Ковальський Віктор
У вересні 2014 року районний суд заочним рішенням задовольнив позов про стягнення аліментів. 11 жовтня 2018 року відповідач подав заяву про перегляд цього рішення. У березні 2020 року районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишив заяву без розгляду, оскільки пропущено строк для її подання, клопотання про поновлення такого строку не подавав.
Колегія суддів Третьої судової палати КЦС у складі ВС передала справу на розгляд Великої Палати ВС, навівши такі правові підстави.
У постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) ВП ВС виснувала, що апеляційний суд приймає до розгляду належно оформлену заяву відповідача про перегляд заочного рішення незалежно від пропущення строку на її подання та залишає цю заяву без задоволення у разі, якщо немає підстав для поновлення вказаного строку (п. 35 постанови).
Таким чином, ВП ВС істотно змінила підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі подання її з пропущенням встановленого для цього процесуального строку, який існував з часу запровадження інституту заочного рішення, тобто з 30 вересня 2005 року, і який не мав проблем у правозастосуванні.
Колегія суддів зазначила, що до наслідків пропущення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення застосовується ст. 72 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення, та ст. 126 ЦПК України, чинного на час розгляду такої заяви. Тобто подана поза межами строку заява про перегляд заочного рішення без клопотання про його поновлення підлягає залишенню відповідною ухвалою без розгляду, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, а не залишенню без задоволення.
Новий підхід ВП ВС, яким передбачено, що перевірка процесуального строку подання заяви про перегляд заочного рішення здійснюється вже не районним, а апеляційним судом при перегляді заочного рішення суду, по суті нівелює (знищує) ту мету і ціль, з якою до цивільного судочинства у 2004 року повернуто такий інститут, як заочний розгляд справи, після його скасування у 1929 році.
Заочний розгляд справи є процесуальною санкцією, цивільно-процесуальною відповідальністю відповідача як самостійним видом юридичної відповідальності, який не те що не з’явився до суду (це його право), а не повідомив суд про причини своєї неявки, маючи таку можливість, а потім вимагає (саме за це, за свою поведінку) скасувати заочне рішення суду.
Змінена правова позиція істотно вплинула на судову практику й активно використовується (може використовуватися, у тому числі, шляхом зловживання процесуальними правами) відповідачами для перегляду ухвалених проти них заочних рішень судів зі спливом значного часу після їх ухвалення, зокрема рішень, які виконані чи виконуються, для фактичної ревізії рішень шляхом з’ясування фактів щодо обізнаності про рішення, поза розумними строковими межами тощо, ґрунтуючись лише на викладеному в зазначеній постанові тлумаченні процесуального права.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов’язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов’язків.
З огляду на те, що в гл. 11 розд. ІІІ ЦПК України не врегульовано наслідків, які настають у результаті пропущення процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, суду, на думку колегії суддів КЦС ВС, необхідно керуватися ч. 2 ст. 126 ЦПК України, за змістом якої документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а не без задоволення.
Учасник справи (у цьому випадку позивач) вправі очікувати, що оскільки в ч. 2 ст. 284 ЦПК України визначений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, то питання про додержання строку має бути вирішено судом на стадії прийняття такої заяви до розгляду, а не за результатами розгляду такої заяви по суті.
На обґрунтування своїх висновків ВС послався на численне й одностайне застосування правової доктрини з цього елементарного процесуального питання.
Ухвала КЦС ВС від 26 квітня 2023 року у справі № 465/5184/14-ц (провадження № 61-12182св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111403040
Коментарі
Loading…