В Україні запровадять страхову медицину — основні недоліки реформи

Реформа медицини в Україні починається не з глибокого аналізу ситуації і прогнозів її наслідків, а відразу з практичних пропозицій, що не зовсім логічно, вважає експерт Юлія Самаєва.

«Наприклад, уже з наступного року почнеться перехід системи охорони здоров’я на страхову модель. А з 2020-го страхова медицина має запрацювати повсюдно. Стартує реформа із запуску сімейної медицини «європейського зразка» на базі первинного рівня системи – поліклінік, амбулаторій та центрів медико-санітарної допомоги (ЦМСП). За словами реформаторів, українці зможуть вільно вибирати сімейного лікаря та педіатра для своїх дітей і підписувати з ним прямі угоди з чітко прописаним обсягом послуг, гарантованих і оплачених державою. У разі, якщо пацієнта не задовольняє сімейний лікар, він зможе його поміняти, оскільки прив’язку до місця проживання скасують», – говорить вона.

Як пояснює Ю. Самаєва, сімейні лікарі будуть забезпечувати первинну діагностику, при необхідності направляти на додаткові дослідження і до вузьких спеціалістів, а крім іншого, видавати довідки в дитячий сад, школу, басейн. Лікарі первинної ланки зможуть вибрати будь-яку організаційну форму роботи — ФОПи, поліклініки, амбулаторії та ЦМСП. Якщо сімейний лікар вирішить почати приватну практику, оплата буде надходити на його рахунок безпосередньо, минаючи посередників. Технічним оператором перерахування бюджетних коштів стане спеціальне страхове агентство. Процедура ліцензування медичних практик буде прискорена, будівельні норми й санітарні правила (ДБН і СанПіН) для відкриття медичних практик також спростять і гармонізують із європейським законодавством. Буде скасовано й паперова звітність для лікарів первинної ланки. Їхня робота оплачуватиметься за нормативом в залежності від кількості укладених лікарем угод і дотримання медичних протоколів лікування та діагностики.

«Але, за словами експертів, зараз реалізувати цю схему на практиці як мінімум складно, адже для того, аби прорахувати гарантований пакет медичних послуг, ми повинні розуміти, скільки система в рік на них витрачає зараз і що саме надаватиме населенню. Але ми не має-мо реальної статистики про кількість наданих системою охорони здоров’я послуг. Ті дані, якими можемо зараз оперувати, складалися з урахуванням того, що держава оплачує лікарні ліжко-дні. Тож лікарні, щоб фінансування не скорочувалося, ці ліжко-дні штучно завищували. Поліклініки ж при складанні звітності з тих же «фінансових» міркувань намагалися «виконати план з консультацій». Природно, маючи суму й не розуміючи, скільки за цю суму за фактом можемо надати медичних послуг, ми не можемо визначити ні вартість однієї послуги, ні їх загальну кількість. А головне, що це повинні бути за послуги?», – вважає Юлія Самаєва.