ЕЛЕКТРОННІ ДОКАЗИ — НОВЕЛА ДО ТРЬОХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ КОДЕКСІВ

Як відомо, 20 червня цього року в першому читанні прийнято законопроект № 6232 про внесення змін до трьох процесуальних кодексів — господарського процесуального кодексу, цивільного процесуального та кодексу адміністративного судочинства України.  Цілком ймовірно, що після остаточного ухвалення запропонована концепція процесуального законодавства залишиться.

Що таке електронні докази?

У вказаних законопроектах містяться однакові положення щодо доказів у цивільному, господарському та адміністративному процесах.  Також запроваджується новий вид доказу — електронний доказ.

В умовах використання різноманітних інформаційних технологій та   джерел інформації потреба цього нормативного врегулювання назріла давно. На практиці виникає чимало питань щодо можливості використання в якості доказів інформації з інтернету або оформленої на електронних носіях.

У статті 7 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронна копія та  копія електронного документа на папері засвідчуються в порядку, передбаченому законом, але відповідний акт досі не ухвалено.

Тож під час судового розгляду справ, в яких підлягає доказуванню інформація з інтернету або на електронних носіях, виникає багато питань щодо її належного засвідчення та використання в судових справах. Участь у цьому могли б брати нотаріуси. Але відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріуси вправі засвідчувати лише копії письмових документів. Можливість засвідчення електронних копій та інформації з інтернету нотаріусами законодавством прямо не передбачена та в більшості випадків вони в здійсненні їх посвідчення відмовляють.

У проектах вказаних процесуальних кодексів під електронними доказами пропонується розуміти інформацію в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема: електронні документи (в тому числі, текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо); веб-сайти (сторінки); текстові, мультимедійні та голосові повідомлення; метадані, бази даних й інші дані в електронній формі.

Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі інтернет). Тобто перелік джерел інформації, що підпадатимуть під поняття «електронний доказ», не є вичерпним.

Під мультимедійними (англ. Multimedia Messaging Service, MMS) можна розуміти повідомлення з мультимедійним змістом (зображення, звук тощо), які пересилаються між мобільними пристроями, а не лише з текстовим наповненням, як у випадку з sms.

Мета-дані характеризують або пояснюють певну інформацію (наприклад, автор, заголовок, дата, індекс, предмет і ключові слова, опис, тип ресурсу, формат, джерело, мова, сфера користування, структура таблиць або зведених даних, штрих-код тощо).

У проектах кодексів електронні докази віднесено до документів. Вони стають в один ряд з такими засобами доказування, як письмові й речові докази, висновки експертів та показання свідків.  На суди покладається обов’язок безпосередньо дослідити докази в справі, зокрема, ознайомитися з електронними доказами. Інакше докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу прийнятого судового рішення.

Вимоги до порядку подачі в суд електонних доказів

Проектами встановлено вимоги до порядку подачі в суд електронних доказів. Так, передбачається, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного документу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, буде зобов’язаний зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного  доказу.

Якщо подано копію (електронну копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати     у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Також суди наділяються повноваженнями за заявою учасника справи чи з власної ініціативи оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.

Фальшивість електронного доказу, що потягла ухвалення незаконного судового рішення, може бути підставою для його перегляду за нововиявленими обставинами.

Щодо власне законопроекту

Правила Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України в законопроекті максимально гармонізовано, а в частині загальних положень, вживаної термінології — уніфіковано з метою забезпечення єдності правозастосовної практики. Це ж стосується і положень щодо визначення, порядку надання та дослідження електронних доказів. Це має сприяти єдності та послідовності правозастосовної практики.

Ключову роль у цьому матиме напрацювання суддівської практики з униканням суперечливих судових рішень в однакових справах.

Крім того, потребують належного доповнення інструкції з діловодства в судах, які б допомогли застосувати на практиці законодавчі зміни.

Враховуючи складність у використанні технічних засобів, видається доцільним, щоб Верховний Суд із залученням технічних спеціалістів відпрацював своєрідні алгоритми використання тих чи інших електронних доказів. Тим більше, що відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на Верховний Суд покладено обов’язок забезпечення сталості та єдності судової практики з її узагальненням, а також забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій.

Залишається сподіватись, що новоутворений Верховний Суд працюватиме в цьому напрямку та відійде від практики, коли судді вищої судової інстанції не знають власних рішень, ухвалюють суперечливі судові рішення в одній категорії справ, чим створюють плутанину й підривають свій авторитет.

Андрій Стеблевський, адвокат

Джерело: ЛІГА.net