Які президенти підправляли конституцію під себе і чим це закінчилося

 

Російське керівництво не є одиноким в спробі обійти конституційне обмеження по термінах перебування на посаді президента: крім пострадянських країн, в останні роки ціла хвиля відмін таких обмежень пройшла по Африці, а до того ще десятки президентів продовжували собі терміни правління. Деякі правлять досі. Деякі померли на посаді. Деяких скинули.

Конституційне обмеження на кількість термінів, які одна людина може провести на посту президента, – нерідке явище.

Як підрахували експерти з міжнародного об’єднання Constitution Unit, спираючись на дані проекту Archigos, за період з 1875 по 2011 роки приблизно чверть державних лідерів, які зіштовхнулися з лімітом термінів на посаді, тим чи іншим чином намагалися скасувати обмеження і у 20% (71 лідер) це вийшло.

Як президенти змінювали конституції в країнах колишнього СРСР

Вони робили це різними способами: вносячи правки до чинної конституції або приймаючи нову, влаштовуючи референдум або проводячи зміни через слухняний парламент. Іноді ефективний метод ще простіше: скасувати або мовчки ігнорувати положення конституції.

До речі, саме по собі обмеження кількості термінів на посаді президента – це досить поширена, але не загальноприйнята практика. За  підрахунками фахівців з конституційного  права, таку норму містили або містять приблизно 60% конституцій, прийнятих за останні два століття.

Піонерами в даному випадку стали латиноамериканські країни: звільнившись на початку XIX століття від колоніальної залежності, вони стали включати обмеження термінів в свої конституції. У північноамериканських штатах в той час обмеження було неписаною нормою (22-ту поправку про два терміни внесли до Конституції тільки після Другої світової), а південні сусіди частково наслідували приклад.

Запрограмована нестабільність

Але що відбувається потім, коли лідер забезпечив собі “законне” право керувати дуже довго? Якоїсь єдиної тенденції дослідники тут, звичайно ж, не знаходять: дуже багато залежить від обставин: культурного та історичного досвіду нації, особистості лідера, внутрішньо-і зовнішньополітичних умов і т.д.

Дуже багато з “батьків нації” досиджують в президентському кріслі до власної смерті. Хтось знаходить надійного наступника або передає кермо спадкоємцю. Іноді справа доходить до перевороту або громадянської війни.

Як зазначає фахівець по світовому конституційного права, співавтор дослідження “Як обходять обмеження числа термінів” ( On the Evasion of Executive Term Limits ), професор Чиказького університету Том Гінзбург, момент зміни влади в системі, яка побудована під одну особу – це, як правило, дуже небезпечний час для країни.

“Поки лідер на місці, зберігається стабільність, але в репресивній системі накопичується тиск, і момент транзиту влади перетворюється в дуже і дуже напружений і небезпечний момент […] Тобто, ви отримуєте тимчасову стабільність, але водночас великі проблеми в середньостроковій перспективі” , – пояснює професор Гінзбург Російській службі Бі-бі-сі.

 

Африканська хвиля: всі захотіли залишитися президентами

У цьому столітті безліч прикладів скасування обмежень щодо президентських термінів дала Африка.

“Після закінчення холодної війни там виник цілий ряд нових демократій з новими лідерами, і коли приблизно через десять років їх терміни підійшли до кінця, всі захотіли залишитися президентами”, – пояснює професор Гінзбург.

Одним з типових учасників цієї хвилі був, наприклад, правитель Чаду Ідріс Дебі.

Дебі прийшов до влади в 1990 році, зробивши військовий переворот. Спочатку він намагався проводити демократичні реформи, і в 1996 році ввів – через референдум – нову конституцію, в якій було прописано обмеження в два президентські терміни по п’ять років.

Але прийшов 2005 рік, другий термін добігав кінця, а бажання правити все не проходило. Тоді Дебі провів референдум про скасування ліміту.

В результаті ровесник Путіна, тільки що відсвяткував 68-й день народження Ідріс Дебі входить в світову десятку найдовше правлячих глав держав і в грудні відзначить 30-річчя у влади.

А очолює “рейтинг” Поль Бійя, президент Камеруну. Йому теж заважала піти на третій термін Конституція, прийнята в 1996 році. Але в 2008 Бійя оголосив, що це обмеження ущемляє право громадян на вибір, і контрольований ним парламент скасував ліміт в два семирічні терміни. В результаті 87-річний Бійя править вже 45 років: він прийшов до влади влітку 1975 року. Путін тим влітку закінчив ЛДУ і поступив на службу в КДБ.

Приклад невдалої спроби продовжити повноваження показав відносно недавно президент Буркіна-Фасо Блез Компаоре.

Він прийшов до влади в результаті військового перевороту в 1987 році і правил уже 27 років, коли в 2014 році вирішив скасувати прийняту 2000 року поправку до Конституції, яка забороняє займати пост президента більше двох термінів.

Але підтримка Компаоре була недостатньо сильною, і в день, коли парламент Буркіна-Фасо повинен був голосувати за скасування ліміту, будівля Національної асамблеї захопили натовпу протестуючих. В результаті Компаоре відрікся від влади і втік до Кот-д’Івуар.

У 2015 році референдум про скасування обмеження в два президентські терміни, щоб балотуватися втретє, провів президент Республіки Конго Дені Сассу-Нгессо. За офіційними даними, “за” проголосували 93% учасників при явці в 72%. Конголезька опозиція каже, що ці цифри – як і раз по раз переможні для Сассу-Нгессо результати виборів – мають мало спільного з реальністю.

Але поки це не заважає 76-річному Сассу-Нгессо правити в сумі (в 1990-х була перерва) вже 36 років.

 

Президенту Зімбабве Роберту Мугабе не заважали переобиратися ніякі ліміти термінів: в прийнятій ще в 1980-х під його ж керівництвом конституції їх не було – але випадок Мугабе цікавий як приклад мирного зсуву людини, який правив країною 37 років (і довів її до економічної катастрофи) ,

Помер Роберт Мугабе – символ визвольної боротьби, що став тираном.

Авеню Брежнєва, бульвар голови Мао: навіщо в Зімбабве масово перейменовують вулиці?

Мугабе в 2017 році змістили його ж соратники з правлячої партії ZANU-PF. При цьому йому залишили стан, будинок, прислугу і дипломатичний статус – і старий “крокодил”, як його називали в країні, пішов майже без опору і в усякому разі без крові. А через два роки 95-річний Мугабе помер.

“Друг Москви” і борець з американським імперіалізмом, президент Венесуели Уго Чавес тричі проводив референдуми про розширення і продовження своїх повноважень – це, як він пояснював, було потрібно для справи “боліваріанської революції” і побудови соціалізму. У 1999 році, незабаром після приходу Чавеса до влади, венесуельці проголосували за нову конституцію, різко розширюються повноваження президента. Одночасно в конституцію були включені пункти про соціальну допомогу, посібниках і так далі. При цьому термін правління президента був збільшений з п’яти до шести років, з обмеженням в два терміни.

У 2007 році Чавес спробував через референдум скасувати ліміт в два президентські терміни і збільшити термін з шести до семи років, а заодно підпорядкувати собі губернаторів штатів і центральний банк країни, але програв – 51% венесуельців проголосував проти, причому явка склала всього 56%.  При цьому Чавес діяв заздалегідь: у 2007 він тільки переобрався на другий термін за новою конституцією. У 2009 Чавес зробив другу спробу скасувати обмеження в два терміни, причому зробив хитрий маневр: він запропонував скасувати це обмеження для всіх виборних посад.

В результаті Чавес виграв: 54% проголосували за при 70-відсоткову явку. Але скористатися цим фактично не встиг: він переобрався в кінці 2012 року, але вже в 2013-му вождь “боліваріанської революції” помер від раку.

До речі, лідер латиноамериканського визвольного руху Симон Болівар був прихильником обмеження часу перебування на керівних постах, так що в цьому питанні Чавес діяв всупереч заповітам кумира.

Інший латиноамериканський борець з капіталізмом, президент Болівії Ево Моралес теж намагався обійти обмеження в два президентські терміни, але в підсумку виявився у вигнанні.

 

Друг Чавеса Ево Моралес протримався на посаді президента “всього” 13 років

Спочатку він провів в 2016 році референдум про скасування ліміту термінів, але програв. Потім він домігся постанови Конституційного суду, який дозволив йому балотуватися в 2019 році. На виборах в жовтні 2019 року його численні противники звинуватили його і його соратників в підтасовуванні результатів, в країні спалахнули протести, і Моралес втік до Аргентини, де отримав притулок.

Ево Моралес і тимчасовий новий президент Болівії: заочну суперечку про переворот і підступи США

СНД і Африка – паралельні курси

Про те, як продовжували свої повноваження президент Білорусії Олександр Лукашенко і правителі південних колишніх радянських республік, в російськомовній пресі було написано дуже багато. Цікаво, що ці пострадянські лідери – тепер до них приєднується і Володимир Путін – і хронологічно, і по суті рухаються паралельним з африканськими вождями курсом. Спочатку вони брали норми, що забезпечують змінюваність влади, а потім, коли відведені терміни закінчувалися, починали шукати способи обходу або скасування цих норм.

Причина, втім, очевидна: ці хвилі запустив один і той же поштовх – розпад Радянського Союзу і закінчення холодної війни як протистояння двох систем по всьому світу.

Китай, Домінікана і як змусити вождя піти

Але ось рішення голови КНР Сі Цзіньпіна в 2018 році теж скасувати ліміт у два строки (голова Сі провів це рішення через Всекитайські збори народних представників) вже ніяк з тими подіями не пов’язане. “Це було великим сюрпризом для більшості цікавляться китайською політикою”, – нагадує професор Том Гінзбург.

До того, як Путін вирішив змінити російську Конституцію, його через “рокіровки” з Дмитром Медведєвим нерідко порівнювали з правителем Домініканської республіки Рафаелем Трухільо: той теж не відміняв ліміт у два строки, а перш за все, відсидівши в кріслі президента ці два терміни, посадив в нього в 1938 році свого прихильника Хасінто Пейнадо, потім в 1942 році повернувся, правил ще два терміни і посадив на своє місце брата Ектора Трухільо. Правити країною він весь цей час не переставав. У 1961 Рафаеля Трухільо році вбили військові.

У новітній історії є і приклади, коли правитель не відміняв обмеження для себе, а, навпаки, силою насаджує демократичну конституцію і обмеження по термінах.

Про Борисі Єльцині, його протистоянні з Верховною Радою і ухвалення нової Конституції в 1993 році в російськомовному просторі пам’ятають все, але практично одночасно, в 1992-1994 рр, щось дуже схоже відбувалося в Перу. Так, лівий парламент заважав президенту Альберто Фухіморі почати ринкові реформи економіки, і тоді президент розпустив парламент, скасував конституцію, а в жовтні 1993-го провів референдум про новий основний закон, в якому в тому числі було прописано обмеження в два терміни по п’ять років. Спокійно піти після закінчення цих двох термінів Фухіморі, правда, не зміг: ще до кінця правління він був звинувачений в корупції, біг на батьківщину предків до Японії. Втім, через кілька років був все-таки засуджений перуанським судом і відправлений до в’язниці на 25 років.

Як зазначає професор світового конституційного права Том Гінзбург, правлять конституції “під себе”, як правило, лідери таких країн, де “немає ні тотальної диктатури, ні справжньої демократії”. При цьому шанси на мирну зміну засидівся лідера, як зазначає професор Гінзбург, часто залежать від того, наскільки цей лідер боїться переслідувань після відставки – всередині країни або, наприклад, з боку Міжнародного кримінального суду.

“Так було, наприклад, з Суданом: Міжнародний кримінальний суд хотів судити (президента Омара) Башира, і тому шанси на те, що він добровільно піде з поста, скоротилися майже до нуля – хоча врешті-решт його прогнали”, – нагадав професор Гінзбург в бесіді з Російською службою Бі-бі-сі.

 

Що стосується загальних тенденцій, то, щоб мати шанси на мирну зміну влади, добре б знайти спосіб гарантувати їм збереження найважливішого – свободи і стану для них і їхніх дітей. «Найважче позбутися правителів, для яких не дуже важливі звичайні для диктаторів мотиви особистого збагачення», зазначає Гинсбург.

За словами професора, з боку здається, що цілі Путіна швидше політичні – “він хоче повернути Росії велич, стати тією людиною, який повернув їй геополітичне значення”.

Автор: Юрі Вендік Російська служба Бі-бі-сі

Увага! Думка авторів може не збігатися з думкою редакції. Авторські матеріали пропонуються читачам без змін і доповнень і без правки помилок.