Компенсація для Укргазвидобування

Велика Палата вирішила спір про підсудність між суб’єктом господарювання і органом державної влади

На початку листопада нарешті була оприлюднена постанова Великої Палати Верховного Суду у справі за позовом належного державі Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Кабінету міністрів України про стягнення компенсації в сумі 57 мільярдів гривень за виконання позивачем покладених на нього відповідачем спеціальних обов’язків. Правда, це не кінець, а, можна сказати, лише початок розгляду справи, оскільки Господарський суд Києва не став її розглядати через те, що це, мовляв, не його юрисдикція. Судді Великої Палати скасували його ухвалу про закриття провадження у справі та передали її знову до суду першої інстанції для продовження розгляду, зробивши попутно розлогий аналіз того, в яких випадках спори між суб’єктами господарювання і органами державної влади слід розглядати в порядку саме господарського, а не адміністративного або цивільного судочинства.

Ціна питання – 57 мільярдів гривень

Перед тим як почати розповідь про складні юридичні питання необхідно зачепили окремі економічні моменти. Раніше газ належав до числа товарів, на які встановлюються регульовані державою ціни. Цим займалася Національна комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг: вона визначала тарифи, за якими повинен реалізовуватися газ тим чи іншим категоріям споживачів і своє рішення оформлювала у вигляді постанови. Коли приходила потреба їх підвищити, приймалася нова постанова, одним із пунктів якої скасовувалася попередня, внаслідок чого процес регулювання носив характер такої собі безперервності: якби, наприклад, якомусь позивачеві пощастило скасувати нову постанови в судовому порядку, автоматично відновилася б дія попередньої з нижчими тарифами.

Прийнятим у 2015 році Закону України «Про ринок природного газу» було задекларовано, що ціни на цей товар відпускаються у вільне плавання, тобто покупець і продавець мають про них домовлятися самі без втручання держави. Але разом з тим Верховна Рада вирішила, що ціни для житлово-комунального сектора все ж таким мають ще кілька років побути регульованими, для чого запровадила новий порядок регулювання. Відтоді вже не Нацкомісія встановлювала тарифи, а Кабмін покладав на суб’єктів ринку природного газу спеціальний обов’язок продавати свою продукцію за  певною ціною.

Зазначимо, що тепер уже процес регулювання мав носити тимчасовий характер – ухвалюючи постанову про покладення обов’язків, уряд мав написати дату, до якої вона діє. Всього протягом 2015-2018 років було ухвалено три такі постанови КМУ: № 758/2015, № 187/2017 і № 867/2018.

Першою ланкою в цьому ланцюгу було Укргазвидобування – воно за твердою ціною цінами продавало газ із свердловин для теж державної НАК «Нафтогаз України», а воно вже перепродувало паливо для підприємств комунальної теплоенергетики, або уповноваженим державою газопостачальним підприємствам (газзбутам), які в свою чергу перепродували його для населення.

А тепер найголовніше: статтею 11 згідно вище закону було встановлено, що кожен суб’єкт ринку природного газу, на якого покладено спеціальний обов’язок, має право на компенсацію економічно обгрунтованих витрат, здійснених у ході їх виконання, причому уряд мав затвердити порядок визначення обсягів цих витрат і їх відшкодування. Проте уряд цього дорученого йому завдання не виконав і порядку не затвердив, що й спонукало окремих учасників ринку звернутися з позовами до суду.

Зокрема Укргазвидобування, виконуючи вимоги урядових постанов № 758 і № 187, у 2016-2018 роках продавав газ за ціною 4 849 грн за 1000 м³. І ось у жовтні 2018 року економісти цього товариства порахували, що якби воно протягом даного періоду продавало видобутий ресурс за ринковими, а не твердими державними цінам, то його дохід був би більшим на 56 мільярдів 797 мільйонів гривень. А юристи, озброївшись даною цифрою, подали позов до Господарського суду Києва про стягнення з Кабміну компенсації на вказану вище суму. Цифра до речі, не дуже фантастична з огляду на те, що Укргазвидобування щороку видобуває близько 15 мільярдів кубометрів природного газу, левову частку яких продає Нафтогазу.

Уряд проігнорував як вимоги закону, так і рішення суду

Тут, звичайно, навіть у нефахівця виникає підозра, що газовидобувники дещо перегинають палку, адже в законі було сказано про компенсацію економічно обгрунтованих витрат, з чого уява здорової людини малює різницю між собівартістю продукції і невеличким, але все ж таки отриманим доходом. І якщо підприємство продавала товар собі у збиток, то воно звісно має законне право на урядову компенсацію. Але Укргазвидобування вимагало зовсім іншого, а саме відшкодувати упущену вигоду у вигляді різниці між отриманим доходом і доходом, який воно теоретично мало би отримати, якби продавало продукт за ринковими цінами. Звичайно, ці та інші важливі нюанси мав би розтлумачити Кабінет міністрів у спеціальному нормативно-правовому акті, де було б чітко написано, за що саме суб’єктам ринку належить виплатити компенсацію. Цього від нього власне й вимагав закон, але уряд нічого цього не зробив, а тому позивач вирішив просити по максимуму: чим більше, мовляв, попросиш, тим більше ймовірності отримати хоч якусь дещицю.

Тут слід зазначити, що уряд у даному випадку проігнорував не лише вимоги закону, а й рішення суду. Свого часу Нафтогаз подав дві позовні заяви, в яких оскаржив бездіяльність уряду, який ухваливши постанови № 758 і № 187, не визначив джерела фінансування компенсації та її порядок. У Нафтогазу в цьому випадку був, напевне, ще більший інтерес, адже згадані постанови зобов’язували його придбавати газ за кордоном, за тамтешніми ринковими цінами, а потім за штучно заниженими державними цінами продавати його теплокомунальникам і газзбутам. Як би там не було, але ці позови були задоволені рішеннями Окружного адміністративного суду Києва від 19.07.2017 р. (справа № 826/6066/17) і 10.04.2018 р. (справа № 826/6064/17). Усі вони пройшли через сито апеляційної інстанції й набрали законної сили, причому перша з них була залишена без змін постановою Верховного Суду від 21.08.2019 р. Та попри те жодне з цих рішень так і не було виконане, тож учасники ринку, зацікавлені в одержанні компенсації, змушені у своїх позовних заявах вимальовувати цифри ледь не навмання.

Лабіринти юрисдикцій

Отже, перше питання, в якому повинен був визначитися Господарський суд Києва, отримавши позов Укргазвидобуваня до Кабміну на сум майже 57 млрд грн – чи повинен він взагалі розглядати його з огляду на свою компетенцію. Цей суд в особі судді Василя Мельника вирішив, що не повинен і вирішив неправильно, але цікаво подивитися, чим він керувався, постановляючи цю ухвалу.

В основу його аргументації було покладено статтю 8 Господарського кодексу України, якою визначено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. А оскільки Кабінет міністрів є органом державної влади (додамо – найвищим органом виконавчої влади в Україні), то відносини  між позивачем та відповідачем не носять  господарського характеру і спір виник не у зв’язку із здійсненням  господарської  діяльності. Виходячи з цього суддя Мельник дійшов висновку, що даний позов не має розглядатися у порядку господарського судочинства і провадження по справі має бути закритим, як того й вимагає стаття 231 Господарського процесуального кодексу України.

Ще один момент – закриваючи провадження, суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Він роз’яснив, що Укргазвидобуванню личить вирішувати свій спір у порядку цивільного судочинства і от з яких міркувань.

Статтею 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Тобто, якби Укргазвидобування так само як і Нафтогаз звернулося до ОАС Києва з позовом про визнання протиправними якихось дій Кабміну й одночасно вимагало відшкодування завданих йому цими діями збитків – тоді, будь ласка. А раз ні – то або господарський, або цивільний. Господарський, на думку судді Мельника, відпадає, значить правду слід шукати в порядку цивільного судочинства. В такому дусі й було викладено резолютивну частину ухвали ГС Києва, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2019 р.

Цікаво, що при цьому було постановлено повернути позивачеві 616 гривень судового збору – не пожаліло керівництво Укргазвидобування грошей, аби знайти правду в судах. Отже, гра була для нього варта свічок і вказані вище вердикти були оскаржені його юристами у Верховному Суді й передані на розгляд Великої Палати, оскільки в даному випадку суддям належало розібратися, яка ж із юрисдикцій має вирішувати спір. Тож зараз про те, чому саме, на думку суддів останньої інстанції, висновки попередніх судів виявилися глибоко помилковими.

А весь секрет у тому, що треба було прочитати більш уважно ще низку положень Господарського процесуального кодексу, зокрема його статтю 4, яка називається «Право на звернення до господарського суду». А з них якраз і витікало, що господарські суди на загальних підставах вирішують не лише всі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Тобто, якби Укргазвидобування вимагало окрім іншого визнати протиправними дії чи бездіяльність Кабміну, то йому дійсно слід було вказати дорогу до якоїсь іншої юрисдикції. А якщо воно просило лише відшкодування, та ще й у конкретній сумі, тоді, виходить, воно прийшло за правильною адресою.

Виходячи з цього Велика Палата постановила скасувати ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду

Юрій Котнюк