Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК

Постанова ККС ВС від 05.07.2022 № 720/1277/20 № 51-655км22:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105148891
Суддя-доповідач: Ємець О.П.
Змагальність сторін у кримінальному провадженні передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ст. 22 КПК України).
Отже, кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Провідною ідеєю цього принципу у кримінальному провадженні є паритетність сторін обвинувачення і захисту, які самостійно відстоюють їхні правові позиції у формі судового спору шляхом реалізації наданих законом процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
З наведеного слідує, що предмет та межі судового розгляду, – а, відповідно, й предмет та межі судового рішення, прийнятого за результатами розгляду, – визначаються тими питаннями, які сторони ставлять перед судом.
Закладений у цих положеннях принцип знаходить розвиток та конкретне застосування і в інших нормах КПК. Зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК України передбачено, що суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами. Таким чином, суд не вправі доповнювати ці питання, змінювати їх або іншим чином впливати на їх формування, тим самим змінюючи межі та предмет судового розгляду.
Зокрема, за правилами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення лише в межах поданої апеляційної скарги.
Виключно особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. У такому разі суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь в апеляційному розгляді, надає їм час, необхідний для вивчення зміненої апеляційної скарги і подання заперечень на неї (ч. 3 ст. 403 КПК України).
Однак апеляційний суд при перегляді вироку щодо ОСОБА_2 наведених законодавчих приписів не дотримався.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що захисник Вівчар Р.Г., не погодившись з вироком місцевого суду щодо ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, вказав про свою незгоду з оцінкою судом висновку експерта, показань свідків і потерпілого та стверджував про неузгодженість досліджених доказів. З огляду на наведене захисник просив скасувати вирок місцевого суду та виправдати обвинуваченого. Прокурор подав письмові заперечення, в яких посилався на необґрунтованість зазначених доводів захисника.
Змін чи доповнень до апеляційної скарги в порядку ч. 3 ст. 403 КПК України захисник не подавав.
Проте, після початку апеляційного розгляду, на стадії надання слова для висловлення своєї позиції захисник Вівчар Р.Г. додатково до доводів, наведених вище, та вперше з початку судового провадження зазначив про незаконність проведених під час досудового розслідування процесуальних дій у зв`язку з відсутністю у матеріалах кримінального провадження постанови про призначення групи слідчих.
Прокурор, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, просив апеляційний суд оголосити перерву для перевірки обставин, на які послався захисник, підготовки заперечень та надання суду необхідних письмових матеріалів з метою спростування доводів сторони захисту.
Однак суд апеляційної інстанції оголосив перерву у судовому засіданні лише на 15 хвилин, що було явно недостатнім для цілей, про які зазначив прокурор, та по закінченню цього часу, не зважаючи на заперечення прокурора, продовжив апеляційний розгляд. При цьому апеляційний суд із власної ініціативи дослідив лише ті дані стосовно повноважень слідчих, які були наявні в матеріалах кримінального провадження. За наслідками цього апеляційний суд скасував обвинувальний вирок та закрив кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України (у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 у суді і вичерпані можливості їх отримати) виходячи з того, що сторона обвинувачення не надала судам першої і апеляційної інстанцій процесуальні документи у формі постанов на підтвердження повноважень слідчого, який повідомив ОСОБА_2 про підозру та склав обвинувальний акт, що, за висновком апеляційного суду, свідчить про вчинення цих дій неуповноваженою особою і унеможливлює ухвалення щодо ОСОБА_2 обвинувального вироку.
Втім, як правильно зазначено в касаційних скаргах, це рішення апеляційного суду є передчасним і ухваленим із порушенням наведених вище загальних засад кримінального провадження з огляду на таке.
Відповідно до положень статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні обвинувального судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання. При цьому, в аспекті належного суб`єкта доказування необхідно розглядати наявність повноважень у слідчих і прокурорів, котрі здійснювали досудове розслідування та його процесуальне керівництво.
За змістом статей 37, 38, 39 КПК України прокурори й слідчі у кримінальному провадженні визначаються керівником прокуратури та органу досудового розслідування відповідно.
Згідно з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 4 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20), за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.
Однак, якщо в суді першої інстанції в учасників судового провадження не виникало сумнівів про достовірність доказів через призму неналежного суб`єкта доказування, а це питання виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа №477/426/17).
Оскільки процесуальне рішення про призначення чи зміну слідчих (групи слідчих) не є самостійним доказом в розумінні ст. 84 КПК України так як не містить зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб, тому питання щодо наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження таких постанов відповідно до приписів статей 404 та 433 КПК України може бути предметом перевірки апеляційного та касаційного суду.
До касаційної скарги потерпілий ОСОБА_1 долучив копії постанов від 21 травня та 13 липня 2020 року про створення групи слідчих у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 . Дані про ці постанови також зазначені у відомостях з ЄРДР, долучених до касаційної скарги прокурора.
Таким чином, суд апеляційної інстанції у зв`язку з фактичним позбавленням прокурора можливості надати зазначені матеріали для перевірки доводів захисника, не забезпечив сторонам необхідних рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, чим порушив принципи рівності та змагальності сторін, що з огляду на практику ЄСПЛ, не узгоджується з положеннями ст. 6 Конвенції щодо забезпечення справедливого судового розгляду.
За таких обставин, висновок апеляційного суду про здійснення досудового розслідування неуповноваженою особою є передчасним, адже ухвалу про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження апеляційним судом постановлено з порушенням засад змагальності та диспозитивності, що згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення.
За таких обставин, касаційні скарги прокурора та потерпілого слід задовольнити, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 – скасувати, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід врахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК України.