in , ,

ВІДЕОЗАПИС ПОБИТТЯ, ЗРОБЛЕНИЙ СВІДКОМ – ВЕРХОВНИЙ СУД ВИЗНАВ НАЛЕЖНИМ І ДОПУСТИМИМ ДОКАЗОМ

Постанова Верховного Суду від 1.12.2021 у справі № 562/744/17

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 05 січня 2017 року приблизно о 14:00 біля воріт будинку АДРЕСА_1 на ґрунті особистих раптово виниклих неприязних відносин завдала ОСОБА_3 один удар кулаком у лобну ділянку голови, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження, та ОСОБА_2 -один удар лобною ділянкою голови в ніс, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

ОСОБА_1 вважає, що покладені в основу її обвинувачення докази є недопустимими і неналежними та не підтверджують її винуватість у заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілим.

За її твердженням, відсутній відеозапис щодо заподіяння ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, а наявний щодо ОСОБА_2 відеозапис є неналежним доказом, оскільки здобутий поза межами кримінального провадження. Також вказує, що відсутній дозвіл від осіб, які зображені на відеозаписі, та відсутні відомості про те, що відеозапис є автентичним, не змонтованим. Наголошує, що про неналежність та недопустимість цього доказу свідчить Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011.

Верховний Суд дійшов таких висновків під час касаційної скарги. 

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що доказування суб`єктивної сторони досить часто ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, знаряддя кримінального правопорушення, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) такого елементу суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел.

Брат потерпілого ОСОБА_2 указав, що коли він приїхав на прохання брата, то побачив, що засуджена не пускає ОСОБА_2 до будинку. У зв`язку з неодноразовими конфліктами брата із засудженою він почав знімати все на відео. Крім того, повідомив, що коли ОСОБА_1 почала викидати інструменти з автомобіля брата, він став між нею та ОСОБА_2, щоб їх втихомирити, проте отримав від засудженої три удари рукою в лобну ділянку голови, після чого у нього на обличчі з`явилася кров. Також указав, що бачив, як ОСОБА_1 завдала удару братові лобом у ніс, що спричинило його набухання та кровотечу.

У цій частині Верховний Суд бере до уваги те, що висновок судів попередніх інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у частині заподіяння ОСОБА_3 тілесних ушкоджень не ґрунтується виключно на даних, які містяться на відеозаписі. Такий висновок про заподіяння саме засудженою потерпілому тілесних ушкоджень суди зробили на підставі логічного аналізу сукупності інших доказів, а саме показань потерпілих та висновків експертів, які в повній мірі узгоджуються зі встановленими фактичними обставинами, сумнівів у достовірності й належності яких у судів попередніх інстанцій не викликало, з чим погоджується і Верховний Суд.

Доводи ОСОБА_1 про те, що відеозапис щодо нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень є неналежним доказом, оскільки здобутий поза межами кримінального провадження, є змонтованим, неавтентичним, Верховний Суд вважає безпідставними.

По-перше, ці твердження засудженої вказані лише узагальнено та жодним чином не обґрунтовані в цій частині, по-друге, як зазначає Верховний Суд, стороною обвинувачення вони отримані від потерпілих під час досудового розслідування та оглянуті після внесення відомостей про вчинення інкримінованих ОСОБА_1 кримінальних правопорушень до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 93 КПК.

Посилання засудженої на можливе змонтування відеозапису щодо ОСОБА_2 не ґрунтуються на об`єктивних даних та не підтверджуються іншими доказами у кримінальному провадженні.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час ознайомлення на стадії досудового розслідування з матеріалами досудового розслідування захисник Януль В. С. заявив клопотання про проведення технічної експертизи відеозаписів, наданих потерпілими. Постановою від 02 лютого 2017 року слідчий відмовив у задоволенні клопотання захисника та роз`яснив, що це рішення може бути оскаржене слідчому судді відповідно до статей 303, 304 КПК.

Проте стороною захисту, як видно з матеріалів кримінального провадження, це рішення слідчого оскаржено не було. Крім того, Суд звертає увагу на те, що під час дослідження в суді першої інстанції наданих потерпілими відеозаписів жодна зі сторін не піддавала сумніву їх автентичність. Крім того, жодна зі сторін кримінального провадження не заперечувала, що зафіксовані на відеозаписі події мали місце і на ньому відображено саме, зокрема, засуджену, а відеозапис здійснено потерпілим ОСОБА_3 .

Щодо посилань засудженої про відсутність дозволу від осіб, які зображені на відеозаписі,на здійснення такого запису, а також недопустимість цього доказу з огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, то Верховний Суд вважає їх неспроможними.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 307 Цивільного кодексу України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці (в громадських місцях), на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

Згадані положення цивільного законодавства перш за все спрямовані на захист особистого та сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб.

Разом з тим у цій частині Верховний Суд звертає увагу на те, що відеозйомка здійснена потерпілим на вулиці біля паркану будинку, тобто у громадському місці, він здійснював цю зйомку відкрито, неприховано, при цьому ні засуджена, ні свідки та інші учасники, зафіксовані на ній, не висловлювали йому вимогу не знімати їх, метою цієї зйомки було фіксування можливих неправомірних дій щодо потерпілого, що вказує на їх ситуативність.

Такі обставини виключали необхідність надання засудженою дозволу на проведення відеозйомки.

Посилання ОСОБА_1 на Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 є нерелевантним, оскільки це рішення стосується ситуації отримання фактичних даних у результаті оперативно-розшукової діяльності, тоді як у цій справі, як уже зазначалось, зйомка потерпілим здійснювалася відкрито.

Більше того, Конституційний Суд України у згаданому рішенні вказував, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні.

З огляду на викладене Суд відхиляє ці доводи засудженої та вважає, що суди попередніх інстанцій правильно врахували відеозаписи як належні і допустимі докази.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу засудженої необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо неї судові рішення – без зміни.

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Зберігається можливість виїзду з України за внутрішнім паспортом громадянина України

Світ згадує Чорнобильську катастрофу, найстрашнішу атомну катастрофу в історії людства.