Провал чергової судової авантюри Укртрансгазу

Цього грудня Верховний Суд ухвалив ще дві постанови у справах за позовами належного державі Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до газорозподільних підприємств, предметом яких була вимога визнати укладеними в редакції позивача договори про транспортування газу. Цього разу претензій набридливого сутяги здихалися «Криворіжгаз» і «Запоріжгаз», а всього протягом поточного року судом останньої інстанції було прийнято 14 аналогічних за мотивувальною й резолютивною частинами вердиктів. Керівництво Укртрансгазу, звичайно, саме винувате в тому, що виставило себе на загальне посміховисько, затіявши цю нерозумну компанію, але гріх із ним за це повинен розділити ще й державний регулятор в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), бо саме його неквапливість спровокувала цей судовий конфлікт.

Недисципліноване Міністерство фінансів

У Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» і його дочірнього підприємства Укртрансгаз, яке поки що залишається оператором газотранспортної системи, дуже багато причин для спорів з газорозподільними підприємствами, які за звичкою називають облгазами. Одна з них лежить у площині оплати газу за рахунок субсидій побутовим споживачам із коштів державного бюджету. За передбаченою законодавством процедурою держава в особі Міністерства фінансів переказує гроші органам місцевої влади, ті перераховують їх учасникам ринку природного газу, які причетні до забезпечення газом населення, в тому числі й облгазам, а ті, в свою чергу платять цими коштами за поставку й доставку палива Нафтогазу й Укртрансгазу.

Та, як це не прикро, але саме Міністерство фінансів є найбільш недисциплінованим у державі платником, бо дуже часто затримує перерахування коштів. Внаслідок цього кожен наступний учасник ланцюгу розрахунків має формальне право вимагати в попередника сплати неустойки у вигляді пені, трьох відсотків річних і на додачу до цього – інфляційних втрат. Особливо часто цим правом зловживає Укртрансгаз, який дуже часто подає проти облгазів судові позови про стягнення цих, так би мовити, хвостів основного тіла боргу, хоча йому при цьому дуже рідко вдається добитися в їх задоволення.

Втім, завищувати суми боргів клієнтів є звичною практикою найманих управлінців, які в такий спосіб замилюють очі своїм акціонерам, занижуючи прибутковість ввірених їм підприємств, у тому числі й шляхом штучного роздування дебіторської заборгованості.

Два роки тому уряд спробував обмежити цю практику удосконаленням нормативних актів. Протягом тривалого часу стосунки в даній галузі діяльності регулювали дві постанови Кабінету Міністрів України – одна № 256 від 04.03.2002 р., інша –  № 20 від 11.01.2005 р. й обидві вони давали певну можливість зловживати правом на судовий захист у випадку затримок з оплатою. Аби звузити коридор можливостей для подібних зловживань, з них обох було вилучено спірні пункти, а те, що лишилося, об’єднали в один документ під назвою Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який попри внесені в нього численні корективи формально вважався затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р.

Неповоротка НКРЕКП

Таку реформу було проведено урядовою постановою від 08.11.2017 р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 1 січня 2018 р., й саме з того дня втратила чинність постанова КМУ № 20. Як бачите, часовий проміжок становив ледь не два місяці й на думку реформаторів його цілком мало би вистачити, аби відкоригувати всі інші нормативні акти, в яких містилися посилання на вже скасовану постанову.

Невідомо, як з цим впоралися решта міністерств і відомств, але в енергетично-комунального регулятора по цій лінії був повний завал. Він мав до цього відношення тому, що постанова КМУ № 20 згадувалася в постанові НКРЕКП № 2497 від 30.09.2015 р., а якщо точніше, то в затвердженій нею типовій формі договору транспортування газу. Але в цьому місці варто зробити невеличкий відступ і пояснити, що таке типова форма договору.

Взагалі-то договір про купівлю-продаж товарів чи послуг є продуктом вільного волевиявлення покупця й продавця, але для того, щоби бути прийнятим до уваги, скажімо, господарським судом, він, як мінімум, не повинен містити кримінально караних положень. А в окремих випадках ще й повинен містити деякі положення, передбачені законами. Іноді цих положень так багато, що державні органи навіть затверджують спеціальними актами типові форми договорів щодо операцій з деякими критично важливими чи, навпаки, небезпечними товарами чи послугами. До їх числа належить і транспортування газу.

Отже, в договорі даного типу містився пункт щодо порядку оплати газу, отриманого газорозподільним підприємством з газотранспортної системи, за рахунок коштів місцевих бюджетів, і в ньому було написано, що вона здійснюється відповідно до порядку, передбаченого скасованою постановою КМУ № 20. Забігаючи наперед, зазначимо, що цю недоречність було усунуто постановою НКРЕКП № 1598 від 04.12.2018 р., яка так і називалася: «Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу». Але вона набрала чинності лише з 28 лютого 2019 року, а до того, протягом цілого року облгази вирішували свої суперечки з Укртрансгазом як бог на душу покладе.

У липні 2018 р., коли напередодні запровадження добового балансування тривав нормотворчий аврал, Укртрансгаз спробував під цей шумок забезпечити збереження колишнього, значно вигіднішого для нього, порядку. Він розіслав усім сорока облгазам проект нового договору транспортування, в одному з пунктів якого було записано, що оплата газу бюджетними коштами здійснюється в порядку, передбаченому постановою КМУ № 20. Облгази у відповідь всі як один написали, що ця постанова втратила чинність, і запропонували натомість свою редакцію договору, відповідно до якої оплата мала здійснюватися в порядку, передбаченому постановою КМУ № 256. І тоді Укртрансгаз подав до всіх місцевих господарських судів країни позови до всіх газорозподільних підприємств, у яких просив визнати договір укладеним в редакції позивача.

«Зомбовані» юристи

Варто зазначити, що юридичний підрозділі Укртрансгазу провів роботу з подання позовів настільки халтурно, що третина позовних заяв була або повернута заявникові, або залишена без руху. В одних випадках через те, що заяву підписала не та особа, на ім’я якої було видано довіреність, в других через те, що неправильно були вказані назви й адреси відповідачів, а в третіх – у поданих документах не містилися відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору.

Як не дивно, але в деяких судах першої інстанції Укртрансгазу вдалося добитися задоволення своїх позовних вимог, як, наприклад, у Господарському суді Сумської області, але з тих чотирнадцяти справ, що пройшли через сито касаційної інстанції, жодна не була вирішена на користь Укртрансгазу. Думка суддів Верховного Суду з цього приводу була одностайною: нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов`язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.

А найдивнішою в цій історії видається наступна обставина. Як уже зазначалося, в лютому 2019 року набрала чинності постанова НКРЕКП, яка вносила зміни до типової форми договору транспортування газу, зокрема й того пункту, який стосувався оплати газу бюджетними коштами. Нова редакція вже не містила посилання на постанову КМУ № 20, як того хотів Укртрансгаз, але разом із тим у ній не було й згадки про постанову КМУ № 256, як пропонували облгази. Регулятор вирішив скористатися доволі обтічним формулюванням і написав, що оплата здійснюється «за процедурою, передбаченою чинним законодавством». Тобто, ні вашим, ні нашим.

Після цього керівництву Укртрансгазу вже не було жодного смислу продовжувати далі цю судову війну, оскільки урядова постанова, згадку про яку він так хотів протягнути в тексти договорів, не лише втратила чинність, а й посилання на неї зникло з відповідного акту регулятора. Та попри це його юристи й після лютого 2019 року, неначе зомбовані, вперто продовжували писати заздалегідь приречені на провал апеляційні й касаційні скарги, оскільки всі інстанції давали на них однотипну відповідь про те, що суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом.

Отже, до чотирнадцяти вже програних справ даної категорії, рано чи пізно мають додатися ще два з половиною десятки, які Укртрансгаз також приречений програти.

Юрій Котнюк, ЮВУ