ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ – БУДІВНИЦТВО ДОРОГИ ЗАВАЖАЄ ВЛАСНИКАМ ПРИЛЕГЛИХ БУДИНКІВ

РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ВІД 14 ЖОВТНЯ 2021 РОКУ

КАПА ТА ІНШІ ПРОТИ ПОЛЬЩІ

Справа стосувалася зміни маршрутів руху біля будинку заявників під час
будівництва автомагістралі та спроб заявників виправити ситуацію за допомогою
органів влади.

Заявники є однією сім’єю; вони разом проживали в будинку, що розміщений
за декілька метрів від національної дороги N14 в селі Смоліце. Будинок
розташований в 1 км від перехрестя з автомагістраллю А2 в місті Стрикуві.

У 2006 році, під час поетапного будівництва автомагістралі, рух від цього
місцевого перехрестя було тимчасово обмежено через N14. Оцінки органів влади
не включали зміни маршрутів руху N14.

Посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявники скаржилися, що зміна маршруту /
руху з дороги А2 на дорогу N14 порушила їхнє мирне користування своїм будинком.

У результаті відкриття першої ділянки автомагістралі інтенсивність руху, зокрема
вантажних автомобілів до міста Варшави, різко збільшилася, що зрештою призвело,
серед іншого, до підвищення шумового забруднення, вібрацій, рівня вихлопних газів.
Було проведено декілька досліджень та розроблено план кільцевої дороги для
зменшення рівня транспортного навантаження на шлях N14. В одному з досліджень
було відзначено, зокрема, збільшення забруднення, що супроводжувалося шумовим
забрудненням поза встановленими законом нормами; в іншому – можливість
серйозних психофізіологічних станів і захворювань та, можливо, навіть зменшення
тривалості життя мешканців.

Наприкінці 2008 року було відкрито продовження магістралі А2, завдяки
якій трафік на N14 зменшився до прийнятного рівня, що підтвердили й заявники.
У 2009 році заявники звернулися з позовом до держави з вимогою
відшкодування завданої шкоди. Ця вимога національними судами була відхилена.
30 листопада 2010 року призначений судом експерт підготував висновок
про те, чи було управління органами влади дорожнім рухом належним. Експерт
відзначив низку складнощів, із якими зіткнулися мешканці, що проживають поблизу
дороги N14, унаслідок збільшення трафіку, і також той факт, що воно було спричинене
збільшенням кількості комерційних приміщень уздовж дороги, і те, що прилегла
частина дороги залишалася безкоштовною. Експерт указав, що хоча збільшення
не могло бути передбачуваним, реакція органів влади з усіх питань, за винятком
ad hoc рішень 2006 року, була належною. Експерт дійшов висновку, що розширення
автомагістралі було ефективним вирішенням цієї проблеми в максимально короткі
строки.

Регіональний суд визнав, що, незважаючи на надмірне шумове забруднення,
органи влади швидко визнали наявність проблем у мешканців і наполягали
на ухваленні тимчасових (ad hoc) і довгострокових рішень. Також регіональний суд
указав, що органи влади діяли в межах закону. Суд не присудив заявникам жодного
відшкодування.
У 2013 році апеляція заявників була відхилена, а касаційна скарга – відхилена
з процесуальних підстав.

Оцінка ЄСПЛ 

ЄСПЛ повторив, що особи мають право на спокійне проживання у своїх будинках.
Він зазначив, що хоча в Конвенції не наведено чіткого права на чисте і спокійне
середовище, коли особа безпосередньо й суттєво постраждала від серйозної
екологічної шкоди, як-от шум чи інше забруднення, такі питання можуть виникати
за статтею 8 Конвенції.

ЄСПЛ відзначив висновки регіонального суду про те, що рівні шуму були поза
межами встановлених законом норм.

Суть скарги заявників полягала в тому, що проблем можна було б уникнути, якби органи влади ретельніше підходили до реалізації своїх планів з управління дорожнім рухом. Зокрема, органи влади не взяли до уваги заперечення мера міста Стрикува щодо кінцевої точки
автомагістралі, і у звітах, якими керувались органи влади при ухваленні рішення,
вплив збільшення обсягу трафіку / руху на дорозі N14 не враховувався на місцевих
мешканців, а лише на будівництво автомагістралі. ЄСПЛ установив, що на транзитні
перевезення (а не на місцеві комерційні) припадає значна частина збільшення обсягу
руху / трафіку в цьому районі, особливо в нічний час.

Уряд указав, що збільшення трафіку було непередбачуваним. ЄСПЛ
із цим аргументом не погодився, визначивши, що органи влади свідомо
ігнорували проблему з 1996 року і продовжували розвивати проєкт автомагістралі,
не зважаючи на благополуччя місцевих мешканців і заперечення щодо кінцевої
точки. ЄСПЛ підкреслив, що органи влади при управлінні будівництвом
автомагістралі постали перед складним вибором і здійснили певні
спроби для вирішення відповідних питань. Проте такі спроби не мали жодного
результату, адже з різних причин маршрут А2–N14 залишався для більшості водіїв
сприятливішим. Як наслідок, держава фактично надала перевагу водіям перед
мешканцями.

Загалом Суд установив, що зміна руху через будинок заявників
та відсутність належної реакції органів влади завдала шкоди заявникам
щодо спокійного користування їхнім житлом, що призвело до порушення статті 8
Конвенції.

• Рішення ЄСПЛ визнаються джерелом права для судів України на підставі, зокрема, ч.4 ст.10 ЦПК України незалежно від того якої країни вони безпосередньо стосуються.