admin
8 квітня 2020 року Верховний Суд поставив остаточну крапку у справі за позовом Фермерського господарства «Дар» до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Спір закінчився тим, що дії цього органу були визнані протиправними.
З матеріалів справи можна зрозуміти, що заступник начальника вказаного відділу Ірина Олійник фактично допомогла колишньому голові ФГ «Дар» обікрасти його на три мільйони гривень. У зв’язку з цим ще в липні 2017 р. було відкрите кримінальне провадження за фактами заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, підроблення документів і фіктивне підприємництво (статті 191, 358 і 206 Кримінального кодексу України), однак вироку, судячи з усього, ще немає – принаймні в тексті судових рішень він не згадується, тож у цій адміністративній справі йшлося не про винуватість чи невинуватість пані Олійник у вчиненні кримінального правопорушення, а про правомірність чи неправомірність її дій з точки зору Закону України «Про виконавче провадження».
Фабула події, що стала предметом судового розгляду, виглядає наступним чином. 2 листопада 2016 року до Центрального ВДВС надійшла заява Приватного підприємства «Нікіта-Ром» про стягнення на його користь з ФГ «Дар» трьох мільйонів гривень на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області й виданого останнім судового наказу від 27.08.2016 р. Того ж дня державний виконавець Ірина Олійник прийняла дві постанови: одну – про відкриття виконавчого провадження, яку одразу ж внесла до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, другу – про арешт коштів «Дару», які знаходились на рахунку ПАТ «Приватбанк». Потім нею до банку були подані розпорядження про стягнення боргу з цього фермерського господарства й відповідні платіжні доручення, і вже в березні 2017 року три мільйони надійшли спочатку на рахунок Центрального ВДВС, а звідти на рахунок стягувача – ПП «Нікіта-Ром».
Отже, на перший погляд усе просто – може скластися враження, що пані Олійник можна ставити за приклад ефективної роботи на ниві виконання судових рішень. Але якщо почати вдаватися у деталі, то ця історія виглядатиме дуже смішною. Прикол у тому, що Господарський суд Дніпропетровської області ніколи не розглядав справу за позовом ПП «Нікіта-Ром» до ФГ «Дар», ніколи не ухвалював рішення на користь позивача й відповідно ніколи не видавав судового наказу: виконавчій службі підсунули липу, у зв’язку з чим і розслідується кримінальне провадження за фактом підроблення документів. Інша деталь – юридичною адресою «Дару» є село Попасна Новомосковського району Дніпропетровської області, на яке ніяк не поширюється територіальна юрисдикція Центрального відділу ДВС міста Дніпра.
Побачивши, що їхні три мільйони були зняті на користь фіктивної фірми, попаснянські фермери забили на сполох й подали купу заяв до всіх існуючих на той час у державі правоохоронних органів, в тому числі й позовну заяву до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в якій просили визнати протиправними дії державного виконавця. Проте суд, незважаючи на очевидність ситуації, своєю постановою від 30 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи таке рішення, суддя погодився з аргументами відповідача про те, що державний виконавець при відкритті виконавчого провадження не зобов`язаний пересвідчуватись в законності винесення судами виконавчих документів. Також, на його думку, він не наділений обов’язком перевіряти наявність судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, причому відсутність судового рішення в цьому реєстрі аніяк не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, оскільки були непоодинокі випадки невнесення судами своїх рішень до ЄДРСР. З приводу ж порушення Іриною Олійник правил територіальної юрисдикції було зазначено, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження належить стягувачу.
З таким висновком категорично не погодився Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, який, розглянувши апеляційну скаргу ФГ «Дар», своєю постановою від 28 березня 2018 року скасував вердикт місцевого суду й ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.
Стисло викладемо мотиви колегії суддів.
Головне питання, звичайно, стосується фальшивості виконавчого документу, яким у цьому випадку був судовий наказ господарського суду. Адже, якщо сприйняти за чисту монету аргументи відділу ДВС, то вийде так, що будь-який шахрай може принести до виконавчої служби липу на мільярди гривень, а клерки запопадливо принесуть йому на тарілочці зазначену суму. Звісно, держвиконавець не зобов’язаний перевіряти наявність у ЄДРСР судового рішення. Звісно, не всі судові рішення виставляються в ЄДРСР на загальний огляд. Але ж мають бути якісь передбачені законом для подібних ситуацій алгоритми перевірки.
Такі алгоритми, звичайно ж, є – було би бажання за ними діяти. В цій ситуації перше питання, яке виникло до пані Олійник – де оригінал судового наказу? Виявилося, що його немає! У вилучених прокуратурою ще 12 вересня 2017 року матеріалах виконавчого провадження його не було. В ході проведеного 20 жовтня того ж року в приміщенні Центрального ВДВС обшуку серед інших вивернутих із шаф паперів знайшли копію цього нібито наказу, але не оригінал. З цього витікало, що його взагалі не було, бо плутяги настільки були впевнені в прихильності й довірливості державного виконавця, що навіть не стали обтяжувати себе виготовленням підробленого оригіналу виконавчого документу з мокрими печатками та іншими реквізитами.
Інший момент – відповідно до вимог закону, державний виконавець, перед тим як вчиняти будь-які виконавчі дії, повинен у письмовій формі повідомити про це боржника, у ролі якого в даному випадку виступало фермерське господарство «Дар». Проте матеріали виконавчого провадження не містили відомостей про розсилку відповідних повідомлень.
Що ж стосується питання територіальної юрисдикції, то стягувач дійсно має право вибору між різними виконавчими органами, але не завжди. Коридор можливостей визначений статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження», з якої витікає, що виконавчі дії провадяться тим виконавцем, який обслуговує територію, де знаходиться місце проживання, перебування, роботи боржника або його майно, на яке може бути звернене стягнення. У випадку ж з ФГ «Дар» усе перелічене знаходилося в селі Попасня, яке обслуговував лише один державний виконавець, тож вибору в стягувача не було, а Ірина Олійник, отримавши заяву з виконавчим документом, відповідно до вимог статті 4 загаданого вище закону повинна була повернути її без прийняття до виконання.
Тож, як сказано в постанові Дніпропетровського ААС, сукупність встановлених судом закону в ході здійснення виконавчого провадження призвело до незаконного примусового стягнення з фермерського господарства трьох мільйонів гривень. Цей вердикт було оскаржено Центральним ВДВС, але Касаційний адміністративний суд залишив її без змін.
Юрій Котнюк
Коментарі
Loading…