in ментальність, Мислення, Освіта, Правова аналітика

Англійський архетип з підготовки правників

опублікував Ковальський Віктор 04.11.2022, 08:14 2k переглядів 0 Голосів

Пацурківський Петро Петрович

студент 11 групи ІІІ курсу Навчально-наукового інституту права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

студент Програми ЄС ERASMUS+K1 правничої школи

Вестмінстерського університету (м. Лондон)

Англійський архетип[1] підготовки правників

Постановка проблеми. В умовах тривалого пошуку Україною моделей успішного реформування юридичної професії та правничої освіти не може не привернути до себе увагу феноменальний успіх юридичної професії і підготовки юристів в Англії. Зокрема, вражає, що уже впродовж багатьох століть юридична професія і підготовка юристів в Англії утримують один із найвищих рівнів довіри до себе на національному рівні, а останнім часом до цього додалися й аналогічні показники на міжнародному рівні. Це уже набуло характеру аксіоми, що не потребує доведення. За загальним визнанням фахівців, підготовка юристів в Англії здійснюється у межах тієї ж ціннісної матриці розуміння фаху юриста, на парадигмальних засадах якої базується і юридична професія. Тому методологічним ключем до адекватного розуміння змісту та алгоритму підготовки юристів в Англії є таке ж осмислення ціннісної матриці власне юридичної професії цього ж соціуму.

Ціннісна матриця юридичної професії в Англії. Ця матриця сягає своїми витоками глибини тисячоліть – ще правової ментальності і культури Стародавнього Риму^[2]. Квінтесенцією цієї матриці, її смисловим ядром є її антропосоціокультурний код. Ключами до розгадки цього коду зазвичай вважають три добре відомі давньоримські максими. Перша з них належить давньоримському мислителю Марку Тулію Цицерону: «народ» – «це зібрання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права та спільністю інтересів»^[3]. Вона дає розуміння природи (джерела) права. Автором другої вважають давньоримського юриста Цельса – молодшого: «Право – це мистецтво надання добра і відповідної справедливості»^[4]. Вона дає розуміння мети права. Як згодом пояснив Н. Сімондз, спершу римська, а пізніше англійська правова ментальність пов’язували раніше та пов’язують нині добро передусім зі свободою, яку наразі в англійській правовій доктрині прийнято розуміти як «незалежність суб’єкта від влади інших»^[5]. Третю максиму сформулював також давньоримський юрист Ульпіан: «Справедливість – це незмінне і постійне прагнення надавати кожному належне йому право».^[6] Вона дає розуміння інструментального призначення права.

Усі три вищезазначені максими, разом взяті, і є тим «геном спадковості», що відповідає за збереження і наступність ціннісної матриці юридичної професії і підготовки юристів в Англії. Родова турбота про споживача юридичних послуг, яка складає сенс існування другої та третьої із вищезазначених максим, і є альфою та омегою цієї ціннісної матриці. Примноження та зміцнення цього сенсу було і залишається основним лейтмотивом розвитку як юридичної професії, так і підготовки юристів в Англії.

Так само постійно перебуває у центрі уваги англійської правової традиції і турбота про першу із вищезазначених максим. Періодично боротьба англійського соціуму за збереження свого права опиняється в епіцентрі суспільного буття країни. Найбільш відомими піками цієї боротьби та особливо їх наслідками стали події в Англії 1215 р., які увінчалися появою Великої Хартії Вольностей з виведеним згодом придворним королівським юристом Генрі Бректоном її кредо «право творить короля»^[7]; Славна революція 1688-1689 рр. і ухвалення у 1689 р. англійським парламентом Біля Прав, який згодом також дістав назву «Великої Хартії англійської свободи»^[8]; боротьба англійського суспільства впродовж другої половини ХХ ст. за людські права, що увінчалася прийняттям парламентом Великої Британії у 1998 р. Акту про права людини^[9]. Якщо спробувати максимально стисло сформулювати квінтесенцію усіх цих актів англійського права, то необхідно зазначити, що у них йдеться про свободу і справедливість як природній стан англійського суспільства, які потребують постійного їх захисту задля їх повного здійснення.

Таким чином, на нашу думку, вищевикладеного достатньо, щоб побачити у ціннісній матриці юридичної професії в Англії системні вияви того «колективного несвідомого», яке Карл Юнг назвав «архетипом». Це «колективне несвідоме» являє собою своєрідну константу вищезазначеної матриці. Можливо, саме воно у сукупності з іншими чинниками стало підставою Борису Джонсону для його промовистого резюме стосовно того, що «сама ідея Риму досі живе в колективному несвідомому Західної цивілізації»^[10].

Основу перемінної частини ціннісної матриці юридичної професії в Англії наразі стисло та водночас повно репрезентує прийнятий у 2007 році Акт парламенту Сполученого Королівства «Про правову службу». Головним його завданням, за задумом законодавця, є те, «щоб регулювання у секторі правових послуг здійснювалося у суспільних інтересах та щоб у його центрі перебували інтереси споживачів»^[11]. Ним передбачено вісім «регулятивних цілей» та п’ять «професійних принципів» юридичної професії у Сполученому Королівстві. «Регулятивні цілі» у найбільш стислому їх викладі зводяться до наступного: сприяння суспільним інтересам та їх захист; належна підтримка конституційного принципу верховенства права; всебічне сприяння доступу до правосуддя; захист прав і розумних інтересів споживачів; підтримка та розвиток конкурентних засад у сфері надання правових послуг; всебічне сприяння незалежності, різноманітності й ефективності правничої професії; поглиблення розуміння суспільством легітимованих прав та обов’язків громадян; неухильне дотримання професійних принципів правничого фаху.

До «професійних принципів» Акт парламенту Сполученого Королівства «Про правову службу» відніс наступні: уповноважені особи у їх професійній діяльності зобов’язані діяти незалежно і чесно; уповноважені особи повинні дотримуватися належних стандартів фахової діяльності; уповноважені особи покликані діяти відповідно до найкращих інтересів їх клієнтів; ті особи правничої професії, які в силу свого фаху виявляються долученими до судочинства, мають обов’язок перед судом чинити незалежно в інтересах правосуддя; уповноважені особи є відповідальними за конфіденційність справ своїх клієнтів.

Англійський підхід до підготовки юристів. Представники англійської доктрини права нерідко називають юридичну професію в Англії «розділеною професією» з огляду на її розгалуженість на різні гілки, основними з яких є баристери і солісітори з їх неоднаковими юридичними статусами та функціональними можливостями. Крім них, до визнаних типів юристів в Англії належать: судові виконавці; ліцензовані юристи, які займаються операціями з нерухомістю; патентні адвокати (агенти); нотаріуси, функції яких докорінно відрізняється від функцій нотаріусів України у бік їх обмеження – вони зведені в основному до підготовки і підписання документів для використання їх за кордоном, засвідчення справжності правочинів та різних текстів, опротестування векселів. Тому «чистих» нотаріусів у Англії мало. Додатковими причинами незначного числа нотаріусів в Англії є і те, що всі баристери і солісітори відповідно до їх кваліфікації мають «автоматичні» повноваження діяти як нотаріуси, а також те, що в англійській правовій культурі відсутня потреба нотаріального засвідчення ділової операції.

Вагомою причиною найменування юридичної професії в Англії «розділеною професією» є також різні способи отримання професійної кваліфікації. Хоча підготовка до юридичної професії в англійських університетах здійснюється з початку ХIII ст., вона уже впродовж багатьох століть має реальну конкуренцію з боку правозастосовних правничих інституцій, передусім судів та адвокатських фірм. До прикладу, впродовж тривалого історичного періоду одним з таких центрів були королівські суди: «Суд королівської лави», «Суд з цивільних справ» та «Суд казначейства». По даний час важливою частиною правової культури Англії є поглиблення фахової підготовки юриста-професіонала шляхом відвідування ним засідань, до прикладу, Верховного Суду, які не тільки зазвичай відкриті, але й відбуваються без вихідних.

Академічна складова підготовки до юридичної професії в Англії в її сучасному розумінні являє собою тільки частину цієї підготовки. Вона веде свій відлік з кінця першої третини ХІХ ст., а саме з часу заснування Лондонського університету у 1828 р. Наразі академічну підготовку до юридичної професії можна пройти, як правило, двома способами: 1) особа може отримати кваліфіковану юридичну освіту бакалавра права у визнаному навчальному закладі такої освіти, а після цього пройти обов’язковий курс юридичної практики – однорічний за умови повної зайнятості тільки нею чи дворічний за умови часткової зайнятості юридичною практикою. Такий курс включає і відповідне професійне навчання, яке доповнює опанування навичками юридичної професії; 2) особа може отримати будь-яку іншу вищу освіту, пройти аналогічний попередньому випадку курс обов’язкової юридичної практики, після чого такій особі ще необхідно успішно скласти загальний професійний іспит з права, який проводиться ліцензованим суб’єктом такої діяльності, для одержання Диплому у галузі права. Наразі такі послуги надають у Сполученому Королівстві півсотні установ, що запобігає можливій бюрократичній волокиті при цьому. Таким чином, очевидно, що англійський підхід до підготовки юристів відзначається відвертим прагматизмом та має сильну практичну складову.

До речі, пройти етап практичної підготовки в Англії досить складно, оскільки вона може відбуватися відповідною особою лише на контрактній основі тільки у визначених для цього фірмах. Щорічний конкурс осіб – претендентів на проходження легітимної юридичної практики сягає трьох осіб і більше на одне вакантне місце, незалежно від рівня одержаних такою особою результатів на академічній стадії підготовки. Практична підготовка в неліцензованій юридичній фірмі чи у неліцензованого керівника такої практики не буде зарахована. І якщо, до прикладу, особа, що претендує на одержання кваліфікації баристера, одержує її ще до проходження практичного етапу підготовки, то особа, яка прагне отримати кваліфікацію солісітора, не пройшовши юридичної практики, не може кваліфікуватися в принципі. Найбільш перспективним випускникам академічного етапу підготовки юридичні фірми на основі їх власних критеріїв зазвичай пропонують фінансування на час проходження ними практики та працевлаштовують їх згодом у якості стажерів. Юридична фірма, що здійснює практичну підготовку студентів, зобов’язана забезпечити набуття ними практичних умінь та навичок щонайменше у трьох різних сферах англійського права та юридичної практики.

Однак повернімося до характеристики змістової частини академічної складової підготовки до юридичної професії в Англії як її тут наразі розуміють. Вона при ретельному ознайомленні з нею кардинально відрізняється від українського аналогу такої складової в першу чергу тим, що в Україні ця складова охоплює собою левову частку професійної підготовки, а в Англії тільки її частину. У правничих школах та у правничих коледжах університетів Англії не вивчають обов’язкових «ідеологічних» (гуманітарних, якщо сказати м’якше) дисциплін. Тут не намагаються охопити увесь «айсберг» позитивного права, задовільняючись зазвичай його «надводною» частиною, не змушують зубрити законодавство, про яке відомий німецький філософ права Густав Радбрух ще у минулому столітті сказав: «Три слова правки законодавця – і цілі бібліотеки перетворюються в макулатуру»^[12], як і цілі пласти позитивного права.

Стиль викладання академічної складової, до прикладу, у правничій школі Вестмінстерського університету м. Лондон в цілому відповідає уявленням про нього основоположника сучасної доктрини і принципу верховенства права Алберта Дайсі. Зокрема, він ще наприкінці ХІХ ст. писав, що : «…досвідчений юрист не зобов’язаний знати, які закони були вчора, ще менше – які вони були сто років тому або які вони можуть бути завтра; він тільки повинен вміти встановити і розтлумачити принципи права, що діють в Англії в даний час»[13]. А тому «професор, який читає державне право, – резюмував він, – має усвідомлювати, що він не покликаний бути не критиком, не захисником, не панегіристом, а просто тлумачем [права]: його обов’язок – не нападати на конституцію і не захищати її, а тільки пояснювати її положення»^[14].

Конкретний зміст кваліфікованої юридичної освіти, про яку йшлося вище стосовно освіти бакалавра права, визначається в Англії відповідним закладом вищої освіти самостійно. Це є одним з найістотніших проявів більш широкого, основоположного принципу діяльності цих закладів у Сполученому Королівстві – принципу свободи викладання у них і взагалі свободи як принципу їх функціонування. Як не парадоксально, саме у цій свободі укорінений найфундаментальніший чинник для закладів вищої освіти турбуватися в першу чергу та головним чином про потреби й інтереси кінцевого споживача їх продукту – відповідні сфери життєдіяльності їх суспільства, у нашому випадку про сферу юридичних послуг. Не зважаючи на свободу освітньої діяльності, таким закладом мають бути враховані своєрідні «основи правових знань» як ядро академічної складової фахової підготовки. Їх визначають спільно такі регулятивні інституції у сфері юридичної професії, як Комітет стандартів адвокатури, Управління з регулювання діяльності солісіторів та аналогічний орган для баристерів. Наразі вони до основ правових знань відносять: конституційне та адміністративне право; деліктне право; договірне право; право власності; право справедливості та довірчої власності; право Європейського Союзу; кримінальне право.

Обов’язковий курс юридичної практики включає наступні змістові блоки: 1) «ключові галузі»; 2) «обов’язкові сфери»; 3) «поширені сфери»; 4) «навички»; 5) «вибіркові сфери». До першого із цих блоків належать: професійна поведінка й етика; практичні навички правових досліджень, інтерв’ювання і консультування; право ЄС; податкове право; спадкове право та управління майном. До другого блоку належать: адвокатська діяльність і судова практика; господарське право і практика; право власності і практика. До третього блоку належать: права людини і законодавство про доходи; професійна поведінка й обслуговування клієнтів включно з фінансовими послугами; рахунки солісіторів та бухгалтерські рахунки. До четвертого блоку належать демонстрування вмінь та навичок: адвокатської діяльності, інтерв’ювання і консультування, написання і опрацювання документів, проведення практичних правових досліджень. У межах п’ятого блоку особа-практикант повинна опанувати залежно від можливостей юридичної фірми, на базі якої відбувається юридична практика, три додаткових до вищезазначених сфери юридичної діяльності.

Останнім часом в Англії активно торують собі дорогу альтернативні форми та способи отримання кваліфікації солісітора без обов’язкового набуття відповідної академічної підготовки у визнаному закладі вищої освіти. До прикладу, у 2016 році з цією метою було запроваджено систему «юридичного учнівства», яке поєднує фахову підготовку безпосередньо на робочих місцях та поза ними. Тут також можна самостійно отримати кваліфікацію солісітора після набуття кваліфікації спеціаліста юридичного відділу поза межами традиційної підготовки у правничій школі. Кваліфікований юрист, який здобув юридичний фах у закордонній юрисдикції, може набути кваліфікацію солісітора завдяки передбаченій для цих цілей Схемі переведення кваліфікованих юристів.

Таким є у найзагальніших рисах англійський підхід до підготовки юристів. Він продовжує динамічно розвиватися відповідно до нових викликів, що постають перед юридичною професією.

Загальне уявлення про англійський архетип підготовки правників залишиться неповним, якщо не взяти до уваги також цілеспрямоване формування у них впродовж усого часу підготовки їх до майбутньої фахової діяльності їх постійної внутрішньої готовності до професійних вчинків із принципу. Англійська традиція права розглядає таку готовність правників у якості атрибута їх справжнього професіоналізму, його ціннісного осердя. На формування вищезазначеної якості у майбутніх правників-професіоналів спрямована уся система їх академічної і практичної підготовки, система протидії можливим проявом академічної та професійної недоброчесності, система моніторингу за якістю набуття відповідними особами необхідних загальних і фахових компетентностей, а також система контролю якості набутих професійних знань, умінь і навичок. У цих питаннях з найкращого боку зарекомендували себе столітні англійські традиції. Більшість правничої академічної та професійної спільнот Сполученого Королівства активно виступають за збереження цих традицій та проти запровадження «запозичених інновацій».

Вищезазначений елемент англійського архетипу підготовки правників найбільш концентровано втілено у Кодексі поведінки солісіторів. Відповідно до останнього, солісітор покликаний «прагнути відстоювати дух Кодексу, а також його букву»[15]. Особа, котра воліє зареєструватися у вищезазначеній якості в Управлінні з регулювання діяльності солісіторів, зобов’язана надати необхідну інформацію про свою академічну і практичну підготовку, а також особисте зобов’язання дотримуватися вимог цього Кодексу. Останні серед іншого містить у собі десять обов’язкових принципів, квінтесенція яких може бути зведена до наступного: всебічно підтримувати верховенство права та належне здійснення правосуддя; чинити добросовісно; запобігати загрозам власної незалежності; діяти у найкращих інтересах кожного клієнта; домогтися належного рівня обслуговування своїх клієнтів; зберегти суспільну довіру до себе та до якості власних професійних послуг; неухильно дотримуватись своїх особистих та професійних обов’язків, відкрито, своєчасно та узгоджено взаємодіяти з регуляторами та омбудсменами; започаткувати власний бізнес чи бути залученим до іншого бізнесу на ефективних засадах, відповідно до принципів належного управління та прозорого фінансування й управління ризиками; започаткувати власний бізнес чи бути залученим до іншого бізнесу у такий спосіб, який заохочує рівність можливостей та повагу до різноманітності; захистити кошти й активи клієнта.

Висновки. В Англії склалася та успішно функціонує відкрита, ефективна, саморегулююча система підготовки правників-професіоналів. Ціннісні витоки цієї системи сягають ще давньоримської правової традиції та ментальності, а наразі набули характеру колективного несвідомого у сфері юридичної діяльності. Основною метою цієї системи є підготовка осіб, що набувають правничий фах, до ефективного та результативного захисту прав та розумних потреб споживачів їх послуг, свободи та справедливості кожної особи як засадничих цінностей англійського суспільства. Альфою та Омегою англійського підходу до підготовки фахових правників є глибокі прагматизм і практицизм цієї підготовки. Усе вищевикладене в сукупності має своїм закономірним наслідком високу довіру до англійської правничої професії на національному рівні та до англійських правників і правничих послуг на міжнародному рівні. Воно надає також практичної цінності цьому досвіду і для України.

[1] Поняття архетипу введене у науковий обіг психологом Карлом Юнгом для позначення первинних природних образів, ідей, сенсів, переживань, властивих людям як суб’єкту колективного несвідомого. Див.: Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Укладач і головний редактор В.Т.Бусел. Київ.: ВТФ «Перун». 2005. С. 41. Семантично спорідненим йому в українській мові є поняття підходу: це «сукупність способів, прийомів розгляду чого-небудь, впливу на кого-, що небудь, ставлення до кого-, чого-небудь» Там само. С. 969.

^[2] Baker J. An Introduction to English Legal History. 4^th ed. London, Butterworths, 2000. Р. 170-171.

^[3] Марк Тулій Цицерон. Про державу. Про закони. Про природу Богів/ Пер. з латин. В.Литвинов. Київ: Основи. 1998. С.48

^[4] Ross A. On Law and Justice. London. 1958. P.32

^[5] Simmonds N.E. Freedom, Law and Naked Violence. University of Toronto Law Journal. 2009. №59 P.381.

^[6] The Digest of Justinian, Volume 1 Revised Edition. University of Pennsylvania Press. 2009. 1.1.10 pr.

^[7] Geoffrey de Q. Walker. The Rule of Law: Foundation of Constitutional Democracy. Melbourne: Melbourne University Press, 1989. P. 94.

^[8] Nwachukwuike S. S. Iwe. The History and Contents of Human Rights: A Study of the History and Interpretation of Human Rights. New York [u.a.]: Lang, 1986. P. 95.

^[9] Human Rights and the Courts: bringing justice home / Paul Ashcroft … [et al.]; with foreword by Lord Irvine of Lairg, Lord Chancellor; edited by Bryan Gibson. Winchester: Waterside Press. 1999. P. 9.