Таємниці і подробиці «езотеричного» процесу

Ласкаво просимо за лаштунки створення ДБР

Державне бюро розслідувань ще не почало функціонувати, та в нього вже з’явилися лаштунки. Принаймні так схильна думати частина політиків і громадськості, яка вважає себе не втаємниченою в подробиці «езотеричного» процесу формування нового правоохоронного органу.

Так чи інакше, а тема ДБР поступово стає цікавою для широкої публіки і ЗМІ. І це загалом добре, хоча згаданий інтерес далеко не завжди конструктивний і часто не стільки допомагає зарадити проблемам – скільки сам їх створює.

Загалом ситуація навколо Державного бюро розслідувань поки що є надто типовим явищем українського суспільного-політичного життя останніх років: коли проблеми лише виникають і часу на їх обговорення та вирішення більше ніж вдосталь – вони нікого не хвилюють.

Однак тільки-но наближається дедлайн і вже мало що можна зробити по суті – гучно заграють фанфари, сплескують бурхливі емоції й починаються видовищні політичні спектаклі.

По факту – це театр спекуляцій, популізму і маніпулятивних псевдоаргументів. Із часу створення комісії по відбору керівництва Державного бюро розслідувань я й мої колеги по «цеху», як могли, намагалися звернути увагу професійної спільноти та суспільства на важливі проблеми, що загрожують формуванню й повноцінному запуску цього надважливого органу. Ми стверджували, що в законі про ДБР чимало недоліків і пасток; що поправками з голосу народні депутати суттєво понівечили цей документ, невиправдано урізавши підслідність Держбюро розслідувань; що є вкрай непродуманою вся концепція реформування правоохоронних органів і це неодмінно вплине на їх якість і системність у роботі.

Ми наполягали, що без внесення змін до чинного закону в частині повноважень конкурсної комісії, робота останньої буде штучно заблокована й ДБР не розпочне діяти вчасно. Однак ці намагання розпалити конструктивну дискусію не знайшли належної підтримки. Бо це дуже непросто – долучатися до професійного обговорення, вносити конкретні пропозиції, фахово розбиратися в тонкощах проблеми, словом діяти предметно, а не словесно, професійно, а не емоційно. Для цього необхідні знання і досвід, а якраз ці «товари» у нас майже не користуються попитом.

Натомість втомленому й змученому політичною нестабільністю, війною і погіршенням умов життя суспільству значно простіше продати видовище: унітаз, залізну кварту, розвішені труси як неодмінні атрибути громадської активності, образливу риторику, спекулятивний тон і популістський раж – як атрибути експертної і політичної діяльності. Що необхідно для впливу на конкурс у такий спосіб, щоб вибране керівництво Державного бюро розслідувань не було настільки компетентним, аби дозволити собі працювати професійно й відстоювати себе як дійсно самостійний орган? Добре знайомий тріумвірат технік:

1) дискредитувати конкурсну комісію;

2) висвітлити конкурс як непрозорий і наповнений маніпуляціями в чиїхось інтересах;

3) дискредитувати кандидатів.

І судячи з усього, цей маховик уже запущений.

Я майже не зустрічала в медійному просторі новин чи плідного обміну думками з приводу тих же проблем закону про Державне бюро розслідувань. Натомість ЗМІ починають рясніти заголовками про те, що, начебто, конкурсна комісія «не виражає інтересів суспільства», «готує махінації для обрання потрібного Порошенку кандидата», складається з «надійних і довірених владі людей», а тому надія на «незаангажований вибір» марна й таке інше.

Мало хто спромігся проаналізувати питання підслідності ДБР, зате багато хто без вагань наважується заявити, що Держбюро розслідувань «з’їсть» НАБУ, забравши в нього ледь не всі повноваження. Звідки взагалі беруться такі побоювання?! Адже законодавство не дає для цього жодних підстав. Хоча загалом логіку цю зрозуміти нескладно: підстав мало, а піаритися треба всім.

Попри те, що кандидати на посади керівників Державного бюро розслідувань ще не склали жодного тесту, не кажучи вже про співбесіду, у ЗМІ встигла потрапити інформація про узгодження в вищих ешелонах влади кандидатури Анатолія Матіоса на посаду директора ДБР. То, може, давайте розпустимо конкурсну комісію, раз усе й без того всім відомо?

А, може, просто припинимо грати в конспірологію й докладемо максимум зусиль, аби конкурс був якомога прозорішим, а його переможці – якомога професійнішими?!

Не менше дивує й позиція окремих кандидатів, які не пройшли формальний відбір через невідповідність чітко встановленим у законодавстві вимогам, але вперто судяться з комісією з цього приводу.

Можливо, з відчаю, адже, як писав Кафка: «Буква закону незмінна, і думки – часто всього лише вираження пов’язаного з цим відчаю». Усе це – деталі, які в своїй сукупності свідчать про те, що конкурс із відбору кандидатів на посади в Державне бюро розслідувань незабаром може стати предметом спекуляцій і популістських заяв, а конкурсна комісія буде піддаватися тиску з боку політиків і громадських активістів, які мають дуже різні цілі.

Залишається сподіватися, що хоча б у частини з них мета співпаде із завданням конкурсної комісії – відібрати професійний і гідний за своїми моральними і особистісними характеристиками склад керівної трійки ДБР: директора і його заступників.

І наостанок, для заспокоєння активістів. Члени конкурсної комісії не з Марсу. І доступна інформація про кандидатів, включаючи навіть неперевірені публікації, ними моніториться.

Час формального відбору закінчився. Час тестів уже настав. Та й лаштунки-то від самого початку підняті.

Тетяна СЛІПАЧУК,
партнер юридичної фірми «Саєнко Харенко»,
член конкурсної комісії з відбору керівництва Державного бюро розслідувань