ВККСУ встановила низьку планку щодо стандартів доброчесності

Позиція щодо підсумків конкурсу у Верховний Суд члена Громадської ради доброчесності, відомого науковця і експерта Романа Куйбіди.

— Я вважаю, що конкурс сконцентрував дуже багато позитивного. Йдеться про значну кількість випробувань, які мали подолати кандидати, і відкритість частини етапів, зокрема, тестування, виконання завдань, співбесід та пленарних засідань. На мою думку, це велике досягнення. Також важливо, що до участі в конкурсі на такі високі посади залучені не лише судді, а й адвокати та науковці-правники. Щоправда, на жаль, на першому етапі конкурсу внаслідок недосконалості законодавства було відсіяно досить багато науковців, які захищалися не в навчальних закладах, а в наукових установах. І це значною мірою звузило коло кандидатів, з якого можна було обирати. Водночас чимало суддів із місцевих судів, науковців та адвокатів ніколи б не отримали можливості стати суддею Верховного Суду, якби не нові процедури конкурсу. І це безумовний позитив.

Звісно, в конкурсі є багато вузьких проблемних моментів, які викликали певні сумніви та дискусії щодо правильності окремих дій. Наприклад, першим таким дзвіночком було те, що деяким кандидатам під час виконання практичного завдання потрапили справи, які вони вирішували як судді в реальному житті. Тобто вони опинилися в дещо привілейованому становищі в порівнянні з іншими кандидатами. Також поки що (станом на 28 липня) не оприлюднено рішення щодо кожного кандидата, які, серед іншого, мають містити аргументи щодо відхилення висновків Громадської ради доброчесності.

Щодо остаточного рейтингу кандидатів у судді Верховного суду, то в деяких моментах ці результати порадували, але є й дуже серйозні зауваження, зокрема щодо неврахування великої кількості висновків Громадської ради доброчесності. Тобто кожен четвертий кандидат, якого рекомендували призначити на посаду судді Верховного Суду, має негативний висновок ГРД. Також, якщо подивитися на результати конкурсу, то майже половина всіх кандидатів — це судді діючого Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів. Йдеться про ті суди, які мають бути ліквідовані на початку роботи нового Верховного Суду. Отже, оновлення судової влади вдалося досягти лише на 50% — це навряд чи найкращий результат. Окрім того, судді вищого рівня можуть своїм авторитетом, своєю напористістю домінувати над суддями нижчого рівня, які також потраплять до нового Верховного Суду, тому існує ризик переходу тих негативних практик, які були в старому Верховному суді, і на оновлений. Однак цьому ще можна запобігти, якщо Вища рада правосуддя дослухається до висновків Громадської ради доброчесності. Тобто пропорцію можна суттєво змінити, коли приблизно третина будуть судді судів вищого рівня, третина — судді місцевих та апеляційних судів і майже третина — науковці, адвокати. Бо наразі науковці та адвокати перебувають у суттєвій меншості — їх близько 22 відсотків.

Водночас Вища рада правосуддя має всі законні підстави для того, аби відсіяти окремих кандидатів, оскільки у ВРП є один додатковий критерій, якого немає у Вищої кваліфкомісії, — це те, що призначення певного кандидата може призвести до підриву довіри до судової влади.

Загалом же, як на мене, ВККСУ поставила дуже низьку планку в питаннях доброчесності і професійної етики для кандидатів. Так, якщо найбільші корупціонери, начебто, не потрапляють до нового Верховного Суду, то судді, які свого часу обміняли власну незалежність на комфортні умови, тобто продали свою незалежність, залишаються з-поміж претендентів. І це найбільша небезпека.

В нас чимало висновків було засновано на тому, що кандидати ухвалювали політично вмотивовані рішення, підтримували один одного круговою порукою, ігнорували рішення Європейського суду з прав людини, що призводило до повторного програшу Україною справи у ЄСПЛ. Шкода, але ці проблеми залишилися без реагування з боку Вищої кваліфкомісії суддів, і навіть брехня чи неправдиві відомості в декларації доброчесності інколи відкидалися ВККСУ, внаслідок чого деякі кандидати з такими неправдивими відомостями пройшли далі. Ось це турбує, тому що нівелюється новий інструмент — декларація доброчесності як спосіб виявлення недоброчесних кандидатів. І цей низький бар’єр щодо стандартів доброчесності з боку Вищої кваліфкомісії — ще одне вузьке місце в конкурсі. Це спонукає сумніватися в результатах, які мали б викликати довіру.

Джерело: Ракурс