Нафтогаз у судовій війні з облгазами ризикує спіймати великого облизня

Як свідчать останні дані судової практики, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» стоїть на порозі чергової грандіозної поразки в її перманентній війні з операторами газорозподільних систем, які звично іменують облгазами. Саме такий висновок можна зробити з тексту постанови Верховного Суду від 25 березня 2020 року, якою було зупинене провадження в господарській справі за позовом НАК до Акціонерного товариства «Запоріжгаз» про стягнення 277 мільйонів гривень боргу за поставлене в попередні роки блакитне паливо.

Як відомо, облгази, на відміну від газзбутів, не продають газ, а лише здійснюють його транспортування газорозподільними мережами, сумарна протяжність яких в Україні становить близького чотирьохсот тисяч кілометрів. Але при цьому вони його купують для своїх промислових потреб – у першу чергу для покриття виробничо-технологічних витрат, які виникають внаслідок витікання газу через найменші шпаринки в заслінках, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів. Саме для цього Запоріжгаз протягом трьох років – з січня 2013 р. по грудень 2015 р. придбав у Нафтогаза природний газ на суму 553 мільйонів гривень. Зазначимо, що це був газ промислово-комерційного, а не житлово-комунального призначення, тож покупець платив за нього не пільгову, а цілком ринкову ціну.

Так от, станом на листопад 2017 року, коли було подано позов, Запоріжгаз не доплатив за газ 191 мільйон гривень, а загальна претензія продавця, з урахуванням тіла боргу і його «хвостів» у вигляді пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, склала названі вище 277 млн грн. Відповідач визнав наявність у нього заборгованості, але пояснив при цьому, що така халепа сталася не з його вини, а внаслідок незалежних від нього форс-мажорних обставин непереборної сили.

І ось тут треба сказати кілька слів про особливості фінансової діяльності оператора газорозподільної системи (ГРС) як суб`єкта природної монополії. Це важливо тому, що не лише Запоріжгаз, а й більшість із сорока облгазів України отримали від Нафтогазу подібні позови й застосовували в ході судових процесів схожі аргументи.

Отже, оператори ГРС – це зазвичай приватні підприємства, але труби та інше обладнання, якими вони користуються для транспортування газу, перебувають у державній власності. Погодившись стати оператором цих мереж, вони не лише отримали певні переваги, властиві будь-якому монополісту, а й добровільно взяли на себе всі пов’язані з цим обов’язки. Одна з них полягає в тому, що послуги споживачам належить надавати за встановленими державою тарифами, які включають у себе економічно обгрунтовані витрати плюс невеличкий прибуток.

Зокрема, гранично допустимі норми згаданих вище виробничо-технологічних витрат (ВТВ) не зі стелі беруться й не з пальця висмоктуються. Аби не допустити зловживань держава не довіряє їх визначення самим операторам ГРС, а доручає виконувати цю функцію спеціально уповноваженому органу в особі Міністерства енергетики, фахівці якого рахують, який максимум газу може витікати в небо з тої чи іншої ділянки мережі. Потім фахівці іншого державного органу – Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) – множать ці обсяги на комерційну ціну газу й разом з іншими складовими закладають у тариф на доставку кожного кубометра.

Проте, як виявилося, чиновники вказаних відомств  теж мають схильність до зловживань. В даному випадку сир-бор розгорівся через те, що міністерські фахівці у 2014 році встановили для Запоріжгазу суттєво занижені норми ВТВ, внаслідок чого встановлені Нацкомісією тарифи виявилися економічно необгрунтованими. Через це отримана виручка не дала можливості облгазу в повному обсязі розрахуватися з Нафтогазом, оскільки, як написали юристи відповідача, нормативно-правові акти, що регулюють ринок природного газу, не передбачають та не припускають можливості покриття ВТВ, що виникають в діяльності газорозподільного підприємства, за рахунок будь-яких інших джерел, окрім тарифу на розподіл газу.

На підтвердження своєї точки зору Запоріжгаз навіть надав сертифікат про настання форс-мажорних обставин, виданий Торгово-промисловою палатою України, однак цей документ не справив очікуваного враження на Господарський суд Запорізької області, який своїм рішенням від 13.02.2018 р. майже повністю задовольнив позовні вимоги Нафтогазу.

Але, як виявилося, той рано радів: у ході апеляційного перегляду справи, ініційованого Запоріжгазом, на користь останнього з’явилися аргументи, більш вагомі ніж висновок ТПП. Це була постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 р. по справі № 826/15132/15, відкритій за позовом 29 облгазів до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Вірніше, не сама по собі постанова, а той факт, що вона набрала законної сили. За підсумками розгляду названої вище справи, по-перше, був скасований наказ цього відомства, який встановлював «неправильні» норми ВТВ, по-друге, на відповідача в судовому порядку було покладено обов’язок встановити «правильні» норми.

Отримавши на руки таке рішення, облгази, вже в індивідуальному порядку, кинулися до того самого ОАС Києва з позовами до наступного регулятора – НКРЕКП – цього разу з вимогою визнати неправомірним існуючий тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами й встановити новий, економічно обгрунтований, до складу якого була би включена вартість збільшених обсягів газу для ВТВ.

Деякі з них уже виграли ці справи в судах останньої інстанції, деякі ще не дійшли ухвалення рішення в першій, але в даному випадку річ не в цьому, а в тому, що одночасно з позовами до адмінсуду, облгази подали до господарських судів заяви про тимчасове зупинення розгляду справ, відкритих за позовами до них Нафтогазу про стягнення заборгованості за газ, поставлений у той період, коли діяли «неправильні» тарифи. Тимчасове, як ви розумієте, до остаточного завершення розгляду справ за позовами облгазів до НКРЕКП, оскільки за їх підсумками можна буде судити про те, хто насправді винуватий у тому, що той чи інший оператор ГРС не розрахувався з постачальником–Нафтогазом: сам облгаз, чи регулятор, який встановив для нього економічно необгрунтований тариф.

Якщо з’ясується, що в цьому насправді винна Нацкомісія, перемога, яку здобув Нафтогаз над Запоріжгазом у Господарському суді Запорізької області, так само як решта перемог, отриманих ним в аналогічних справах над іншими облгазами в інших господарських судах, буде поставлена під великий сумнів. Але схоже, що шальки терезів схиляються не на користь НАК: принаймні постановою Верховного суду від 25 березня 2020 року провадження у справі за її позовом до Запоріжгазу вирішено тимчасово зупинити.

Юрій Котнюк