Сингулярність у кримінальному праві

Починаючи з 1989 року мені довелося працювати над проблемою захисту жертв злочинів, формування сучасної віктимологічної теорії та питань «віктимізації» кримінального права. Сьогодні, коли питання підсилення ролі та місця потерпілого в кримінальному праві і кримінології стає практично центральним трендом, хочеться звернути увагу на певні моменти, які залишаються поза розглядом наукової громади. Одним із них є проблема сингулярності в кримінальному праві, існування стану, за яким імперативний концепт публічноправового захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб, громади, держави може бути вщент порушеним розповсюдженням паралельного позаправового регулювання.

Стан сингулярності: причини популярності

За умов глобалізації стан сингулярності, поширюючись у мережевих гібридних формах нормо свідомості, стає все більш популярним. Концепт публічної заборони спрацьовує, коли ця заборона отримує суб’єктивну позитивну оцінку. У випадках коли паралельна реальність (доповнена реальність) формує нові можливості індивідуальної чи колективної поведінки – заборони не існують. Вони міняються на дозволи.

Так, за допомогою мережі інтернет у світі поширюється торгівля наркотиками, зброєю, іншими предметами з обмеженим обсягом; свобода загального мережевого доступу робить дозволеним будь-який прояв критичних оцінок діяльності органів управління держави, що каталізують як правовий нигілізм населення, так і відверту злочинну діяльність. Феномен мережевих революцій та панування принципу доцільності над законністю, електоральної незадоволеності, антиурядових повстань, що генерується постами у Фейсбуці чи іншій мережі стає елементом нормопорядку. Юридична допомога, потреба в судовому розгляді справи замінюється безоплатними порадами на форумах, а медіація та посередництво находять окремі форми заміни в електронному розгляді спорів. Більше того, сьогодні штучний інтелект, як повідомляє преса, надає з високою долею вірогідності рішення, які можуть бути винесеними ЄСПЛ по конкретних справах. Тобто потреба в юридизації соціальної активності на рівні держави стає все менш необхідною. А суд та покарання – архаїчним елементом системи.

Нові інформаційні виклики

Із появою BREXIT та тенденцією до обмеження визнання окремими державами юрисдикційних повноважень Міжнародного кримінального суду ми зіштовхуємося з новітніми процесами: крахом певних сенсів в економіці, політиці, праві на глобальному рівні Система гарантій колективної безпеки не спрацьовує на глобальному рівні, не спрацьовує вона й на рівні окремих юрисдикцій.

Центральна проблема сучасного світоустрою полягає в тому, що новації і креативність інформаційного суспільства створюють нове середовище, в якому час і простір не фрагментовані анклавами правових сімей і державними кордонами, а підкоряються новим, ще непізнаним «хвилям» енергетичного впливу руху коштів, образів, капіталів, людей, будучи пов’язаними (селективно, але загально) інформаційними мемами, що організують і направляють цей рух. Держави окремо, так і світ у цілому, виявилися безсилі перед розумінням неминучості примата культивованих інформаційними мережами індивідуальних оцінок добра і зла й відплати за вчинки.

Нещодавно Елізабет Трус, перша жінка Лорд-Канцлер Великобританії, заявила про намір повної реформи доступу англійців до правосуддя. Планується витратити 1 мільярд (!) фунтів на спрощення судової системи, надання додаткових можливостей та захисту прав потерпілих від злочинів, формування нової юридичної мови, яка буде зрозумілою не лише юристам, але й громадянам.

У наш час, як було сказано, з появою інтернету й вибуху нових технологій є потреба в забезпеченні можливості для радикальної зміни діючої системи права. Традиційні методи роботи в даний час перевернули віру не лише в ефективність справедливості, але й мають бути переглянутими в усіх напрямках соціального розвитку. Для забезпечення безпеки громадян і підвищення глобальної репутації системи правосуддя ми повинні реагувати на ці зміни радикально й швидко, створюючи пропорційну та ефективну систему, яка відповідає потребам не лише держави, але й пересічних громадян, конкуруючи не тільки з юрисдикціями, але й із праворозумінням кожного споживача. Верховенство закону має основоположне значення для будьякого цивілізованого суспільства.

Cтурбованість представників однієї з нацміцніших юридичних систем світу має свою рацію. В теорії кримінального права існує поділ на позитивне право та динаміку його відтворення в житті. Актуальні правила та норми, створені правозастосовчою практикою, а також додаткові за змістом етнокультурні за походженням символи, звичаї, поганські обряди (крадіжка майна сусіда), субкультуру, що репрезентується в мові. А правова норма – це всього на всього текст, або елемент культурного осередку, який, будучи визнаний державою, має бути певним чином інтерпретованим та інтеріорізованим у свідомості фахівців та громадян. У ній відтворюється відповідне правило поведінки, підкріплене відповідною забороною. Звідси комунікативна функція права полягає в дуалізмі існування правових моделей та регуляторів бажаної поведінки і з боку законодавця, і з боку відповідно корелюючих правил поведінки індивіда (соціальної спільноти).

І далеко не факт, що ця кореляція не може бути оборотною чи загалом мати тенденцію просування до стану сингулярністі у праві, за яким правило поведінки перестає існувати.

Так, потреба в забороні порноіндустрії відпала з появою сайтів віртуальних розваг. Принцип правової визначеності замінюється принципом доцільності та бажаності певної поведінки, її допустимості у відповідній культурі. Простіше знайти електронну заміну. Ми шукаємо ліки й поради на будь-який випадок життя в мережі, слово «прогуглити» стало елементом повсякденності побуту, електронні петиції – частиною політичного життя, експерти та шарлатани – субсидіарами фахівців. Агенція «одна баба казала» знайшла відповідну заміну у феномені мережевої спільноти, появі професій «блогерів», лідерів суспільної думки, відповідним маніпулюванням образів та сенсів з боку держави.

Гібридність кримінальної відповідальності

Ми зіштовховуємося з гібридністю кримінальної відповідальності, яка існує як би загалом, але на приватному рівні блокується іншими ціннісними настановами. Встановлено, що ефективність кримінально-правового впливу пов’язана з оцінкою комунікаційного ефекту кримінально-правового регулювання, кримінальнополітичною ситуацією, особливостями правореалізації і праворозуміння на декількох рівнях соціальної взаємодії, кореспондуючи відчуттям безпеки суб’єктів кримінально-правових відносин.

Кажучи про рефлексії різних рівнів кримінально-правового регулювання та їх відповідне відображення в тексті кримінального закону, легко зрозуміти, що нормативні комунікативні зв’язки спрацьовують лише у формальних моделях чи правосвідомості парламентарів, які за допомогою Кримінального кодексу вирішують (бажають, точніше) будь-яке питання функціонування суспільства.

Паліативом виступають дисциплінарні практики, які згідно традиції практики ЄСПЛ розглядаються за умов відповідності певним критеріям як кримінальноправовий вплив у контексті ст. 6 Європейської конвенції захисту фундаментальних прав та основоположних свобод людини і громадянина («Енгель проти Нідерландів», «Волков проти України» та безліч інших справ). Не кажучи вже про сумнозвісні люстраційні закони, застосування позасудової репресії чи використання покарань sui generis (покарань по сутності карального впливу, але не по ступеню відображеності в кримінальному законі) має поширене розповсюдження в національному праві.

Йдеться про поширені функції застосування конфіскації рибальского судна при порушенні Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 р., про інші види спеціальної конфіскації, про безліч фактів обмеження в правах (на керування автотранспортом, керівництво дисертаційними дослідженнями чи бути обраним, права на приватність та інформацію), позбавленні прав, штрафах в адміністративному та адміністративно-фінансовому праві, позбавленні свободи пересування, навіть позбавлення волі.

При цьому протрібно зважити на те, що в діючому законодавстві існують визначені законом ліміти застосування позбавлення волі на певний термін. Так, Президент України має право замінити довічне позбавлення волі особі в порядку помилування на строк не менше 25 років (ст. 81 КК). Більший строк, обмежень та процесуальних гарантій\балансів у цій діяльності не існує. Це ж заміна, а не призначення покарання.

Більше того, дисціплінарні практики поширюються на норми діяльності суспільних організацій. Наприклад, ФІФА може рекомендувати не пустити на стадіон групу вболівальників чи відповідних осіб, а стюарди стадіону (!) чи органи правопорядку із задоволенням виконають це.

Сингулярність стає ближчою

Безліч факторів робить сумнівним якість такої правової комунікації. Особа починає орієнтуватися на власні оцінки необхідності відповідних заборон. Сингулярність стає ближчою до масової комунікаці.

Отже, в сучасних умовах генералізації сенсів на рівнях юриспруденції та приватного норморозуміння думки і дії соціальних суб’єктів все більше орієнтуються на власні (групові) уявлення про благо і зло, про фундаментальні права і свободи тощо, ніж на століттями виплекані норми-регулятори.

Колективний егоїзм, гедонізм і аномія, що генеруються новими комунікативними зв’язками, стають стандартом сучасного світопорядку.

Концепт приватної індивідуальної безпеки стає важливіше безпеки соціальної, і сили самоорганізації на вимогу доцільності руйнують нормативність світоустрою. Вважаємо, що саме такі комуникативні приватно-правові характеристики динаміки кримінального права відображують перцепції нової ери комунікацій. І ми, юристи, на жаль, поки що програємо на цьому шляху доправової визначеності.

Вячеслав ТУЛЯКОВ,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Нацональної академії правових наук України,
суддя ad hoc Європейського суду з прав людини,
Національний університет «Одеська юридична академія», проректор