in ,

Верховний Суд сформулював правову позицію щодо отримання ліцензії на операції зі спиртовмістким компонентом моторного палива


Компонент моторного палива (добавки до палива) з концентрацією спирту 80 об.% або більше відповідає коду 2207 згідно з УКТ ЗЕД, а на операції з таким компонентом поширюються вимоги Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», тобто подальша реалізація такої продукції потребує отримання ліцензії на торгівлю спиртом.

Такий висновок міститься у судовому рішенні, винесеному судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатом перегляду в касаційному порядку справи за позовом ТОВ «Бест Автосвіт» до ДФС України про визнання протиправним та скасування рішення про застосування до позивача фінансових санкцій за здійснення оптової торгівлі спиртом без ліцензії.

Позивач переконував, що не здійснював торгівлю спиртом, а придбаний спиртовмісткий продукт «компонент моторного палива альтернативного, марки Б» є антидетонаторним засобом і використовується для виробництва біопалив, палив моторних сумішевих для двигунів внутрішнього згорання, в тому числі біодизелю, а також як добавка до бензинів автомобільних. Позивач доводив, що ця продукція відповідає коду Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) 3811190000, тож не є підакцизною, тому її подальша реалізація не потребує отримання ліцензії на торгівлю спиртом.

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Скасовуючи ці рішення, Верховний Суд зазначив, що суди першої й апеляційної інстанцій застосували неправильне тлумачення закону.

Верховний Суд роз’яснив, що класифікація товарів визначена в Основних правилах інтерпретації УКТ ЗЕД – складовій Митного тарифу України (додаток до Закону України «Про Митний тариф України»). Пунктом 1 Основних правил інтерпретації встановлено, що для юридичних цілей класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп.

Суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивача, що компонент моторного палива альтернативного, реалізацію якого здійснив позивач, належить до товарної позиції 3811, яка має назву «Антидетонатори, антиоксиданти, інгібітори смолоутворення, загусники, антикорозійні препарати та інші готові присадки, добавки для нафтопродуктів (включаючи бензин) або для інших рідин, які використовують з тією самою метою, що і нафтопродукти».

Верховний Суд вказав, що висновок судів не відповідає правильному застосуванню Основних правил інтерпретації та наказу ДФС від 9 червня 2015 року № 401, яким затверджені Пояснення до УКТ ЗЕД.

Опис товару, якого стосується спір, в позиції 3811 обмежений лише назвою «антидетонатор», тоді як позиція 2207 описує його детальніше, а саме як «спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту 80 об.% або більше», тобто, розкриває його характеристики як суміші з такою концентрацією спирту етилового.

Враховуючи зазначене, компонент моторного палива альтернативного, реалізацію якого здійснив позивач у цій справі, відповідає коду 2207 згідно з УКТ ЗЕД, на операції з ним поширюються вимоги, встановлені Законом України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а відтак застосування до позивача фінансових санкцій за порушення ст. 14 цього Закону є правомірним.

Із постановою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 816/2897/15 (адміністративне провадження № К/9901/5779/18) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень –  http://reyestr.court.gov.ua/.

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Про відсутність в особи стану сильного душевного хвилювання під час вчинення умисного вбивства на ґрунті ревнощів

Недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов’язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.