in

Суддю Шелепу виправдано: докази винуватості згоріли у вогні контрреволюції

21 серпня Козятинський міськрайонний суд Вінницької області ухвалив виправдувальний вирок Анатолію Шелепі, судді Богунського районного суду Житомира, якого в лютому 2012 року співробітники СБУ викрили в одержанні хабара, після чого заступником Генерального прокурора України було порушено щодо нього кримінальну справу за зловживання впливом (ст.369² КК України). Попри те, що з точки зору здорового глузду вина зловмисника видається очевидною, суддя Валентина Воронюк, виходячи з норм Кримінального процесуального кодексу та практики Європейського суду з прав людини, виправдала його за недоведеністю.

Фрагмент великого скандалу з «Житомирськими ласощами»

Ім’я судді Шелепи, який у 2011 році був головою Богунського районного суду, відоме далеко за межами Житомира — під час корпоративного конфлікту між власниками фабрики «Житомирські ласощі» представники одного з ворогуючих таборів обвинувачували його в пособництві рейдерському захопленню підприємства, але ця історія залишилася за бортом даного кримінального розслідування. З тексту вироку відомо, що оперативно-розшукова справа на нього була заведена відділом боротьби з корупцією і організованою злочинністю УСБУ в Житомирській області ще 8 лютого 2011 р. Суддю підозрювали в одержанні хабарів на великі суми грошей, бо всі бачили, що незадовго до того в нього невідомо з яких статків з’явився джип «Рендж Ровер» вартістю більше 100 тисяч доларів США. В рамках цієї справи з дозволу Апеляційного суду Києва щодо було організовано стеження за Шелепою, прослуховування його телефонних розмов, а в службовому кабінеті служителя Феміди було таємно обладнано приховану відеокамеру. Проте лише 7 лютого 2012 р. з усього побаченого й почутого попалося щось таке, що з точки зору працівників СБУ становило оперативний інтерес.

Історія, через яку почалося кримінальне переслідування судді Шелепи, пов’язане з убивством одного місцевого бізнесмена. Якщо вірити інтернет-пліткам, його організувала колишня дружина потерпілого, яка загуляла з якимсь його бізнес-конкурентом, що приятелював з високими прокурорськими чинами. А потім запросила одночасно до своєї квартири і свого колишнього чоловіка, й озброєного пістолетом коханця, а вже під час зустрічі другий убив першого. Протягом місяця убивця переховувався від правоохоронних органів, а потім несподівано їм здався. На думку авторів інтернет-чуток, це було пов’язане з тим, що він одержав гарантії того, що його не посадять. Так це, чи не так, але суддя Шелепа, який обирав йому запобіжний захід, вирішив, що для убивці досить буде застави. По завершенні досудового розслідування ця кримінальна справа шляхом автоматичного розподілу потрапила до однієї із суддів Богунського районного суду, до якої вбивця почав шукати підходи, аби дати їй хабар за перекваліфікацію: йому було інкриміноване навмисне вбивство й незаконне носіння зброї, він же хотів переінакшити статтю на вбивство з необережності чи внаслідок перевищення необхідної оборони.

Одним із тих, через кого підсудний шукав виходи на суддю, був старший оперуповноважений з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки при Державній податковій адміністрації в Житомирській області Анатолій Шамрай. За версією прокуратури,  «пробивши тему», цей чоловік розповів, що в нього є вихід на суддю й повідомив, що вирішення даного питання коштуватиме 30 тисяч доларів. Подумавши, вбивця погодився, про що Шамрай повідомив свого безпосереднього керівника — заступник начальника відділу внутрішньої безпеки Юрія Козловця, а вже той, будучи на короткій нозі із суддею Анатолієм Шелепою, переговорив із ним про це в службовому кабінеті останнього і той дав згоду вплинути на молоду суддю, аби зробити все як треба. Саме цю розмову й зафіксувала спеціальна апаратура, встановлена працівниками СБУ.

Реалізація оперативної інформації

Судячи з тексту вироку, співробітники спецслужби спрацювали блискавично: 7 лютого 2012 р. була зафіксована розмова Шелепи з Козловцем, і вже того ж дня підсудний по справі про вбивство дав чекістам згоду співробітничати з ними й написав офіційну заяву про те, що оперуповноважений податкової міліції Шамрай вимагає в нього хабар. Цьому чоловіку працівниками СБУ під протоколи була вручена перша частина хабара — 15 тисяч мічених доларів, які він 14 лютого передав Шамраєві. Той передав Козловцю вже 9 тисяч, а той, у свою чергу, надвечір того ж дня передав Шелепі $ 6 500. Ці гроші й були вилучені в судді під час особистого обшуку судді, дозвіл на проведення якого було дано ухвалою Печерського районного суду Києва. Слідом затримали й обох податківців, яких було доставлено до Київського слідчого ізолятора й обвинувачено в пособництві зловживанню впливом. Що ж стосується судді Шелепи, то йому було обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд і рішенням Вищої кваліфікаційної комісії судів України відсторонено від посади.

Досудове слідство провели в досить короткий строк і вже в серпні 2012 р. обвинувальний висновок надійшов до Фастівського міськрайонного суду Київської області. Судове розслідування йшло, як мокре горить, а 5 березня 2014 р., тобто одразу ж після того, як помінялося керівництво ГПУ, СБУ та й усієї країни, справа судді Шелепи була повернута прокурору для проведення додаткового розслідування. Там її розслідування почали ледь не з нуля і в листопаді 2014 усім трьом фігурантам було повідомлено про підозру вже за нормами нового кримінального процесуального кодексу, після чого до суду направлено вже не обвинувальний висновок, а обвинувальний акт.

У ході судового засідання підсудні відмовилися давати показання, посилаючись на своє право, гарантоване статтею 63 Конституції України, і просили їх виправдати, оскільки всі зібрані проти них докази отримані в неналежний спосіб і є недопустимими. Суддя Воронюк у цьому питанні повністю з ними погодилася.

У ролі ключового свідка обвинувачення виступав той самий убивця, який, до речі, за вчинення цього злочину був засуджений до тривалого терміну позбавлення волі й давав показання суду в режимі відеоконференції. Але він міг повідомити лише про те, що оперуповноважений Шамрай обіцяв йому вирішити в суді питання про перекваліфікацію злочину і взяв у нього за це 15 тисяч доларів. А про те, що Шамрай далі давав гроші ще комусь і що врешті-решт частина цих коштів потрапила до судді Шелепи, він нічого конкретного розповісти не міг. Та молода суддя, яка розглядала справу вбивці-хабародавця, дала суду показання, що Шелепа, будучи головою суду, заходив до неї в кабінет і цікавився ходом та перспективою даної справи, але те, що він давав якісь вказівки, висловлював пропозиції чи якимсь іншим чином намагався на неї вплинути, категорично заперечила.

Отже, всі докази проти двох із трьох фігурантів базувалися виключно на даних, одержаних у результаті проведення оперативно-технічних заходів. (Той факт, що в них були вилучені мічені долари є не доказом вчинення злочину, а припущенням, оскільки ці гроші могли потрапити до них у результаті повернення боргу). І ось тут у судді Воронюк виникло логічне питання про те, на яких таких законних підставах проводилося відеостеження за суддею Шелепою і прослуховування його телефонних розмов. Сторона обвинувачення надала довідку про те, що дозвіл на це було дано цілком таємною ухвалою Апеляційного суду Києва від 3 серпня 2011 року, та коли суддя спитала де оригінал цієї ухвали, який відповідно до вимог процесуального законодавства має бути розсекречений і долучений до матеріалів кримінального провадження, їй відповіли, що він разом з іншими матеріалами оперативно-розшукової справи був знищений працівниками СБУ 19 лютого 2014 року.

 Доктрина «плодів отруєного дерева» на українському ґрунті

19 лютого 2014 року —– доволі знакова дата вітчизняної історії. Напередодні повсталі «євромайданівці» атакували на вулицях Києва міліцейські кордони і навіть захопили офіс Партії регіонів, де взяли в полон кілька десятків міліціонерів, які його охороняли. Але через деякий час міліція перейшла в контрнаступ й навіть захопила частину Майдану. З формальної точки зору диктатура Януковича мала би святкувати перемогу, оскільки поле бою залишилося за нею, але насправді це була поразка, бо після того, як під час штурму Майдану від куль повстанців загинули 13 працівників МВС, решта з них дала зрозуміти, що в подальшому ні за які тисячу доларів на день вони більше не підуть на штурм, після чого у верхах стало зрозумілим, що режим доживає свої останні дні. Тож поки керівники СБУ лякали народ антитерористичною операцією під кодовою назвою «Бумеранг», їхні підлеглі за таємною вказівкою ударними темпами нищили секретні документи. В цьому «вогні контрреволюції» згоріла не одна лише оперативно-розшукова справа Шелепи, а й безліч інших справ на хабарників.

Утім була надія, що один із примірників ухвали зберігається в архіві Апеляційного суду Києва, але звідти надійшла офіційна відповідь про те, що даний документ було також знищено, про що складено акт від 17 січня 2014 року. Досить дивно, бо в той день ще ніхто не міг передбачити, чим завершиться «Євромайдан». Принаймні перші серйозні сутички із застосуванням зброї почалися лише 19 грудня того року. Втім суддя Воронюк у політику занурюватися не стала, лише зауважила, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну таємницю» та відповідних підзаконних актів термін зберігання документів із грифом «цілком таємно» становить щонайменше 10 років. А іноді й більше, бо відповідно до ст. 9¹ Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» матеріали оперативно-розшукових справ (серед яких і знаходилася наша ухвала), зберігаються до набрання законної сили вироку щодо її фігурантів або постанови суду про закриття справи.

Тож виходячи з того, що підтвердження законності проведення оперативно-технічних заходів з боку СБУ щодо Шелепи стороною обвинувачення надано не було, суддя визнала всі отримані внаслідок їх проведення докази неналежними. А відтак і Анатолій Шелепа, і Юрій Козловець підлягали виправданню за недоведеністю. Залишався Анатолій Шамрай, який взяв гроші від убивці, але суддя Воронюк знайшла спосіб виправдати і його. Вона в даному випадку взяла за основу практику Європейського суду з прав людини, зокрема ті справи, в яких було застосовано різновид доктрини «плодів отруєного дерева», смисл якої полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані в незаконний спосіб, а й ті докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. В ситуації з оперуповноваженим Шамраєм це означало: якби чекісти не підслухали розмову Козловця із Шелепою з приводу вирішення питання про вбивцю, вони б ніколи не стали спілкуватися з цим убивцею, а той не написав би їм заяву про те, що опер податкової міліції вимагає в нього хабар і ніколи не було б організовано оперативну комбінацію з його викриття. А відтак резолютивна частина вироку постановила усіх трьох виправдати за недоведеністю.

Юрій Котнюк, оглядач ЮВУ

Джерело: ЮВУ

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Крук круку ока не виклює, або Кілька слів про перешкоджання діяльності адвоката

Медична реформа — правовий погляд