«Страшна помста» Фірташу

У серпні цього року до в’язниці потрапили ще три керівники газорозподільних підприємств корпорації Дмитра Фірташа та ще три таких підприємства потрапили під контроль Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Це було здійснено в рамках розслідування двох кримінальних проваджень, поверхове знайомство з матеріалами яких неодмінно наштовхне на висновок, що в обох із них начисто відсутня подія злочину, тож активи реквізовано незаконно, а люди сидять ні за що. Проте цей факт не дуже обурить багатомільйонну армію платників податків, оскільки зазначений олігарх справедливо вважається агентом впливу російського «Газпрому», а тому він і його сподвижники не можуть розраховувати на співчуття з боку українськго суспільства.

Справа про чотири мільярди гривень

Кримінальне провадження, в якому ув’язнено вже шість голів правлінь акціонерних товариств, розслідує Бюро економічної безпеки, детективи якого задля того, аби якомога менше людей зрозуміли суть обвинувачення, вирішили в своїх офіційних повідомленнях максимально заплутати фабулу злочину. Як відомо, корпорація Фірташа охоплює двадцять із сорока наявних у країні операторів газорозподільних мереж, яких за старою традицією називають облгазами. Її мозковим центром є Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія», яка виготовляє спільне для всіх комп’ютерно-програмне забезпечення, тож весь холдинг умовно називають групою РГК. До її складу входить ТОВ із чудернацькою назвою «Йе Енергія», яке виконує функції оптового закупівельника й постачальника газу для виробничо-технологічних потреб операторів ГРМ. Так от, співробітники БЕБ встановили, що облгази отримали від нього менше газу, аніж заплатили: детективи порівняли цифри обсягів товару, що містилися в податкових накладних, і дані газових лічильників про його фактичне надходження, далі на підставі отриманих даних зробили висновок, що різниця за період одного лише 2021 року складає 183 мільйони кубічних метрів газу.

У принципі, суб’єкти господарювання приватної форми власності за взаємною згодою можуть скільки завгодно гратися в купівлю-продаж неіснуючих товарів і послуг – державу це турбує лише в тому випадку, коли гравці таким чином ухиляються від сплати податків, а в даній ситуації детективи БЕБ стверджують, що сума завищення податкового кредиту з податку на додану вартість може становити 281 мільйон гривень. Утім, наведені маніпуляції – то лише приказка, казка ж, на думку сторони обвинувачення, полягає в тому, що раз в умовах нестачі зазначених вище 183-х мільйонів кубометрів облгази не зупинилися й продовжували нормальну роботу з транспортування газу розподільними трубопроводами, значить даний обсяг був несанкціоновано відібраний із магістральних трубопроводів, тобто вкрадений у державної компанії ТОВ «Оператор газотранспортної системи України». Як повідомила прес-служба Бюро економічної безпеки, в такий спосіб зловмисники лише протягом 2021 року завдали державі збитки на суму 4,2 мільярда гривень, а оскільки ця злочинна схема діяла вже давно, то, за попередніми оцінками, загальна сума шкоди, завданої внаслідок її застосування протягом 2016–2022  років, може становити понад 18 млрд гривень.

Викладена вище конструкція обвинувачення може переконати лише тих людей, які мають поверхове уявлення про роботу газової галузі. Якщо двадцять облгазів протягом року недоотримали від звичного постачальника 183 млн м³ і при цьому почували себе як ні в чому не бувало, це ще не значить, що вони їх десь вкрали, оскільки могли придбати в когось іншого або заощадити за рахунок запровадження економних технологій. Тому детективам БЕБ слід було б зосередити увагу читача не на безтоварних операціях облгазів із ТОВ «Йе Енергія», а на питанні про те, в якому обсязі, на яку суму й за яких обставин ними був несанкціоновано відібраний належний державі газ. Родзинка ж полягала в тому, що несанкціонований відбір газу – це не злочин, а господарське правопорушення, яке карається відповідно до положень не Кримінального кодексу, а Кодексу газотранспортної системи України. Причому наявність складу такого правопорушення ще треба довести в порядку господарського судочинства. У новітній історії була ситуація, коли Акціонерне товариство «Укртрансгаз», яке до 2020 року виконувало функції оператора ГТС, подало до судів 68 позовів про стягнення 44 мільярдів гривень вартості газу, який, на його думку, протягом 2016–2019 років був несанкціоновано відібраний облгазами – причому всіма, не тільки тими двадцятьма, які входили до корпорації Фірташа. Але всі ці справи були позивачем програні, оскільки суди вирішили, що несанкціонованого відбору не було, а були правомірні дії з доставки газу до підприємств комунальної теплової енергетики, як того й вимагали розпорядження Кабінету Міністрів України, ухвалені з метою забезпечення проходження опалювального сезону. Таким чином, висновок сторони обвинувачення про наявність події злочину, з яким погодилися Шевченківський районний суд Києва та Київський апеляційний суд при вирішенні питання про ув’язнення підозрюваних керівників облгазів, виглядає явно передчасним.

Агент впливу «Газпрому»

У даній історії не можна оминути питання про те, хто такий Дмитро Фірташ і чому його так не люблять в Україні. На початку 1990-х цей тоді ще молоденький барига з Чернівців подався шукати кращої долі в Москву, маючи з собою щось на кшталт рекомендаційного листа до Семена Могилевича – колишнього неодноразово засудженого за шахрайство киянина, який у російській столиці став доволі авторитетною серед новоспечених бізнесменів персоною. Через нього він отримав місце в групі трейдерів, які займалися бізнесом із Туркменією за схемою «газ в обмін на продовольство». Варто зазначити, що Могилевич у ті роки дав путівку в життя десяткам таких шукачів, та й газотрейдерів тоді було хоч греблю гати, проте мало хто з них вибився в олігархи. В той час, коли бідних туркменів дурили всі, кому не ліньки, Фірташ якимсь дивом зумів завоювати довіру урядовців цієї країни: можливо, тому, що, на відміну від інших, пунктуально виконував узяті на себе зобов’язання.

Згодом ця довіра стала неабияким капіталом, який належним чином оцінила команда Олексія Міллера, що в 2001 році очолила «Газпром», вигнавши звідти людей Віктора Черномирдіна і Рема Вяхірева. Тоді ця компанія опинилася в цікавій ситуації: на вимогу російського керівництва вона постачала газ для внутрішніх споживачів за пільговою ціною, тож заробляти гроші могла тільки на експортних поставках. Фігурою вищого пілотажу в цьому бізнесі було не просто продавати товар за кордон, а й формувати там контингент платоспроможних споживачів, наприклад, купуючи на підставних осіб підприємства із виробництва мінеральних добрив, у якому левову частку собівартості займає саме природний газ. Фірташа, очевидно, було визнано достатньо надійною людиною, якій можна довірити роль підставної особи, а тому «Газпромбанк» не побоявся дати йому багатомільярдний доларовий кредит на придбання чотирьох таких українських заводів – черкаського, рівненського й сєвєродонецького «Азотів» і горлівського «Стиролу». На ці ж гроші було придбано й телеканал «Інтер», який протягом тривалого часу був одним з головних рупорів проросійської пропаганди.

Але й це ще не все – під час президентства Януковича Фірташ придбав двадцять облгазів, на які розподіляли понад 70 відсотків газу в країні. Тут важливо знати, що оператор ГРМ є суб’єктом природної монополії, діяльність якого суворо регламентується відповідною Національною комісією. НКРЕКП ретельно підраховує, які економічно обгрунтовані витрати має нести певний оператор у процесі транспортування газу розподільними трубопроводами, ділить отриману суму на кількість доставлених споживачеві кубометрів і, виходячи з цього, формує тариф. До загальної суми зазначених витрат додається ще невеликий відсоток прибутку, який має спрямовуватися на розвиток, але все одно надприбутки в цій галузі неможливі. Зате оператор ГРМ може заробити непогані гроші на різниці цін для комунально-побутових і комерційно-промислових споживачів: завищити кількість спожитого населенням газу і створений, таким чином, надлишок дотованого державою палива спрямувати на заводи з виробництва мінеральних добрив. Саме в цих махінаціях Нафтогаз із 2014 року обвинувачував облгази Фірташа, проте жодного факту подібних зловживань у судовому порядку встановлено не було – може, таке дійсно не практикувалося, а може, надто багато впливових людей були в долі. Й от у 2022 році правоохоронні органи, які протягом восьми років не знайшли криміналу там, де він міг бути, вирішили пошукати злочин там, де його бути не могло навіть теоретично.

Справа про півтора мільярда

Це друге пов’язане з облгазами кримінальне провадження почало Державне бюро розслідувань, а його предметом було завдання держказні збитків на суму 1,488 млрд грн шляхом несплати коштів за користування газорозподільними мережами, які належать державі і перебувають в управлінні Міністерства енергетики. Ця історія почалася з того, що в лютому 2017-го уряд, неначе вперше дізнавшись, що оператори ГРМ безоплатно експлуатують системи розподільних трубопроводів, ухвалив постанову, яка зобов’язувала Міненерго укласти договори про користування ними цими мережами за плату, річний розмір якої становитиме 10 відсотків їх залишкової вартості. Проте нічого путнього з цієї задумки не вийшло – відповідно до вимог закону згоду на укладення таких договорів мала дати НКРЕКП, яка її не дала через те, що в разі стягнення плати за користування мережами, її розмір потрібно закласти в тариф на доставку газу розподільними трубопроводами, що лягло б додатковим тягарем на споживачів, зокрема й побутових. А оскільки тодішній прем’єр Володимир Гройсман як вогню боявся будь-яких підвищень тарифів для населення, то згадана постанова уряду так і лишилася невиконаною.

Й ось через п’ять років почався активний пошук винуватих, у рамках якого колишньому міністру енергетики Ігору Насалику було повідомлено про підозру в службовій недбалості (стаття 367 Кримінального кодексу України), а на корпоративні права акціонерів фірташівських облгазів накладено арешт. Згодом ухвалою Печерського районного суду управління ними було доручене Агентству з розшуку й управління активами (АРМА), а звідти транзитом передане НАК «Нафтогаз України». Остання одразу ж спробувала скористатися цими правами й призначити своїх людей у правління й наглядові ради, але юристи Фірташа заблокували даний процес у судовому порядку, оскільки дії Нафтогазу явно суперечили нормам Закону України «Про акціонерні товариства». Та коли Бюро економічної безпеки відкрило друге кримінальне провадження, в рамках якого в травні почалися арешти керівників облгазів, справа пішла значно веселіше й нині під контроль НАК уже перейшли тринадцять з двадцяти операторів ГРМ групи ГРК. Є вагомі підстави припускати, що скоро те саме станеться й із рештою з них.