Мільйони для судді Князєва: сумнівні перспективи гучно початого розслідування

В травні цього року антикорупційні органи викрили голову Верховного Суду Всеволода Князєва в тому, що він одержав хабар у сумі 1,8 мільйона доларів США за те, аби організувати ухвалення рішення на користь олігарха Костянтина Жеваго, а восени сталася низка подій, з яких можна зробити висновок про те, що ця кримінальна справа впевнено взяла курс у напрямку ухвалення виправдувального вироку через провокацію хабара. На початку розслідування складалося враження, що затриманням Князєва НАБУ і САП почали грандіозну операцію з ліквідації міцної та розгалуженої системи отримання хабарів суддями всіх рівнів, але насправді вийшло так, що система сама використала детективів для того, щоб усунути невгодного їй керівника найвищого судового органу.

Дві рейдерські атаки

Для того, аби зрозуміти, яким саме чином пан Князєв устряг  у цю халепу, необхідно ненадовго зануритися в події майже тридцятирічної давнини, коли Прем’єр-міністр Павло Лазаренко, приватизувавши Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, у порядку погашенням боргів за газ віддав 40 відсотків його акцій російським бізнесменам із так званого «лужниківського угруповання», хоча формальними покупцями виступали чотири зареєстровані в Лондоні компанії – британські офшорки. Друга ж половина комбінату була майже за безцінь продана тоді ще зовсім молодому чоловіку на прізвище Костянтин Жеваго, якому була відведена роль формально-підставного власника. Пройде час і він із хлопчика на побігеньках виросте в повноцінного олігарха, але сам факт придбання підприємства за не дуже справедливою ціною, назавжди зробить його потенційним об’єктом рейдерських атак.

У 2002 році змужнілий Жеваго викупив у британських офшорок ті сорок відсотків Полтавського ГЗК за 27 мільйонів доларів США, а в листопаді 2005-го всі четверо продавців несподівано подали до суду позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу й відновлення статус-кво, тобто вони повертають гроші, а їм повертають акції. Вимога, звичайно, дуже хитра, оскільки за три роки в модернізацію комбінату були вкладені чималі кошти, а відтак його акції значно виросли в ціні. Ще хитрішим було обгрунтування позовних вимог: позивачі скаржилися не на те, що їх силою змусили продати акції, й навіть не на те, що обманом переконали продати їх за заниженою ціною – їх несподівано осяяло те, що в процесі продажу були порушені вимоги Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів», згідно з положеннями якого продавці чи покупці цінних паперів повинні були або самі мати ліцензію на здійснення професійної діяльності з випуску та обігу цінних паперів, або залучити до участі в договорі професійного торговця.

Позов цей, звісно, не вартий був виїденого яйця, оскільки, по перше, до угоди залучався професійний торговець в особі Акціонерного товариства «Ділові партнери», яке мало відповідну ліцензію, видану Державною комісією з цінних паперів, а по-друге – навіть якби це порушення й мало місце, то з таким позовом мав би звернутися той, кому спірним правочином було завдано шкоду, тобто держава в особі зазначеної вище установи. Попри це судовий процес тривав аж десять років: суди перших двох інстанцій неодноразово приймали рішення про задоволення позову, а Вищий господарський суд України раз за разом скасовував їхні вердикти й відправляв справу на новий розгляд, аж поки своєю постановою від 16.02.2015 р. не прийняв остаточне рішення про відмову в задоволенні позову.

Тоді аналітики гадали, хто ж насправді стояв за цими офшороками. «Лужниківські» відпадали, оскільки в той період вони втратили інтерес до української металургії, зосередившись, натомість, на зведенні торгівельно-розважальних центрів. Доволі ймовірним виглядало те, що від імені лондонських компаній діяв Рінат Ахметов, який зосередив у своїх руках значну частину підприємств гірничо-металургійного комплексу, тож із його боку цілком логічним було поповнити свою бізнес-імперію ще одним комбінатом. Але найбільш правдоподібною виглядала версія про так звану імітацію рейдерства, коли зловмисники спочатку створюють проблему для власника підприємства, а потім її вирішують. У даному випадку це означало, що вони купують за порівняно невелику суму незаконні рішення судів низових інстанцій, а потім, довівши жертву до панічного стану, виманюють у неї гроші за ухвалення в касаційному суді вже законного вердикту на її користь.

Друга рейдерська атака почалася в жовтні 2020-го, коли ті самі офшорки подали аналогічний позов, обгрунтовуючи його теж вигаданими порушеннями, але цього разу вже вимог Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Господарський суду Києва в задоволенні цього явно безпідставного позову відмовив, але 12 вересня 2022 р. Північний апеляційний господарський суд його рішення скасував і позов задовольнив. Цікаво, що колегія з трьох суддів, які ухвалили дану постанову, була сформована аж із 17-го разу, а до того всі, на кого випадав жереб, одразу ж ішли або в одноденну відпустку, або на дводенний лікарняний. Цього разу ініціатором сир-бору називали Валерія Коломойського, теж небайдужого до металургії олігарха, який не проти був якщо не заволодіти комбінатом, то, принаймні, здерти разом із суддями побільше грошей із Жеваго, котрий у той момент переживав складні часі, переховуючись за кордоном через кримінальне переслідування за привласнення коштів вкладників банку «Фінанси і кредит».

Як суддя й олігарх знайшли один одного

Отже, станом на початок цього року Жеваго оскаржив постанову Північного АГС і, за версією слідства, почав шукати людей, через яких можна було б заплатити суддям Великої Палати Верховного Суду гроші за те, щоб ті ухвалили по його справі правильне рішення. Пошуки вивели на адвоката Олега Горецького, юридична фірма якого, поряд із десятком інших їй подібних, давно обслуговувала Полтавський ГЗК. Але саме на нього вибір випав тому, що цей чоловік протягом останнього часу надто часто став заявлятися на різних публічних заходах поруч із нещодавно обраним головою Верховного Суду Всеволодом Князєвим.

А ось четвертим, найбільш драматичним персонажем цієї історії став приватний нотаріус Кирило Горбуров, який разом із Князєвим виріс у Миколаєві й був його близьким приятелем,  і коли той наприкінці 2021 року став головою Верховного Суду, Горбуров також переїхав до Києва, де розмістив свій нотаріальний центр у тому самому комплексі офісних приміщень на вулиці Полтавській у Києві, в якому було розташоване й адвокатське об’єднання «Горецький і партнери». Знали вони до того один одного, чи ні – про це в публічному просторі інформації немає, але саме з того часу Горецький почав справляти враження особи, наближеної до Князєва.

Що було далі, відомо всім – у березні Горбуров і Горецький, граючи роль посередників між олігархом і головою Верховного Суду, досягли угоди, що Жеваго після ухвалення позитивного для нього рішення Великої Палати ВС заплатить 2,7 мільйона доларів, з яких 1,8 отримають Князєв та інші судді, а решта – 0,9 млн доларів – дістануться посередникам. Проте з досі невідомих, але досить вагомих, причин Кирило Горбуров став співпрацювати з НАБУ й допоміг викрити старого друга в одержанні хабара.

Зміна обвинувачення

Князєва затримали вечором 15 травня в його квартирі одразу ж після того, як Горбуров приніс йому другу частину хабара в сумі 450 тисяч доларів, а вже наступного ранку керівники НАБУ й САП Семен Кривоніс та Олександр Клименко скликали прес-конференцію, де розповіли деталі цієї події. Але справжнім фурором стало проведене 18 травня судове засідання Вищого антикорупційного суду, на якому зловмисникам обирали запобіжний захід, – саме там журналісти отримали море інформації, включаючи роздруківки підслуханих розмов. Головною інтригою було те, що співучасниками Князєва назвали й інших суддів Верховного Суду, які теж за гроші голосували за рішення на користь Жеваго. В них, за словами прокурора, також були проведені обшуки, а в трьох вилучені мічені долари. Конкретних прізвищ названо не було, але деякі найбільш поінформовані репортери згадували у зв’язку з цим Сергія Стороженка, Жанну Єлєніну й Ірину Григор’єву. Словом, усе було схоже на те, що не сьогодні-завтра пройде серія арештів корумпованих суддів, причому не тільки Верховного Суду й не лише по справі Жеваго, але те, що здавалося тільки початком, насправді виявилося піком, після чого все пішло на спад.

На тому засіданні Князєву було запобіжний захід у вигляді тримання під варто з можливістю вийти під заставу в сумі 107 млн грн, Горецькому – те ж саме, але за 60 млн грн. Після цього вже нікому нових обвинувачень по цій справі не пред’являлося, а 31 травня стали проглядатися ознаки явного повороту в напрямку її розслідування – цього дня колегія суддів Апеляційної палати ВАКС зменшила суму застави Князєву до 70 мільйонів. У подальшому судді обох інстанцій ВАКС ще тричі її зрізали й станом на жовтень вона знизилася до 35 млн грн. Тим часом детективи й прокурори повністю припинили роздавати будь-які коментарі журналістам з приводу цього розслідування – як офіційні, так і на умовах анонімності, що в сукупності зі зменшенням суми застави свідчило про те, що вони збираються спустити справу на гальмах. Звичайно, питання про зміну запобіжного заходу вирішує незалежний суд, але в тих випадах, коли детективи не згодні з його рішеннями, така собі громадська організація під назвою «Центр протидії корупції» зазвичай публікує кричні статті на адресу ВАКС, а тут і НАБУ як в рот води набрало, і ЦПК ні пари з вуст.

А 25 вересня стало остаточно зрозуміло, що справу таки «зливають» – цього дня з неї в окреме провадження були виділені матеріали по Горецькому. Причому йому змінили обвинувачення з ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України на ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 369 ККУ – простіше кажучи, якщо йому раніше закидали пособництво Князєву в одержані хабара, то тепер обвинувачували в пособництві Жеваго в його даванні. Для обрання покарання різниця велика. Відповідно змінили обвинувачення й Князєву: якщо раніше його зображали ватажком організованої злочинної групи, то тепер лише хабарником-одинаком. За таких обставин у його адвокатів значно збільшилися шанси довести в суді, що якби не активні дії з боку  Горбурова, який співробітничав із детективами НАБУ, їхній підзахисний ніколи б не став брати хабар – якщо їм це вдасться, суд може відхилити обвинувачення через високу ймовірність провокації злочину, як це було у випадку з суддею Дніпровського районного суду Києва Миколою Чаусом.

Що ж стосується Олега Горецького, то з ним прокурор САП уклав угоду про визнання винуватості, за умовами якої він отримав покарання у вигляді 5 років умовного позбавлення волі й зобов’язався заплатити 21 мільйон гривень на «Армію дронів». Вищий антикорупційний суд вироком від 12.10.2023 р. дану угоду затвердив.