Земельний козир або Чому ринок земель сільгосппризначення повинен нарешті запрацювати

«Власність зобов’язує», говорить Конституція України. Це повною мірою стосується і розвитку промисловості, і функціонування бізнесу, і обігу земель. Обмеження дії цієї формули у будь-якій сфері викривлює силу Основного Закону. Тим не менше продовжується спотворення цієї формули аргументами, що, буцімто, наш чорнозем вивезуть за кордон або її скупляють «на корню» наші ж можновладці.

Дійсно таку небезпеку не слід відкидати, адже досвід приватизації промислових підприємств вказує на нестабільний рух економіки, її несамодастатність. Так, розвиток бізнесу відбувається нерівномірно, з очевидним його падінням в останні півроку. Але чи є в нашому сьогоднішньому бутті хоч щось, що не піддається якимось негативним змінам. Адже турборежим владної команди став неодмінною ознакою всього повсякденного життя країни. Разои із тим, цей турборежим має піти в історію. А запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення назріло і є справою необхідною та рівноцінною тому, що відбувається в економіці держави в цілому. А все це потребує інновацій, інвестицій та спокою.

Прикладів правильного і своєчасного роздержавлення земель сільгосппризначення предостатньо, в тому числі і в історії наших найближчих сусідів. І там також не все було одразу й проходило гладко. Та для наших західних сусдів і партнерів, як то Польщі, запровадження земельного ринку — уже пройдений етап. Ми ж лише приступаємос до цього важливого етапу для всього суспільства.

Дійсно українська земля є найбагатшою в світі. За неї проливалася кров, віддавалося життя, іноді честь і гідність. Вона варта  того, щоб носій влади — Український народ — принаймні, пильно стежив за її використанням. Проте нинішня ситуація в цій сфері свідчить про численні негаразди, починаючи від кадастрових неузгоджень, помилок у виділенні землі в натурі, її помилковій оцінці та недостатньому правовому захисті володіння.  Хоча, зрештою право власності на землю випадку не обмежується її  володінням. Доводиться нагадувати про те, що право власності на землю — це право володіти, користуватися й розпоряджатися земельними ділянками. Останні мають набуватися та реалізовуватися на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що регуляють цю сферу.  Не слід забувати й про те, що поруч існують приватна, комунальна та державна власності на землю.

Згадаймо нашу історію власності на землю.  За часів незалежності держава запровадила мораторій на продаж земель і політики трималися його до останнього,  спекулюючи при цьому небезпеками ринку земель та правами вільного володіння, розпорядження й користування, забезпечуючи тим самим спритним ділкам доступ до тіньового ринку земель, власне, чим цей тіньовий ринок гірший (кращий) від тіньового ринку промисловості, послуг, робіт. Нічим, бо тінь є тінь. На сьогодні цей тіньовий ринок є головним тормозом розвитку економіки та активним розплідчиком корупції в державі. Як стало відомо, понад 7 млн гектарів земель сільськогосподарського призначення зникло в результаті дії цього мораторію. Якщо оцінити це в грошах, то економіка, держказна втратили сотні мільярдів гривень за час існування тіньового ринку земель. А найбільшими бенефіціарами мораторію, як відомо,  є політики, які найбільше про нього галасують в парламентській залі,  у тому числі.   Але слід зазначити, що створення ефективного ринку сільськогосподарських земель  залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежить не лише динаміка соціально-економічного розвитку АПК, земельних відносин та й національної економіки в цілому.

На сьогодні Україна володіє значним земельним потенціалом, який становить 5,7 % території Європи. Із 60,3 млн гектарів майже 70 % становлять сільськогосподарські угіддя з високою родючістю. Такий потенціал може розглядатися як потужна конкурентна перевага України, проте його практична реалізація вимагає впровадження ефективної моделі земельних відносин, адекватної сучасним жорстким умовам міжнародної конкуренції. І в умовах глобалізації економіки, інтеграції України в світові економічні процеси саме агропромисловий комплекс може стати в локомотивом українського прориву. Тут треба лише допомогти аграріям-фермерам — і законодавчо, і владно, і доступними кредитами.

1. P. S. Коли верстався цей номер ЮВУ, Верховна Рада продовжила марафон із розгляду законопроекту про продаж земель сільгосппризначення в другому читанні. «Слуги народу» навіть обіцяли «земельну ніч».

Віктор Ковальський