«Украерорух»: куди пішли навігаційні гроші, або як авіаперевізник вчиняв «самосуд»

Наприкінці квітня Верховний Суд завершив господарську справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про стягнення завданих їй збитків у сумі 876 мільйонів гривень з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. Останнє, більш відоме під назвою ДП «Украерорух», є єдиним в країні підприємством, яке надає аеронавігаційні послуги літакам, котрі пролітають над її територією. Нічого поганого в цьому немає, адже як за кермом має бути один шофер, так і рухом у повітряному просторі має управляти одна структура. Але ціну за свої послуги вона виставляє не як їй самій заманеться, а відповідно до законів «Про природні монополії» та «Про ціни і ціноутворення», положення яких вимагають включати в тариф лише собівартість послуг і певний відсоток на розвиток системи. Проте авіакомпанія-позивач (далі — МАУ), вирішила, що, окрім необхідного, в ціну послуг були закладені чималі кошти, призначені для їх подальшого розкрадання, й навіть порахувала, скільки саме припало на її долю. Проте судді вирішили, що надані докази були непереконливими, а склад цивільного правопорушення в діях «Украероруху» не доведений.

Криза — не перешкода для розкрадань

Минулий рік був не найкращим для авіапасажирської галузі. Так, наприклад, загальна сума експорту послуг повітряного транспорту знизилася з 1,4 мільярда доларів США у 2019 році до 796 мільйонів у 2020-му. Гірші показники в цьому плані хіба що в трубопровідного транспорту, експорт послуг яких зменшився з $5,9 млрд до $2,4 млрд , але там ситуація пояснюється надто високою порівняльною базою, сформованою неординарним джерелом доходу: завдяки нашим американським друзям російський «Газпром» не зміг добудувати газопровід «Північний потік 2» й змушений був укласти з Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» контракт, умовою якого було виконання рішення Арбітражного інституту Торгівельної палати Стокгольму про виплату трьох мільярдів доларів. Що стосується «Украероруху» з його чотирма тисячами працівників, то кількість рейсів, яким той надав аеронавігаційні послуги зменшилася з 335 до 142 тисяч, а відтак замість передбачених фінансовим планом на 2020 рік 148 мільйонів гривень чистого прибутку він отримав 1,5 млрд грн чистого збитку.

Проте були в житті цього державного підприємства й гірші часи. Тут варто зазначити, що найжирнішим, так би мовити, був 2013 рік — 535 тисяч рейсів і гроші текли рікою. Потім війна, окупація, збитий «Боїнг», а наприкінці 2015 року ще й заборона літакам російських компаній не лише приземлятися на наших аеродромах, а й взагалі пролітати транзитом через територію України. В результаті у 2016 році кількість авіарейсів упала до 214 тисяч. І ось у цьому найгіршому в поточному столітті році керівництво «Украероруху» примудрилося «закачати» 404 мільйони гривень у «Платинум Банк», який у січні наступного, 2017-го року цілком очікувано був оголошений банкрутом.

Взагалі-то, на думку знавців даної сфери, згаданий банк мав піти на дно двома роками раніше, але прожив довше ніж треба завдяки Катерині Рожковій, яка з 2013 року працювала на посаді заступника голови правління «Платинум Банку», потім, в червні 2015-го, стала директором департаменту банківського контролю Національного банку України, потім заступником, а нині є першим заступником голови правління НБУ. Проблеми з платоспроможністю в нього почалися ще в 2015 році, коли компанія мобільного зв’язку МТС не змогла зняти свого часу вкладені в «Платинум Банк» 250 мільйонів гривень, у зв’язку з чим звернулася до суду з позовом, в якому вимагала в зазначеного банку віддати її гроші, а в Нацбанку — визнати його проблемним банком. Історія вийшла доволі гучна й НБУ мав би відправити «Платинум Банк» на ліквідацію, як він це зробив із семи десятками інших банків, але чомусь відтягнув цей момент. Разом із тим зі стін Нацбанку вийшла рекомендація всім міністерствам і відомствам утриматися від подальшого співробітництва з «Платинум Банком». Дана рекомендація, як належить, була продубльована Міністерством інфраструктури України, яке відправило її державним підприємствам, що перебували в його віданні, в тому числі й «Украероруху», проте воно замість того, щоб негайно забрати ті свої гроші, які вже були там, навпаки, в листопаді 2016-го переказало до приреченого «Платинум Банку» 90 млн грн, а в грудні ще 70 мільйонів.

Погодьтесь, що 404 мільйони гривень на дорозі не валяються, тож розслідувати обставини їх втрати злетілися всі хто тільки міг — і СБУ, і Національна поліція, і НАБУ, і ДБР, але слідчі дії обмежилися лише обшуками й вилученням документів, а от повідомлень про підозру — жодної, вже не кажучи про обвинувальний вирок. А заступники директора підприємства, які за відсутності директора дали добро на два зазначені вище транші — Сергій Гомболевський та Ігор Касьяненко — благополучно скасували в судовому порядку оголошені їм догани за порушення закону під час погодження згаданих транзакцій. Одним словом, чотири сотні мільйонів немов корова язиком злизала й немає винуватих.

Хтось інший, можливо, з цим би й змирився, але не Ігор Коломойський, якому формально належить четверта частина акцій МАУ, хоча в реальності він контролює її майже одноособово. Його обурення в даній ситуації цілком зрозуміле: авіакомпанія чесно платить за аеронавігаційні послуги, думаючи, що вони йдуть на потрібне діло — зарплату диспетчерам, придбання обладнання та інші речі, без яких неможливе повноцінне надання аеронавігаційних послуг, а вони, виявляється, безсовісно розкрадаються за умови повного сприяння з боку правоохоронних органів. Тож, так би мовити, в порядку самосуду МАУ, по-перше, припинила платити «Украероруху» кошти за авіанавігаційне обслуговування, по-друге, добилася заборони суду на припинення надання зазначених послуг через їх несплату, по-третє, подало до цього держпідприємства позов про стягнення збитків у вигляді надмірно сплачених у 2016–2017 роках коштів за ці послуги. А оскільки головна резиденція відповідача знаходиться в місті Бориспіль, то справу в першій інстанції розглядав Господарський суд Київської області.

Як формується тариф

За всіма формальними ознаками даний позов не мав шансів бути виграним. Суд констатував той факт, що згідно Повітряного кодексу України ДП «Украерорух», як природний монополіст у сфері аеронавігаційного обслуговування, не встановлює самостійно ціни на свої послуги — за нього це робить галузевий регулятор в особі Міністерства інфраструктури. Причому зазначене відомство також обмежене в своїх тарифних фантазіях низкою міжнародних договорів, згідно положень яких держава Україна добровільно взяла на себе зобов’язання дотримуватися нормативних актів Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) та Європейської організації з безпеки аеронавігації (Євроконтроль). Так, у руслі цієї політики наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 25.11.2009 р. № 1209 «Про застосування в цивільній авіації України документа Євроконтролю» було введено в дію на території України два циркуляри, один з яких називається «Принципи визначення вартісної основи для маршрутних зборів та обчислення одиничних ставок», другий — «Умови застосування системи маршрутних зборів та умови оплати».

А вже на виконання вимог названих вище документів тим же міністерством було видано наказ від 15.09.2010 р. № 669 «Про встановлення Ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України», яким одинична ставка плати за послуги з організації повітряного руху встановлювалася в розмірі 45,56 євро на маршруті і 7,56 євро на підході та в районі аеродрому. Цей наказ діяв адже до 2019 року, коли іншим наказом регулятора ставки були істотно підвищені, але в оскаржуваний «Міжнародними авіалініями України» період 2016–2017 років чинними були саме ці тарифи.

За таких от обставин 1.01.2016 р. між «Украерорухом» і МАУ було укладено договір про надання аеронавігаційних послуг, повне виконання умов якого підтверджувалося актами приймання-передачі послуг і банківськими документами про рух коштів: всього протягом двох років авіакомпанія заплатила держпідприємству 1,716 мільярда гривень, причому жодних нарікань щодо якості послуг з боку замовника не виникало. Звідки ж в МАУ раптом з’явилася надія стягнути з державного підприємства 876 млн грн зайве сплачених коштів?

Зібрані факти не було визнано переконливими доказами

Названа сума, звичайно ж, була не зі стелі взята. Справа в тому, що в процесі формування тарифів ДП «Украерорух» зовсім не є стороннім спостерігачем, оскільки ціна на його послуги розраховується на базі наданих ним даних про собівартість аеронавігаційних послуг. Однак юристи МАУ надали суду інформацію про те, що держпідприємство використовувало кошти своїх клієнтів на різні речі, мало пов’язані з необхідними для аеронавігаційного обслуговування витратами. Окрім згаданої вище історії з «Платинум Банком», вони пригадали «Украероруху» придбання завеликої як для його потреб кількості пального, закупівлю іранських туристичних автобусів та багато чого іншого, про що позивачеві стало відомо з відкритих джерел, як то судові рішення, повідомлення державного підприємства «Прозорро» й аудиторських звітів. Із цього всього було складено загальну цифру коштів, яка пішла на непрофільні витрати, а потім, відштовхуючись від факту, що авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» є найбільшим клієнтом «Украероруху», формуючи третину його доходів, юристи останньої й вивели цифру в розмірі 876 мільйонів.

Однак дані аргументи не справили на суд очікуваного позивачем враження. Колегія суддів, нагадавши, що відповідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, дійшла висновку, що авіакомпанією не було доведено належними та допустимими доказами факт вчинення «Украерорухом» протиправної поведінки, розмір завданої майну позивача шкоди і причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та шкодою, а відтак відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, оскільки відсутній склад цивільного правопорушення. З таким висновком погодився Північний апеляційний господарський суд, а зовсім недавно й Верховний суд, про що свідчить резолютивна частина його постанови від 27.04.2021 року.

Юрій Котнюк