Референдна демократія, або Закон, повний небезпек

Про референдну демократію багато з нас чуло лише як про поняття, що обговорювалося на вчених радах вишів чи в, колі визнаних  юристів-експертів. То ж, звісно, не часто про нього згадувалося в ЗМІ та соцмережах. Але з прийняттям    Закону України  «Про народовладдя через всеукраїнський референдум» стало зрозумілим, що така демократія вже на порозі нашого дому з іменем Україна. Учитися, кажуть, ніколи не пізно. Та коли чуєш ці слова, розумієш, що всі ми спізнилася. Якщо взяти згаданий закон, то в його технічних деталях нічого особливого немає – закон як закон, який визначає правові засади здійснення народного волевиявлення через всеукраїнський референдум, його організацію та порядок проведення. Але деякі визначення кидаються у вічі через свою розмитість, багатогранність і багатозначність. А такі норми регулювати не так просто. Взяти хоча б основне визначення. Так, всеукраїнський референдум визначається одночасно і як форма безпосередньої демократії в Україні, і як спосіб здійснення влади, і як прийняття (затвердження) громадянами України рішень, і як голосування у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та цим законом. Це, скоріше, літературне поняття, ніж юридичний вислів.

За цим законом може ініціюватися, призначатися, проголошуватися  готуватися проведення всеукраїнського референдуму. Загалом відсилок до «закону» в цьому акті є предостатньо. Про те в будь-якого свідомого  громадянина  викличе заперечення, скажімо предмет всеукраїнського референдуму. До нього включені питання, які б, на мою думкеу,  не мали виноситися на референдум. А саме: внесення змін до розділів І, ІІІ, XIII Конституції України; питання загальнодержавного значення, зміна території України, втрата  чинності законом України або окремими його положеннями.  То й Конституція України на референдумах навряд чи підлягає обговоренню, тим більше зміни до неї таким чином не вносяться.

Історія пам’ятає, як референдна демократія привела до влади націонал-соціалістів у Німеччині, як були захоплені Австрія та Чехія. Мирно і без зброї були прийняті рішення щодо владнання етнічних питань. І хоча в згаданому законі є застереження про те, що саме не може бути предметом всеукраїнського референдуму, зокрема і конституційні положення, все одно формулювання винесених на референдум питань залежать від того, хто його ініціює, призначає, готує.  Так згідно із законом не можуть бути предметом всеукраїнського референдуму питання, що суперечать положенням Конституції України, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, закріпленим насамперед Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, протоколами до неї; питання, що скасовують чи обмежують конституційні права та свободи людини і громадянина, гарантії їх реалізації, а також питання, спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету, територіальної цілісності країни, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, як і загальновідомі положення щодо податків, бюджету, амністії тощо. А заборона обговорювати питання, віднесені Конституцією і законами України до відання органів правопорядку, прокуратури чи суду, загалом викликає справедливе нарікання. Саме в цій царині існують проблемні ситуації, які можуть викликати осуд і бажання висловитися громадянам держави.

Водночас нагадаємо, згідно зі ст. 3 Основного закону «держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Саме держава має відповідати за діяльність, але не органи правопорядку, прокуратури чи суду, які часто-густо спричинює шкоду тим же громадянам, а рішення судових органів щодо її відшкодування роками не виконуються, що підтверджує і ЄСПЛ.

Далі -той, хто розуміється на виборчому законодавстві обов’язково зверне увагу на численні техніко-юридичні неузгодженості закону. Навіть в інформації ВРУ  про його прийняття міститься зауваження про те, що закон прийнято з необхідними техніко-юридичними правками. Про що йдеться? Імовірно про те, що в принципах проведення референдуму одночасно зауважується про таємність голосування та, водночас, про відкритість, а також про загальність права голосу на референдумі та вільність участі  в ньому. Тобто з точки зору вимоги системності правових положень, суперечливі вимоги не можуть йти як засадничі в одному кроці одна від одної. Адже при проведенні референдуму суперечливі позиції закону спровокують небезпеку реалізації його результатів. Таким чином, маємо те, що вимагає доопрацювання та уважного редагування, бо такий потрібний закон має бути бездоганним. Хоча турборежим голосування в даному разі спрацював чітко і назад дороги немає. Тому вчитися діяти за цим законом доведеться всім. І не лише громадянам, а й, у першу чергу, законодавцям.

Віктор Ковальський