Злочину не було – була його провокація Як звільняли й судили морально нестійкого прокурора

Злочину не було – була його провокація

Як звільняли й судили морально нестійкого прокурора

Юрій Котнюк, ЮВУ

Двадцять восьмого грудня суддя Малиновського районного суду Одеси Олександр Гарський ухвалив виправдувальний вирок у справі колишнього прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області Андрія Шарандака, затриманого ще в листопаді 2017 року за одержання хабара в сумі 500 доларів США. Даний вердикт цікавий тим, що у зв’язку з цими ж подіями підсудний рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 30.05.2018 р. був звільнений з органів прокуратури і дане рішення було визнане правомірним постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.06.2019 р. Здавалося б, явна суперечність: людину покарали за те, за що потім виправдали. Але насправді жодної суперечності в логіці судді Гарського і суддів ВС немає, просто вони у своїх висновках констатували один не дуже зрозумілий для широкого загалу, зате дуже відомий у вузьких юридичних колах факт: якщо прокурор узяв гроші за вчинення якихось пов’язаних з його службовими повноваженнями дій, це ще зовсім не означає, що він скоїв якийсь злочин, оскільки вчинене діяння може бути кваліфіковане як дисциплінарний проступок, що заслуговує максимум звільнення з роботи.

Співжиття підпільного бізнесу і правоохоронної системи

Варто зазначити, що при складанні вироку суддя Гарський злегка порушив усталену традицію, через що в тексті цього документу офіційно-ділова мова щедро розбавлена філософськими роздумами, цитатами класиків і навіть віршованими епіграфами. Попри те з нього можна дізнатися цікаві деталі про місцевий бізнес із підпільного виробництва й незаконної реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв. Усім відомо, що його ділки можуть успішно вести свою діяльність лише за умови наявності покровительства з боку керівників правоохоронних органів. Але іноді буває й так, що і ділки, і правоохоронці можуть використовувати один одного в конкурентній боротьбі. Перші других – для ліквідації підпільних заводів і складів своїх конкурентів. Другі перших – для проведення операцій з провокації підкупу своїх колег.

У справі про обвинувачення прокурора Шарандака свідком сторони обвинувачення якраз і був один такий ділок, який неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за незаконні дії з підакцизними товарами і підробленими акцизними марками. В серпні 2017 році в приватному житті цього чоловіка сталася халепа – його обікрав квартирант, у зв’язку з чим потерпілий подав заяву про викрадення в нього золотих речей на загальну суму 60 тисяч гривень. Процесуальним керівником у даному кримінальному провадженні було призначено 26-річного на той момент випускника Національного  університету «Одеська юридична академія» Андрія Шарандака, батько якого незадовго перед тим був обраний на посаду сільського голови розташованого неподалік Роздільної великого села під назвою Вигода. Саме цей молодий чоловік і став об’єктом оперативної розробки з боку прокуратури Одеської області та управління захисту економіки в Одеській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в ході якої працівники зазначених органів поставили собі за мету в будь-який спосіб передати йому хабар.

Знаряддям для цього став потерпілий, який внаслідок участі в незаконному бізнесі підтримував доволі специфічні відносини з «бехами». Давши згоду на негласне співробітництво, цей чоловік несподівано для слідчих заявив про те, що частину зазначених у заяві речей він знайшов у своєму ж домі,  тож тепер має до свого квартиранта претензії лише у викраденні золотого браслета вартістю 21 тисячу гривень. А потім тишком-нишком повідомив процесуальному керівнику А. Шарандаку, що готовий дати йому 500 доларів за те, що той сприятиме обранню для зловмисника запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, а також орієнтує суд на ухвалення йому м’якого вироку. Якби цей молодий прокурор мав більше досвіду, то, можливо, збагнув би, що йому готують пастку, але вийшло так, що він дав згоду, що й було зафіксовано оперативними засобами звукозапису, якими спорядили потерпілого працівники поліції.

В обумовлений день, 24 листопада 2017 року, Шарандак у своєму службовому кабінеті одержав від поліцейського агента 100 доларів і 10,6 тисяч гривень, після чого був затриманий. Того ж дня йому повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України (одержання неправомірної вигоди службовою особою) й ухвалою Приморського районного суду Одеси обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено альтернативний запобіжний захід – заставу в розмірі 80 тисяч гривень.

Верховний Суд підтвердив правильність рішення комісії

Зловмисник своєї вини у вчиненні злочину не визнав ні тоді, ні потім, тож досудове розслідування обіцяло бути довгим. Але керівництво прокуратури Одеської області, судячи з усього, так хотіло здихатися Шарандака, що вже в лютому 2018 року направило до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі – КДКП) дисциплінарну скаргу про вчинення ним дисциплінарного проступку. Останній полягав у тому, що Шарандак вступив у протиправні позаслужбові стосунки й використав службові повноваження на користь своїх приватних інтересів. З точки зору КДКП ці дії порочать звання прокурора й можуть викликати сумнів у непідкупності органів прокуратури, тож заслуговують на дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Як бачимо, вжите комісією формулювання – використання службових повноважень на користь своїх приватних інтересів – дуже схоже з диспозитивною частиною статті Кримінального кодексу про одержання службовою особою неправомірної вигоди, але виявляється, що це не одне й те ж. У рішенні КДКП зазначено, що визнати особу винною в скоєнні кримінального правопорушення може лише суд, а от визнати прокурора винним у вчиненні дисциплінарного проступку можна й без рішення суду.

Правда, для того, аби зробити такий висновок, члени комісії спиралися та ті ж самі матеріали, які мали були зібрані в ході кримінального провадження. Шарандак взяв гроші в кабінеті, в якому в той момент перебували тільки дві особи – сам прокурор й агент поліції, але окрім письмових показань останнього факт їх отримання піддержували протокол вилучення купюр у синій папці Шарандака, яка лежала на його робочому столі, а також запис розмов між цими двома людьми, з якого витікало, що прокурор знав про гроші, які йому дає його співрозмовник і їх йому не підкинули. Проте для визнання особи винною в скоєнні злочину суд ще повинен був визнати ці докази належними й допустимими, а КДКП для прийняття свого рішення могла собі дозволити повірити в їх справжність і без перевіри достовірності.

Андрій Шарандак оскаржив рішення комісії в Касаційному адміністративному суді, який до січня 2020 року в справах про оскарження дій КДКП виконував роль суду першої інстанції, але той постановою від 3.12.2019 р. відмовив у задоволенні його позову. При цьому колегією суддів було зазначено, що для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за одержання грошей Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, звичайно ж, має встановити факт одержання грошей, але для встановлення такого факту наявність обвинувального вироку необов’язкова. З таким висновком погодилася Велика Палата Верховного Суду, яка в мотивувальній частині своєї постанови від 18.06.2019 р. вказала на те, що матеріали негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути використані як доказ у дисциплінарному провадженні КДКП, й остання на їх підставі належним чином встановила факт спілкування прокурора Шарандака з потерпілим і досягнення ним домовленостей щодо вирішення питання за певну винагороду.

Головний свідок змінив показання

Здавалося, що після демонстрації такої одностайної думки прокуратури й суддів адміністративної юрисдикції обвинувальний вирок зловмиснику гарантовано, проте А. Шарандак, який, до речі, в лютому 2019-го отримав адвокатське свідоцтво, зброї не склав й організував доволі ефективний захист своєї позиції в кримінальному провадженні, яке було передане для розгляду в Малиновський районний суд Одеси. Активність його і його адвокатів була спрямована в першу чергу на проведення, так би мовити, роз’яснювальної роботи з тим самим ділком тіньового бізнесу, який погодився виступити в ролі хабародавця. І вона не виявилася марною – під час одного з судових засідань цей чоловік несподівано для сторони обвинувачення заявив, що працівники поліції та прокуратури, погрожуючи посадити до в’язниці, змусили його спровокувати А. Шарандака на отримання хабара. Й це при тому, що за два тижні до того потерпілий впевнено давав показання, що той вимагав у нього 500 доларів.

За таких обставин суддя Гарський, констатувавши факт, що передача і отримання грошей, безперечно, мали місце, поставив разом із тим основною ціллю судового розслідування встановити факт, чи мала місце провокація злочину. Довести її наявність можна було шляхом ретельного аналізу матеріалів, зібраних і наданих органом слідства, і виявленням у них розбіжностей. Як слушно було зазначено, початок розслідування будь-яким правоохоронним органом супроводжується такою значною неповагою до процесуальних вимог законів, що це в подальшому призводить до конфліктних дебатів у залі судового засідання з метою визнання таких процесуальних порушень підставами для визнання доказів не допустимими. Пошуком цих порушень і зайнялася сторона захисту, причому доволі успішно.

Так, суддя звернув увагу на те, що в листопаді потерпілий подав до поліції не одну, а дві заяви, причому в першій було написано, що хабар у нього вимагають не один, а два працівника Роздільнянської місцевої прокуратури – заступник її керівника Радомир Коваль і прокурор Андрій Шарандак, а от у другій фігурував один тільки Шарандак. З цього суд міг зробити висновок, що насправді ні той, ні другий грошей не вимагали, а їх обох намагалися спровокувати на отримання неправомірної вигоди, тільки більш досвідчений Коваль на це не повівся, а Шарандак попався, тому заяву довелося переписувати.

Тож аналізуючи ці та інші деталі, що містили розбіжності в логіці сторони обвинувачення, суддя зробив висновок, що підсудний проявив низькі моральні якості, зокрема жадібність, але він ніколи не отримав би цих грошей, якби його на це не спровокували. Відтак результатом розгляду справи в суді першої інстанції стало рішення визнати підсудного невинуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину й виправдати.

На цьому фоні доволі комічно виглядає вирішення долі речового доказу – 100 доларів і 10 600 гривень. В матеріалах досудового слідства також були розбіжності щодо їх належності: в одних документах було написано, що їх дав поліції для проведення операції потерпілий-хабародавець, в інших – навпаки, що поліція дала їх йому для подальшої передачі хабарнику. В судовому ж засіданні потерпілий категорично заперечував своє право власності на ці кошти, тож в резолютивній частині вироку суддя написав, що ці гроші слід залишити при матеріалах кримінального провадження, до вирішення вказаного питання за заявою заінтересованих осіб.