та автоматизованих систем ведення Реєстру; створення тирів, стрільбищ, стендів, організація курсів з вивчення матеріальної частини зброї, правил поводження з нею та її застосування. Ці заходи потребують суттєвих матеріальних витрат, у тому числі з державного бюджету країни. Виникає питання, наскільки ці витрати можливі в умовах воєнного стану в країні.

 

Висновки

 

  1. Придбання, носіння та використання цивільної вогнепальної зброї в країні стосується конституційного права людини на захист себе та інших осіб від протиправних посягань, тому ці питання мають бути врегульовані спеціальним законом. Таким чином, проєкт Закону України «Про право на цивільну вогнепальну зброю» після суттєвого доопрацювання доцільно прийняти. В даний час немає причин поспішати з прийняттям зазначеного законопроєкту, оскільки поширення серед населення цивільної вогнепальної зброї, як стверджується в окремих публікаціях ЗМІ, не підвищить рівень обороноздатності країни за сучасного характеру військових дій.
  2. Наявні тенденції кримінальної ситуації в Україні, стан суспільної думки з цього питання, досвід інших країн світу не дають підстав для запровадження в країні ліберального порядку обігу цивільної вогнепальної зброї.
  3. При визначенні змісту законопроєкту необхідно максимально врахувати політичні, економічні, соціальні, соціально-психологічні умови, особливості кримінальної ситуації, звичаї та традиції щодо поводження зі зброєю, характерні для України.
  4. Вважаться доцільним при доопрацюванні законопроєкту встановити обмежене коло осіб, яким надається право придбати, носити та використовувати цивільну вогнепальну зброю певного, чітко визначеного типу; чітко визначити перелік вимог, яким ці особи мають відповідати; порядок надання їм посвідчення власника цивільної вогнепальної зброї, або іншого документа, що підтверджує законність придбання ними такої зброї; порядок реєстрації зброї та контролю за її належним використанням; процедуру припинення володіння зброєю у разі порушення власником відповідних норм, встановлених чинним законодавством.
  5. Необхідно визначити та передбачити кошти з державного бюджету, які необхідно буде витратити для реалізації всіх організаційно-управлінських та матеріально-технічних заходів, які будуть передбачені у цьому Законі.
  6. Необхідно чітко визначити обсяг коштів, необхідних для реалізації організаційно-управлінських та матеріально-технічних заходів, передбачених Законом, з подальшим включенням їх до державного бюджету країни.

 

 

Доктор юридичних наук,

професор                                                                                         О.Г. Кулик

[2] Одинадцяте загальнонаціональне опитування: особиста свобода, безпека та питання зброї. 23.05.2022. Соціологічна група «Рейтинг» : вебсайт. URL: http://surl.li/chmkb (дата звернення: 23.06.2022).

[3] Там само.

[4] CDC, WISQARS Database, cdc.gov (accessed July 17, 2018).

[5] Rebecca M. Cunningham, Maureen A. Walton, and Patrick M. Carter, “The Major Causes of Death in Children and Adolescents in the United States,” New England Journal of Medicine, Dec. 20, 2018.

[6] Mayors against Illegal Guns, «The Connection between Domestic Violence and Weak Gun Laws» ncdsv.org, Feb. 27, 2013.

[7] Arkadi Gerney and Chelsea Parsons, «Women under the Gun: How Gun Violence Affects Women and 4 Policy Solutions to Better Protect Them» americanprogress.org, June 2014; Defense Manpower Data Center, «Defense Casualty Analysis System» dmdc.osd.mil (accessed Feb. 18, 2015).

[8] CDC, «Data & Statistics (WISQARS)» wisqars.cdc.gov (accessed July 12, 2017); 18.            Institute of Medicine, «Priorities for Research to Reduce the Threat of Firearm-Related Violence» iom.edu, June 5, 2013.

[9] Law Center to Prevent Gun Violence, «Gun Safety & Public Health: Policy Recommendations for a More Secure America» smartgunlaws.org, Sep. 25, 2013.

[10] Estimating Global Civilian Held Firearms Numbers by Aaron Karp. Briefing Paper. June 2018. 12 р. Р.4 URL: https://cutt.ly/lKSwasc (дата звернення: 17.06.2022); U.S. Gun Policy: Global Comparisons ву Jonathan Masters. Вебсайт громадської організації Council on Foreign Relations (CFR). URL: https://cutt.ly/JKSwvfk (дата звернення: 15.06.2022).

[11] Підліток розстріляв школу в США: загинули 19 дітей та вчителька. 25 травня 2022. Вебсайт інтернет-видання BBC NEWS Україна. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/news-61576163 (дата звернення: 17.06.2022).

[12] The Small Arms Survey’s Global Violent Deaths (GVD) Database, 2018. Огляд стрілецької зброї. Асоційована програма Вищого інституту міжнародних досліджень та досліджень у сфері розвитку (IHEID). URL: https://cutt.ly/9KSwJUM (дата звернення: 18.06.2022).

[13] U.S. Gun Policy: Global Comparisons ву Jonathan Masters.

[14] Пояснювальна  записка до проекту Закону України «Про право на цивільну вогнепальну зброю» від 23.06.2021. Закопроєкти. Законотворчість. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://cutt.ly/bKSrAiN (дата звернення: 23.06.2022).

[15] Sarabeth A. Spitzer, Kristan L. Staudenmayer, Lakshika Tennakoon, David A. Spain, and Thomas G. Weiser, «Costs and Financial Burden of Initial Hospitalizations for Firearm Injuries in the United States, 2006–2014» American Journal of Public Health, Apr. 11, 2017.

[16] Mark Follman, «More Guns, More Mass Shootings—Coincidence?» motherjones.com, Dec. 15, 2012.

[17] Lynn Langton, «Firearms Stolen during Household Burglaries and Other Property Crimes, 2005-2010» bjs.gov, Nov. 2012.

[18] FBI, «Expanded Homicide Data Table 11: Murder Circumstances by Weapon, 2013» fbi.gov (accessed Mar. 24, 2015).

[19] На Вінниччині поліція затримала міського голову Немирова за стрілянину з автомата. 08.04.2022. Офіційний вебсайт ГНПУ Вінницької області. URL: https://cutt.ly/uKSuwEh (дата звернення: 14.06.2022).

[20] Столичні правоохоронці затримали чоловіка, який погрожував зброєю киянці. 20.04.2022. Офіційний вебсайт ГНПУ м. Києва. URL: https://cutt.ly/HKSujrf (дата звернення: 14.06.2022).

[21] Поліція Полтави затримала чоловіка, який із пістолета стріляв у перехожих. 27.04.2022. Офіційний вебсайт ГНПУ Полтавської області. URL: https://cutt.ly/SKSuQj0 (дата звернення: 14.06.2022).

[22] Поліція затримала двох місцевих жителів за стрілянину в парку Дніпра. 01.05.2022. Офіційний вебсайт ГНПУ Дніпропетровської області. URL: https://cutt.ly/oKSuAl7 (дата звернення: 14.06.2022).

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Що до недійсності правочину.Постанова Іменем України  06 липня 2022 року м. Київ справа № 299/4116/19 провадження № 61-3039св22

ВАКС почав розгляд «справи Вовка»: що про це варто знати